В яких тебе носило, душе, сферах
до втілення у грішному мені?
Пекуча пам’ять існування перед
народженням, - як рідної землі

маленька жменька, що її в дорогу
беруть мандрівники в чужих краях.
Ця пам’ять є ознакою, що Бога
і Дім Його колись залишив я,

що хворою душа є на проказу,
і дні її доходять до кінця,
і що я недостоїн їсти разом
зі свинями в хліву мого Отця.

Але - як дивно! - теплиться надія,
на милосердя Отче і на те,
що незбагнено Він між нами діє,
нас ведучи до Себе, що святе

від віку дане нам Господнє Слово -
дороговказні зорь ясні вогні.
Душа моя, ти чиста будеш знову,
знайшовши спокій довгожданий в Нім.