ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Присвячується стільцю
І
Збіг березень. Приємна дивина:
роздався день. Нівроку й умлівіч.
На часі впасти поглядові на
прискіпливого ока варту річ.
Cтілець, скажімо. Бажано – впритул.
Отож, зведімось з нього і дивім:
в лещатах просторовости, що скул,
крім просторіні гожих татарві,
він біля метра сягу висоти
і вширшки сантиметрів сорока,
і роблений (для росту є сади)
з підручних (бо докладена рука)
коричневих матерій. Цю потугу
воліють оминати в Царстві Духу.
ІІ
Річ, вміщена у простір, ніби в Аш-
два-О, іде на ризик, не з відра
узявшись той тіснити. Але ваш
позір у бризки-витрішки не гра
абиде. Далебі, між голих стін
стілець, зате, як той наполеон.
А що було б отут, аби не він?
Етер, що коливав собі спокон
пилинки. І позір їх віддаля
легесенько б усотав, далі сам
ковзав стіною, вікнами, після –
пронизуючи скло, сягав би за,
де ні речей, і просторінь яснà,
хоча і дещо випукла вона.
ІІІ
Що знак м’який у профіль, чи то пак,
квадратиками – вісімка в анфас,
стілець уміє виставитись так,
що ваше око випередить вас.
І вбачить порожнечу: межи ніг
(коричневих – до речі, чотирьох)
теж порожньо. Крутни його, трусни,
всю одіж скинь, – що тій стіні горох.
Там пусто. Ви у розпачі, – авжеж,
ви дієте, бо вам не все одно.
Скипиш, бува, убік його жбурнеш,
та максимум, що виявиться, – дно.
Фанера, пил, штирі, чия іржа
на кіз зі ваших ніздрів не зважа.
ІV
Четвер. Стілець, утім, – анітелень.
Стоїть, як стій, з учора. Ніби вкляк.
Ніхто і не шукав його за день,
не сів, ані не вивісив піджак.
І простір, ніби сутінок бджолу,
річ, що її давно не користав
господар, обертає (у незлу
вечірню мить) в коричневий кристал.
Стілець – на дибки. Вперся чотирма.
Погожий день. Б’є шосту. І за мить
ви лаєтесь, що тут його нема,
хоч онде, як укопаний, стоїть.
І хто їх зна, якої ще мари
навіяти не годні вечори.
V
Матерія гартується в борні,
оспіваній легендами як слід.
Для меблів утворився світ, чи ні,
творець, утім, і їх заздалегідь
уречевив – у оному числі,
аби перелічити, для гаразд
щось визнати чужим. І постелив
матеріям не пуп’янки троянд,
але цвяхи. Адже, аби не гвіздь,
усе б, як є, розпалося мигцем
на стійки, поперечини. Ваш гість
не міг би користатися стільцем.
Тож цілісністю, як і за пуху
завсідника, річ дякує цвяху.
VІ
Стільцю взнаки дається порожня
плюс повні матер’яних розмаїть
в пропорції простій: і маячня
у шані там, де пусто вочевидь.
Що зиску від полемік, на копил
словес вітіюватих – у серцях
і зопалу, коли казиться стіл
на сороміцькі витівки стільця?
До речі, стіл – сумлінна площина.
А стулець – вертикалити мастак.
І лампочку вгвинтити, річ ясна,
він осідлає стіл, а не навспак.
І, вниз пилком, заплетена стеблина,
осяюючи инші меблі, зблимне.
VІІ
Недільне пообіддя. Часу хлань
стільця не уїдає так, як плоть
їсть поїдом затято – і тіла,
і до постав підігнаний шевйот.
Стільцю не лячні вимахи сокир
і полум’я багать не дивовиж.
І повеням років наперекір,
він випірне жвавіше, аніж фіш.
Він за ужитком випередить гімн
і мову, і свідомість, і матрац.
Розхитаний, він дійде до підмін,
які на око виявити зась.
А голос віщий – виявить. Сиріч –
матерія скінченна. Та не річ.
<1987>
Збіг березень. Приємна дивина:
роздався день. Нівроку й умлівіч.
На часі впасти поглядові на
прискіпливого ока варту річ.
Cтілець, скажімо. Бажано – впритул.
Отож, зведімось з нього і дивім:
в лещатах просторовости, що скул,
крім просторіні гожих татарві,
він біля метра сягу висоти
і вширшки сантиметрів сорока,
і роблений (для росту є сади)
з підручних (бо докладена рука)
коричневих матерій. Цю потугу
воліють оминати в Царстві Духу.
ІІ
Річ, вміщена у простір, ніби в Аш-
два-О, іде на ризик, не з відра
узявшись той тіснити. Але ваш
позір у бризки-витрішки не гра
абиде. Далебі, між голих стін
стілець, зате, як той наполеон.
А що було б отут, аби не він?
Етер, що коливав собі спокон
пилинки. І позір їх віддаля
легесенько б усотав, далі сам
ковзав стіною, вікнами, після –
пронизуючи скло, сягав би за,
де ні речей, і просторінь яснà,
хоча і дещо випукла вона.
ІІІ
Що знак м’який у профіль, чи то пак,
квадратиками – вісімка в анфас,
стілець уміє виставитись так,
що ваше око випередить вас.
І вбачить порожнечу: межи ніг
(коричневих – до речі, чотирьох)
теж порожньо. Крутни його, трусни,
всю одіж скинь, – що тій стіні горох.
Там пусто. Ви у розпачі, – авжеж,
ви дієте, бо вам не все одно.
Скипиш, бува, убік його жбурнеш,
та максимум, що виявиться, – дно.
Фанера, пил, штирі, чия іржа
на кіз зі ваших ніздрів не зважа.
ІV
Четвер. Стілець, утім, – анітелень.
Стоїть, як стій, з учора. Ніби вкляк.
Ніхто і не шукав його за день,
не сів, ані не вивісив піджак.
І простір, ніби сутінок бджолу,
річ, що її давно не користав
господар, обертає (у незлу
вечірню мить) в коричневий кристал.
Стілець – на дибки. Вперся чотирма.
Погожий день. Б’є шосту. І за мить
ви лаєтесь, що тут його нема,
хоч онде, як укопаний, стоїть.
І хто їх зна, якої ще мари
навіяти не годні вечори.
V
Матерія гартується в борні,
оспіваній легендами як слід.
Для меблів утворився світ, чи ні,
творець, утім, і їх заздалегідь
уречевив – у оному числі,
аби перелічити, для гаразд
щось визнати чужим. І постелив
матеріям не пуп’янки троянд,
але цвяхи. Адже, аби не гвіздь,
усе б, як є, розпалося мигцем
на стійки, поперечини. Ваш гість
не міг би користатися стільцем.
Тож цілісністю, як і за пуху
завсідника, річ дякує цвяху.
VІ
Стільцю взнаки дається порожня
плюс повні матер’яних розмаїть
в пропорції простій: і маячня
у шані там, де пусто вочевидь.
Що зиску від полемік, на копил
словес вітіюватих – у серцях
і зопалу, коли казиться стіл
на сороміцькі витівки стільця?
До речі, стіл – сумлінна площина.
А стулець – вертикалити мастак.
І лампочку вгвинтити, річ ясна,
він осідлає стіл, а не навспак.
І, вниз пилком, заплетена стеблина,
осяюючи инші меблі, зблимне.
VІІ
Недільне пообіддя. Часу хлань
стільця не уїдає так, як плоть
їсть поїдом затято – і тіла,
і до постав підігнаний шевйот.
Стільцю не лячні вимахи сокир
і полум’я багать не дивовиж.
І повеням років наперекір,
він випірне жвавіше, аніж фіш.
Він за ужитком випередить гімн
і мову, і свідомість, і матрац.
Розхитаний, він дійде до підмін,
які на око виявити зась.
А голос віщий – виявить. Сиріч –
матерія скінченна. Та не річ.
<1987>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Темза в Челсі"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Персидська стріла"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Персидська стріла"
Про публікацію