Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Єнісейські рунічні пам'ятки
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Єнісейські рунічні пам'ятки
Алтин-кель І
(1) Десять місяців вона носила (мене), моя мати! Вона принесла (мене) моєму éлеві. Я утвердився на землі завдяки моїй доблесті. (2) Я хоробро бився з незліченним ворогом і покинув мій ель, (залишивши) його в каятті. На жаль! (3) Своїм молодшим і старшим братам Ви знімали-звантажували верблюжі в’юки (з дарами). (4) Тим, що було на землі, – моїми діяннями і моєю доблестю, – я, Барс, не переситився! (5) Без батька Ви героєм були! Коли пси переслідували (дичину), Ви проносилися повз кочовища! Згинь, [духу] смерті зі своєю молодшою братією! О, Барсе, не покидай нас! На жаль! (6) Наше звання… наш беґ – Умай (вар.: наше звання таке – ми умай-беґи), ми хоробрі вояки нашого роду-племені (вар.: ми родичі, хоробрі вояки)!На жаль! Шістьох мужів із собою ти не взяв! Скакуна з собою ти не взяв! Трьох посудин із собою ти не взяв! О, моя коштовносте! О, мій скарбе! Не (покидай) нас!.. ми (раніше) раділи. (7) О, дичино Золотої черні Сунґа, множся! Народжуй (своє потомство)! Мій Барс покинув коней і биків, (увесь цей) світ, він одійшов! На жаль! (8) Нас було четверо високородних. Еркліґ розлучив нас. На жаль! (9) Ради моєї вояцької доблесті, ради могутності моїх старших братів і моїх молодших братів мені спорудили (цей) вічний пам’ятник.
Алтин-кель ІІ
(1) Десять місцяв вона носила (мене) моя мати! Я народився хлопчиком, я виріс вояком. (2) Чотири рази я йшов зі свого еля і (чотири рази) повертався. За мою доблесть Инанчу Алп винагородив (мене). (3) Я (покинув?) доблесний народ булсарів, могутній народ. О, Ерен Улуґ! Він погубив (свою) доблесть. (4) Мій доблесний ель, народ булсарів, не ходив розгубленим (через свої нещастя). Моє горе – своїх близнюків, (5) своїх подруг-князівен у теремах я покинув! На моїх синів…, на мій народ я не надивився!(6) У свої тридцять вісім літ… (7) Ради (своєї) вояцької доблесті я ходив послом до тибетського кагана. Я не повернувся. (8) Доблесні булсари такими от (героями) були. О, горе! Я пішов у Золотий степ.
Переклад Василя Білоцерківського
(1) Десять місяців вона носила (мене), моя мати! Вона принесла (мене) моєму éлеві. Я утвердився на землі завдяки моїй доблесті. (2) Я хоробро бився з незліченним ворогом і покинув мій ель, (залишивши) його в каятті. На жаль! (3) Своїм молодшим і старшим братам Ви знімали-звантажували верблюжі в’юки (з дарами). (4) Тим, що було на землі, – моїми діяннями і моєю доблестю, – я, Барс, не переситився! (5) Без батька Ви героєм були! Коли пси переслідували (дичину), Ви проносилися повз кочовища! Згинь, [духу] смерті зі своєю молодшою братією! О, Барсе, не покидай нас! На жаль! (6) Наше звання… наш беґ – Умай (вар.: наше звання таке – ми умай-беґи), ми хоробрі вояки нашого роду-племені (вар.: ми родичі, хоробрі вояки)!На жаль! Шістьох мужів із собою ти не взяв! Скакуна з собою ти не взяв! Трьох посудин із собою ти не взяв! О, моя коштовносте! О, мій скарбе! Не (покидай) нас!.. ми (раніше) раділи. (7) О, дичино Золотої черні Сунґа, множся! Народжуй (своє потомство)! Мій Барс покинув коней і биків, (увесь цей) світ, він одійшов! На жаль! (8) Нас було четверо високородних. Еркліґ розлучив нас. На жаль! (9) Ради моєї вояцької доблесті, ради могутності моїх старших братів і моїх молодших братів мені спорудили (цей) вічний пам’ятник.
Алтин-кель ІІ
(1) Десять місцяв вона носила (мене) моя мати! Я народився хлопчиком, я виріс вояком. (2) Чотири рази я йшов зі свого еля і (чотири рази) повертався. За мою доблесть Инанчу Алп винагородив (мене). (3) Я (покинув?) доблесний народ булсарів, могутній народ. О, Ерен Улуґ! Він погубив (свою) доблесть. (4) Мій доблесний ель, народ булсарів, не ходив розгубленим (через свої нещастя). Моє горе – своїх близнюків, (5) своїх подруг-князівен у теремах я покинув! На моїх синів…, на мій народ я не надивився!(6) У свої тридцять вісім літ… (7) Ради (своєї) вояцької доблесті я ходив послом до тибетського кагана. Я не повернувся. (8) Доблесні булсари такими от (героями) були. О, горе! Я пішов у Золотий степ.
Переклад Василя Білоцерківського
Стели з давньотюркськими рунами, знайдені в міжріччі Єнісея та Абакана, в міжгірних долинах на північ від Джойського хребта і від Койбальського степу, були серед перших, що утворили епіграфічну колекцію Мінусинського музею.
Стели знайшов мешканець села Юдіного (нині – Бондарєве, Бейського р-ну Республіки Хакасії РФ) Є.Ф.Корчаков приблизно за версту від невеликого озерця Алтин-кель, і невдовзі по створенню музею (1877) його засновник М.М.Март’янов перевіз обидві стели до Мінусинська (нині – райцентр Красноярського краю).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
