Юрчику, який чудовий коментар!!!
Спасибі тобі, дорогий, за ці слова!)

Таню (якщо можна без "пані" - так тепліше, мені здається), безмежно вдячна за увагу й такий душевний відгук!!!

Оксанко, чудово, що Ви все це підкреслили!)))
Спасибі Вам!!!

Тато нерідко вдавався до цього прийому, аби підкреслити, передати, дати можливість навіть побачити або почути все те, про що він хоче нам сказати...
Наприклад, у вірші "В сивій пам"яті" використання С-Ч:

В сивій пам"яті

Крізь пітьму сторіч,
Мов сто свіч крізь ніч,
До моїх до віч
Продирається Січ,
Закипаючи у моїх очах,
Мов козацька кров на чужих мечах.
Калинова кров, мов полин, гірка,
Полинова кров, що вино, терпка.
Знову Січ січуть – сто струмків тече.
Не мене січуть, а мені ж пече.
Січ кричить з очей, із моїх очей –
Так кричать з печер кремаційних печей.
Лише дзвін мовчить – вирвано язик –
Там, де Хортиця, там, де Чортомлик.
Сікачі неправд, ятагани кривд –
Та й прямісінько в передсмертний крик,
Та в самісінький корінь-корінець,
Щоб однісінький (та вірнісінький!)
Був усім кінець.
Щоб, посічені, полягли усі –
Ні Вкраїни щоб, ні тобі Русі.
Тихая вода дужі греблі рве...
В сивій пам’яті Січ жила й живе.
Кошовий вогонь досі не прочах,
Не поблідла кров на чужих мечах,
Бо козацька кров зовсім не така,
Як у рекрута, як у мамлюка.
Ой, не в тому річ, що спалили Січ,
Ой, не в тім біда, що знесла вода...
Та й не в тім добро, що хмільний Петро
По Неві розлив безневинну кров...
І не в тім прогрес, що Дніпро вмира...
Тільки це уже не вина Петра.

Олександре, спасибі, що Ваше серце так відгукнулося!!!

Я, Мирославе, дуж-ж-ж-же втіш-ш-ш-шена Вашою постійною увагою!!!)))
Спасибі за такий ніж-ж-ж-жний відгук!!!

Галинко, я сподівалася, що цей вірш Вам сподобається!!!
А тепер радію із цього!)))