ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Поплавський (1960) /
Проза
прогулка или какой сегодня праздник?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
прогулка или какой сегодня праздник?
Как то раз однажды, шёл я по городскому саду. Была осень, то есть октябрь. Со мною рядом шёл легкий, но навязчивый дождь.
Я никуда не спешил, и он, по-видимому – тоже.
У меня не было зонтика, и струйки теплого дождя весело катились мне за шиворот, от этого на душе становилось тепло, светло и весело.
Рядом кружили серые кленовые листья, которых обгоняли красные и золотые, но дубовые.
- Странно, - подумал я, но не стал вникать в метаморфозы бытия листьев, - наверное, начитался чего-то не того.
По бокам разбитой, кирпичной дороги, то там, то тут валялись какие-то странные люди. Они копошились в теплой и мягкой листве, а их лица выражали полное удовлетворение своим состоянием.
- Пьяные,- снова подумал я. Но не стал заострять на этом внимание, и продолжал, потихоньку свой дождливый путь.
Вдруг из-за куста, с визгливый лаем, вылетел ёжик. На его иголках весёлой радугой играли капли росы. Он странно покосился на меня, и важно поплелся к ближайшей лавочке, уселся на неё, потирая передние лапки, толи пытался согреется, толи от предвкушения чего-то самого банального.
- Ладно, - опять пронеслось у меня там, что было ниже зонтика, если бы он был у меня.
- Ну и что? Пусть сидит себе.
Настроение моё ничуть не изменилось и я продолжал свой ненавязчивый путь. В богатых кронах, из почерневших веток, кублились (гнездились) вороньи кубла (гнёзда). Они были пусты, наверное, их обитатели улетели на юг.
По прогнозам там должен был выпасть первый снег. По-этому, говорили, там идет вовсю торговля велосипедами…
Из-за туч и деревьев пробивались неясные очертания чего-то. Это особенно было интересно, так как на улице стало совсем темно, потому что часы уже шли по двухзначной полосе. Но какая именно цифра времени была - видно не было, так как часов я не носил.
А носил я на ботинки на толстой подошве. В таких ботинках было очень удобно месить болото, которое, почему-то толстым, жирным слоем покрывало асфальт, или что там было…
Я не обращал на это пристального внимания, меня занимал сам процесс углубления осени в процесс созерцания самого себя в это всё.
Это Всё скороговоркой проносилось мимо меня, так что я никак не мог уловить хотя бы частичку запаха памяти. Вероятно она была однобокой, как писал классик.
Вдруг мне дорогу перегородил здоровенный амбал, нарисовав на своем лице страшную рожу, он сказал: «С праздником вас».
Я ничуть не удивился, но все же спросил, - с каким?
- С днём железнодорожника, - безмятежно ответил амбал.
- А почему вы решили что я железнодорожник?
- А вот у дерева велосипед висит…
-???!
Настроение у меня сразу ухудшилось, захотелось в Ялту, подышать холодным морским бризом, услышать карканье ворон, насладится обещанным снегом.
Но я с упорством умника, продолжил свой непутёвый путь и вскоре оказался именно там куда шёл.
Настроение сразу повысило свой градус, ведь это было как раз то, что не знаю что. Но я точно чувствовал, что это было именно - То…
Я оглянулся, мне захотелось кого-то обнять, сказать что-то тёплоё, может развести огонь, или подпалить это всё к чертям собачьим. Но я никого не увидел, ёжик, наверное, уехал на велосипеде. Амбал присоединился к воронам, а листья упорно не хотели опадать с деревьев.
- Всё равно хорошо, - чуть было не подумал я, и пошел дальше…
Ю.В. 10 октября 2012г.
Я никуда не спешил, и он, по-видимому – тоже.
У меня не было зонтика, и струйки теплого дождя весело катились мне за шиворот, от этого на душе становилось тепло, светло и весело.
Рядом кружили серые кленовые листья, которых обгоняли красные и золотые, но дубовые.
- Странно, - подумал я, но не стал вникать в метаморфозы бытия листьев, - наверное, начитался чего-то не того.
По бокам разбитой, кирпичной дороги, то там, то тут валялись какие-то странные люди. Они копошились в теплой и мягкой листве, а их лица выражали полное удовлетворение своим состоянием.
- Пьяные,- снова подумал я. Но не стал заострять на этом внимание, и продолжал, потихоньку свой дождливый путь.
Вдруг из-за куста, с визгливый лаем, вылетел ёжик. На его иголках весёлой радугой играли капли росы. Он странно покосился на меня, и важно поплелся к ближайшей лавочке, уселся на неё, потирая передние лапки, толи пытался согреется, толи от предвкушения чего-то самого банального.
- Ладно, - опять пронеслось у меня там, что было ниже зонтика, если бы он был у меня.
- Ну и что? Пусть сидит себе.
Настроение моё ничуть не изменилось и я продолжал свой ненавязчивый путь. В богатых кронах, из почерневших веток, кублились (гнездились) вороньи кубла (гнёзда). Они были пусты, наверное, их обитатели улетели на юг.
По прогнозам там должен был выпасть первый снег. По-этому, говорили, там идет вовсю торговля велосипедами…
Из-за туч и деревьев пробивались неясные очертания чего-то. Это особенно было интересно, так как на улице стало совсем темно, потому что часы уже шли по двухзначной полосе. Но какая именно цифра времени была - видно не было, так как часов я не носил.
А носил я на ботинки на толстой подошве. В таких ботинках было очень удобно месить болото, которое, почему-то толстым, жирным слоем покрывало асфальт, или что там было…
Я не обращал на это пристального внимания, меня занимал сам процесс углубления осени в процесс созерцания самого себя в это всё.
Это Всё скороговоркой проносилось мимо меня, так что я никак не мог уловить хотя бы частичку запаха памяти. Вероятно она была однобокой, как писал классик.
Вдруг мне дорогу перегородил здоровенный амбал, нарисовав на своем лице страшную рожу, он сказал: «С праздником вас».
Я ничуть не удивился, но все же спросил, - с каким?
- С днём железнодорожника, - безмятежно ответил амбал.
- А почему вы решили что я железнодорожник?
- А вот у дерева велосипед висит…
-???!
Настроение у меня сразу ухудшилось, захотелось в Ялту, подышать холодным морским бризом, услышать карканье ворон, насладится обещанным снегом.
Но я с упорством умника, продолжил свой непутёвый путь и вскоре оказался именно там куда шёл.
Настроение сразу повысило свой градус, ведь это было как раз то, что не знаю что. Но я точно чувствовал, что это было именно - То…
Я оглянулся, мне захотелось кого-то обнять, сказать что-то тёплоё, может развести огонь, или подпалить это всё к чертям собачьим. Но я никого не увидел, ёжик, наверное, уехал на велосипеде. Амбал присоединился к воронам, а листья упорно не хотели опадать с деревьев.
- Всё равно хорошо, - чуть было не подумал я, и пошел дальше…
Ю.В. 10 октября 2012г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію