-Равлик-Павлик, настав роги, дам ти сиру на пироги, - повновиде дитяче личко майже впритул наближається до равлика. Величезні, як сірі лискучі рибини, оченята, не кліпаючи дивляться, щоб не втратити моменту, коли Равлик-Павлик почне своє чудернацьке перетворення у короля слимачків. Дівчинка знає, що то не ріжки, то корона зараз увінчає горду голівку її маленького скарбу.
Равлик поволі випускає роги. Дитина стріпує віями, підносить вказівний пальчик догори, де вранішнє сонце щойно з купелі, де небо полоще блакині стяжки в потоці теплого вітру, де ластівки шелестять радістю, виносячи її на своїх крилах попід тонкі перисті пелени, щоб вона сходила на світ Божий вольним літнім леготом.
Сонце за хмарою. Дитина чекає. Тепер її сріблясто-сірі рибини пасуться край білих тонкорунних пасем, видивляючи сонце. Ось хмара посувається, і спочатку неохоче, а потім впевнено зблискує тонкий сонячний край.
Равликова корона починає світитися в разючих променях. Дитина мружиться і усміхається, повне сонце переможно випливає у блакитне бездоння.
Зненацька щось шалене і несамовите шулікою налітає невідь відкіль. Дитина міняється на лиці, усмішка враз переходить у розпачливе сум'яття. Видно, як кутики ротика тягнуться до плачу.
Равлик міцно схоплений у жменю рудим хлопчиськом, поцяпаним від чуба до шиї густим ластовинням. Розбійник голосно регоче. Дівчинка розгублено опускає рученята. Десь глибоко із серця починає прибувати вода, накриваючи хвилями сріблясті рибини.
Поблизу долинає шум мопеда. Це зацікавлює кривдника, і він, недовго думаючи, жбурляє равлика у траву і, розмахуючи руками, біжить стежиною туди, звідки звук.
Дівчинка шморгнувши носиком, витирає очиці, часто кліпаючи і стріпуючи залишки сліз. Потім присідає, розгортає рученятами зелений шовк соковитої отави. Равлик непорушно лежить на боці, загубивши золоту корону.
Мала обережно перевертає його і кладе собі на долоньку. Сонце косими променями освітлює вже трохи заспокоєне, але ще насуплене личко, льок лляного волоссячка на скроні, і тільце равлика.
- Равлик-Павлик...настав роги...дам ти сиру...на пироги, - схлипуючи, але вже без сліз, і ледь здригаючись, старанно виводить дівчинка. На її віях ще бринять поодинокі дрібні краплинки переляку. А яре літнє сонце вже робить свою роботу, і ті росини починають маліти, а вії висихають і стають пухнастими, як перисті хмарки, під які ластівки носять на крилах свою літню радість.
Равлик починає повзти. Несміливо звертає зі спітнілої від хвилювань долоньки на рожевий вказівний пальчик, піднесений до сонця. А літо бринить, а літо дзвенить.