Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Єнісейські рунічні пам'ятки
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Єнісейські рунічні пам'ятки
Алтин-кель І
(1) Десять місяців вона носила (мене), моя мати! Вона принесла (мене) моєму éлеві. Я утвердився на землі завдяки моїй доблесті. (2) Я хоробро бився з незліченним ворогом і покинув мій ель, (залишивши) його в каятті. На жаль! (3) Своїм молодшим і старшим братам Ви знімали-звантажували верблюжі в’юки (з дарами). (4) Тим, що було на землі, – моїми діяннями і моєю доблестю, – я, Барс, не переситився! (5) Без батька Ви героєм були! Коли пси переслідували (дичину), Ви проносилися повз кочовища! Згинь, [духу] смерті зі своєю молодшою братією! О, Барсе, не покидай нас! На жаль! (6) Наше звання… наш беґ – Умай (вар.: наше звання таке – ми умай-беґи), ми хоробрі вояки нашого роду-племені (вар.: ми родичі, хоробрі вояки)!На жаль! Шістьох мужів із собою ти не взяв! Скакуна з собою ти не взяв! Трьох посудин із собою ти не взяв! О, моя коштовносте! О, мій скарбе! Не (покидай) нас!.. ми (раніше) раділи. (7) О, дичино Золотої черні Сунґа, множся! Народжуй (своє потомство)! Мій Барс покинув коней і биків, (увесь цей) світ, він одійшов! На жаль! (8) Нас було четверо високородних. Еркліґ розлучив нас. На жаль! (9) Ради моєї вояцької доблесті, ради могутності моїх старших братів і моїх молодших братів мені спорудили (цей) вічний пам’ятник.
Алтин-кель ІІ
(1) Десять місцяв вона носила (мене) моя мати! Я народився хлопчиком, я виріс вояком. (2) Чотири рази я йшов зі свого еля і (чотири рази) повертався. За мою доблесть Инанчу Алп винагородив (мене). (3) Я (покинув?) доблесний народ булсарів, могутній народ. О, Ерен Улуґ! Він погубив (свою) доблесть. (4) Мій доблесний ель, народ булсарів, не ходив розгубленим (через свої нещастя). Моє горе – своїх близнюків, (5) своїх подруг-князівен у теремах я покинув! На моїх синів…, на мій народ я не надивився!(6) У свої тридцять вісім літ… (7) Ради (своєї) вояцької доблесті я ходив послом до тибетського кагана. Я не повернувся. (8) Доблесні булсари такими от (героями) були. О, горе! Я пішов у Золотий степ.
Переклад Василя Білоцерківського
(1) Десять місяців вона носила (мене), моя мати! Вона принесла (мене) моєму éлеві. Я утвердився на землі завдяки моїй доблесті. (2) Я хоробро бився з незліченним ворогом і покинув мій ель, (залишивши) його в каятті. На жаль! (3) Своїм молодшим і старшим братам Ви знімали-звантажували верблюжі в’юки (з дарами). (4) Тим, що було на землі, – моїми діяннями і моєю доблестю, – я, Барс, не переситився! (5) Без батька Ви героєм були! Коли пси переслідували (дичину), Ви проносилися повз кочовища! Згинь, [духу] смерті зі своєю молодшою братією! О, Барсе, не покидай нас! На жаль! (6) Наше звання… наш беґ – Умай (вар.: наше звання таке – ми умай-беґи), ми хоробрі вояки нашого роду-племені (вар.: ми родичі, хоробрі вояки)!На жаль! Шістьох мужів із собою ти не взяв! Скакуна з собою ти не взяв! Трьох посудин із собою ти не взяв! О, моя коштовносте! О, мій скарбе! Не (покидай) нас!.. ми (раніше) раділи. (7) О, дичино Золотої черні Сунґа, множся! Народжуй (своє потомство)! Мій Барс покинув коней і биків, (увесь цей) світ, він одійшов! На жаль! (8) Нас було четверо високородних. Еркліґ розлучив нас. На жаль! (9) Ради моєї вояцької доблесті, ради могутності моїх старших братів і моїх молодших братів мені спорудили (цей) вічний пам’ятник.
Алтин-кель ІІ
(1) Десять місцяв вона носила (мене) моя мати! Я народився хлопчиком, я виріс вояком. (2) Чотири рази я йшов зі свого еля і (чотири рази) повертався. За мою доблесть Инанчу Алп винагородив (мене). (3) Я (покинув?) доблесний народ булсарів, могутній народ. О, Ерен Улуґ! Він погубив (свою) доблесть. (4) Мій доблесний ель, народ булсарів, не ходив розгубленим (через свої нещастя). Моє горе – своїх близнюків, (5) своїх подруг-князівен у теремах я покинув! На моїх синів…, на мій народ я не надивився!(6) У свої тридцять вісім літ… (7) Ради (своєї) вояцької доблесті я ходив послом до тибетського кагана. Я не повернувся. (8) Доблесні булсари такими от (героями) були. О, горе! Я пішов у Золотий степ.
Переклад Василя Білоцерківського
Стели з давньотюркськими рунами, знайдені в міжріччі Єнісея та Абакана, в міжгірних долинах на північ від Джойського хребта і від Койбальського степу, були серед перших, що утворили епіграфічну колекцію Мінусинського музею.
Стели знайшов мешканець села Юдіного (нині – Бондарєве, Бейського р-ну Республіки Хакасії РФ) Є.Ф.Корчаков приблизно за версту від невеликого озерця Алтин-кель, і невдовзі по створенню музею (1877) його засновник М.М.Март’янов перевіз обидві стели до Мінусинська (нині – райцентр Красноярського краю).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
