Ти в юності жар-птицею була,
І ледь торкнувся я твого крила.
Сьогодні ти у сад мій прилетіла,
Бо з рук моїх роси не допила.

* * *
І досі пам’ятаю голос твій,
Зберіг сузір’я – сяяло з-під вій.
Воно у небесах душі моєї,
І я натхненний, ніби чудодій.

* * *
Яке це щастя – мати інтернет!
Ні, не тому, щоб знали: я – поет…
А тут знайшло мене кохання юне, –
Ми знову творим юності дует.

* * *
І вірте чи не вірте, я незчувся,
Коли чомусь на землю повернувся.
Але побачив помахи крила, –
І вже ніколи з неба не вернуся.

* * *
Хто не кохав, не зможе той літати.
Покинеш марно ти свої пенати,
Якщо забув про небо юних мрій,
Напевно, це твоя найбільша втрата.

* * *
Сказала б ти мені хоч кілька слів,
Якби вогонь у серці пломенів.
Навіщо ж ти роздмухала, мовчунко,
Цей жар, який вже ледве-ледве тлів?

* * *
Немає в світі щастя без кохання,
Нехай згорить у полум'ї вагання,
І попіл весь розвіють хай вітри
На полі тім, що зоране зараннє.