
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.11
21:29
Я шукаю тебе у далеких жінках,
Як загублений час у далеких віках.
Впізнаю твої риси в далеких, чужих
Чарівницях на крайній життєвій межі.
Хоч би скільки тинявся у пошуках тих,
Все одно повертаюсь до рідних твоїх
Як загублений час у далеких віках.
Впізнаю твої риси в далеких, чужих
Чарівницях на крайній життєвій межі.
Хоч би скільки тинявся у пошуках тих,
Все одно повертаюсь до рідних твоїх
2025.08.10
21:55
Мій телефон вимкнувся.
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
2025.08.10
15:59
Я не чекаю дива. Дав би Бог
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
2025.08.10
15:46
Поляки – гонорові та часто так бувало:
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
2025.08.10
15:37
Країна, де помер вітер,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
2025.08.10
07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
2025.08.09
21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
2025.08.09
21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
2025.08.09
13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
2025.08.09
13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло.
Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими
2025.08.09
11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Єнісейські рунічні пам'ятки
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Єнісейські рунічні пам'ятки
Алтин-кель І
(1) Десять місяців вона носила (мене), моя мати! Вона принесла (мене) моєму éлеві. Я утвердився на землі завдяки моїй доблесті. (2) Я хоробро бився з незліченним ворогом і покинув мій ель, (залишивши) його в каятті. На жаль! (3) Своїм молодшим і старшим братам Ви знімали-звантажували верблюжі в’юки (з дарами). (4) Тим, що було на землі, – моїми діяннями і моєю доблестю, – я, Барс, не переситився! (5) Без батька Ви героєм були! Коли пси переслідували (дичину), Ви проносилися повз кочовища! Згинь, [духу] смерті зі своєю молодшою братією! О, Барсе, не покидай нас! На жаль! (6) Наше звання… наш беґ – Умай (вар.: наше звання таке – ми умай-беґи), ми хоробрі вояки нашого роду-племені (вар.: ми родичі, хоробрі вояки)!На жаль! Шістьох мужів із собою ти не взяв! Скакуна з собою ти не взяв! Трьох посудин із собою ти не взяв! О, моя коштовносте! О, мій скарбе! Не (покидай) нас!.. ми (раніше) раділи. (7) О, дичино Золотої черні Сунґа, множся! Народжуй (своє потомство)! Мій Барс покинув коней і биків, (увесь цей) світ, він одійшов! На жаль! (8) Нас було четверо високородних. Еркліґ розлучив нас. На жаль! (9) Ради моєї вояцької доблесті, ради могутності моїх старших братів і моїх молодших братів мені спорудили (цей) вічний пам’ятник.
Алтин-кель ІІ
(1) Десять місцяв вона носила (мене) моя мати! Я народився хлопчиком, я виріс вояком. (2) Чотири рази я йшов зі свого еля і (чотири рази) повертався. За мою доблесть Инанчу Алп винагородив (мене). (3) Я (покинув?) доблесний народ булсарів, могутній народ. О, Ерен Улуґ! Він погубив (свою) доблесть. (4) Мій доблесний ель, народ булсарів, не ходив розгубленим (через свої нещастя). Моє горе – своїх близнюків, (5) своїх подруг-князівен у теремах я покинув! На моїх синів…, на мій народ я не надивився!(6) У свої тридцять вісім літ… (7) Ради (своєї) вояцької доблесті я ходив послом до тибетського кагана. Я не повернувся. (8) Доблесні булсари такими от (героями) були. О, горе! Я пішов у Золотий степ.
Переклад Василя Білоцерківського
(1) Десять місяців вона носила (мене), моя мати! Вона принесла (мене) моєму éлеві. Я утвердився на землі завдяки моїй доблесті. (2) Я хоробро бився з незліченним ворогом і покинув мій ель, (залишивши) його в каятті. На жаль! (3) Своїм молодшим і старшим братам Ви знімали-звантажували верблюжі в’юки (з дарами). (4) Тим, що було на землі, – моїми діяннями і моєю доблестю, – я, Барс, не переситився! (5) Без батька Ви героєм були! Коли пси переслідували (дичину), Ви проносилися повз кочовища! Згинь, [духу] смерті зі своєю молодшою братією! О, Барсе, не покидай нас! На жаль! (6) Наше звання… наш беґ – Умай (вар.: наше звання таке – ми умай-беґи), ми хоробрі вояки нашого роду-племені (вар.: ми родичі, хоробрі вояки)!На жаль! Шістьох мужів із собою ти не взяв! Скакуна з собою ти не взяв! Трьох посудин із собою ти не взяв! О, моя коштовносте! О, мій скарбе! Не (покидай) нас!.. ми (раніше) раділи. (7) О, дичино Золотої черні Сунґа, множся! Народжуй (своє потомство)! Мій Барс покинув коней і биків, (увесь цей) світ, він одійшов! На жаль! (8) Нас було четверо високородних. Еркліґ розлучив нас. На жаль! (9) Ради моєї вояцької доблесті, ради могутності моїх старших братів і моїх молодших братів мені спорудили (цей) вічний пам’ятник.
Алтин-кель ІІ
(1) Десять місцяв вона носила (мене) моя мати! Я народився хлопчиком, я виріс вояком. (2) Чотири рази я йшов зі свого еля і (чотири рази) повертався. За мою доблесть Инанчу Алп винагородив (мене). (3) Я (покинув?) доблесний народ булсарів, могутній народ. О, Ерен Улуґ! Він погубив (свою) доблесть. (4) Мій доблесний ель, народ булсарів, не ходив розгубленим (через свої нещастя). Моє горе – своїх близнюків, (5) своїх подруг-князівен у теремах я покинув! На моїх синів…, на мій народ я не надивився!(6) У свої тридцять вісім літ… (7) Ради (своєї) вояцької доблесті я ходив послом до тибетського кагана. Я не повернувся. (8) Доблесні булсари такими от (героями) були. О, горе! Я пішов у Золотий степ.
Переклад Василя Білоцерківського
Стели з давньотюркськими рунами, знайдені в міжріччі Єнісея та Абакана, в міжгірних долинах на північ від Джойського хребта і від Койбальського степу, були серед перших, що утворили епіграфічну колекцію Мінусинського музею.
Стели знайшов мешканець села Юдіного (нині – Бондарєве, Бейського р-ну Республіки Хакасії РФ) Є.Ф.Корчаков приблизно за версту від невеликого озерця Алтин-кель, і невдовзі по створенню музею (1877) його засновник М.М.Март’янов перевіз обидві стели до Мінусинська (нині – райцентр Красноярського краю).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію