
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
17:06
Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрій Поплавський (1960) /
Проза
прогулка или какой сегодня праздник?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
прогулка или какой сегодня праздник?
Как то раз однажды, шёл я по городскому саду. Была осень, то есть октябрь. Со мною рядом шёл легкий, но навязчивый дождь.
Я никуда не спешил, и он, по-видимому – тоже.
У меня не было зонтика, и струйки теплого дождя весело катились мне за шиворот, от этого на душе становилось тепло, светло и весело.
Рядом кружили серые кленовые листья, которых обгоняли красные и золотые, но дубовые.
- Странно, - подумал я, но не стал вникать в метаморфозы бытия листьев, - наверное, начитался чего-то не того.
По бокам разбитой, кирпичной дороги, то там, то тут валялись какие-то странные люди. Они копошились в теплой и мягкой листве, а их лица выражали полное удовлетворение своим состоянием.
- Пьяные,- снова подумал я. Но не стал заострять на этом внимание, и продолжал, потихоньку свой дождливый путь.
Вдруг из-за куста, с визгливый лаем, вылетел ёжик. На его иголках весёлой радугой играли капли росы. Он странно покосился на меня, и важно поплелся к ближайшей лавочке, уселся на неё, потирая передние лапки, толи пытался согреется, толи от предвкушения чего-то самого банального.
- Ладно, - опять пронеслось у меня там, что было ниже зонтика, если бы он был у меня.
- Ну и что? Пусть сидит себе.
Настроение моё ничуть не изменилось и я продолжал свой ненавязчивый путь. В богатых кронах, из почерневших веток, кублились (гнездились) вороньи кубла (гнёзда). Они были пусты, наверное, их обитатели улетели на юг.
По прогнозам там должен был выпасть первый снег. По-этому, говорили, там идет вовсю торговля велосипедами…
Из-за туч и деревьев пробивались неясные очертания чего-то. Это особенно было интересно, так как на улице стало совсем темно, потому что часы уже шли по двухзначной полосе. Но какая именно цифра времени была - видно не было, так как часов я не носил.
А носил я на ботинки на толстой подошве. В таких ботинках было очень удобно месить болото, которое, почему-то толстым, жирным слоем покрывало асфальт, или что там было…
Я не обращал на это пристального внимания, меня занимал сам процесс углубления осени в процесс созерцания самого себя в это всё.
Это Всё скороговоркой проносилось мимо меня, так что я никак не мог уловить хотя бы частичку запаха памяти. Вероятно она была однобокой, как писал классик.
Вдруг мне дорогу перегородил здоровенный амбал, нарисовав на своем лице страшную рожу, он сказал: «С праздником вас».
Я ничуть не удивился, но все же спросил, - с каким?
- С днём железнодорожника, - безмятежно ответил амбал.
- А почему вы решили что я железнодорожник?
- А вот у дерева велосипед висит…
-???!
Настроение у меня сразу ухудшилось, захотелось в Ялту, подышать холодным морским бризом, услышать карканье ворон, насладится обещанным снегом.
Но я с упорством умника, продолжил свой непутёвый путь и вскоре оказался именно там куда шёл.
Настроение сразу повысило свой градус, ведь это было как раз то, что не знаю что. Но я точно чувствовал, что это было именно - То…
Я оглянулся, мне захотелось кого-то обнять, сказать что-то тёплоё, может развести огонь, или подпалить это всё к чертям собачьим. Но я никого не увидел, ёжик, наверное, уехал на велосипеде. Амбал присоединился к воронам, а листья упорно не хотели опадать с деревьев.
- Всё равно хорошо, - чуть было не подумал я, и пошел дальше…
Ю.В. 10 октября 2012г.
Я никуда не спешил, и он, по-видимому – тоже.
У меня не было зонтика, и струйки теплого дождя весело катились мне за шиворот, от этого на душе становилось тепло, светло и весело.
Рядом кружили серые кленовые листья, которых обгоняли красные и золотые, но дубовые.
- Странно, - подумал я, но не стал вникать в метаморфозы бытия листьев, - наверное, начитался чего-то не того.
По бокам разбитой, кирпичной дороги, то там, то тут валялись какие-то странные люди. Они копошились в теплой и мягкой листве, а их лица выражали полное удовлетворение своим состоянием.
- Пьяные,- снова подумал я. Но не стал заострять на этом внимание, и продолжал, потихоньку свой дождливый путь.
Вдруг из-за куста, с визгливый лаем, вылетел ёжик. На его иголках весёлой радугой играли капли росы. Он странно покосился на меня, и важно поплелся к ближайшей лавочке, уселся на неё, потирая передние лапки, толи пытался согреется, толи от предвкушения чего-то самого банального.
- Ладно, - опять пронеслось у меня там, что было ниже зонтика, если бы он был у меня.
- Ну и что? Пусть сидит себе.
Настроение моё ничуть не изменилось и я продолжал свой ненавязчивый путь. В богатых кронах, из почерневших веток, кублились (гнездились) вороньи кубла (гнёзда). Они были пусты, наверное, их обитатели улетели на юг.
По прогнозам там должен был выпасть первый снег. По-этому, говорили, там идет вовсю торговля велосипедами…
Из-за туч и деревьев пробивались неясные очертания чего-то. Это особенно было интересно, так как на улице стало совсем темно, потому что часы уже шли по двухзначной полосе. Но какая именно цифра времени была - видно не было, так как часов я не носил.
А носил я на ботинки на толстой подошве. В таких ботинках было очень удобно месить болото, которое, почему-то толстым, жирным слоем покрывало асфальт, или что там было…
Я не обращал на это пристального внимания, меня занимал сам процесс углубления осени в процесс созерцания самого себя в это всё.
Это Всё скороговоркой проносилось мимо меня, так что я никак не мог уловить хотя бы частичку запаха памяти. Вероятно она была однобокой, как писал классик.
Вдруг мне дорогу перегородил здоровенный амбал, нарисовав на своем лице страшную рожу, он сказал: «С праздником вас».
Я ничуть не удивился, но все же спросил, - с каким?
- С днём железнодорожника, - безмятежно ответил амбал.
- А почему вы решили что я железнодорожник?
- А вот у дерева велосипед висит…
-???!
Настроение у меня сразу ухудшилось, захотелось в Ялту, подышать холодным морским бризом, услышать карканье ворон, насладится обещанным снегом.
Но я с упорством умника, продолжил свой непутёвый путь и вскоре оказался именно там куда шёл.
Настроение сразу повысило свой градус, ведь это было как раз то, что не знаю что. Но я точно чувствовал, что это было именно - То…
Я оглянулся, мне захотелось кого-то обнять, сказать что-то тёплоё, может развести огонь, или подпалить это всё к чертям собачьим. Но я никого не увидел, ёжик, наверное, уехал на велосипеде. Амбал присоединился к воронам, а листья упорно не хотели опадать с деревьев.
- Всё равно хорошо, - чуть было не подумал я, и пошел дальше…
Ю.В. 10 октября 2012г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію