***

ПОЕТ
...Значить, щось ми втрачаєм,
Земляни, між нами і... Сонцем.
Значить, з віком втрачаєм,
У просторі й часі брати!
Розкажи нам, тополе,
Що з космосу ловлять долоні
В час, коли на твоїй голові
Аж по брови лелече гніздо сидить?
Чи коли зацькували ріку ми,
Як дикого звіра,
І трава поросла там,
Де лігво було лисенят.
Розкажи нам, тополе,
Чи є ще у Всесвіті Віра
І чи є ще дорога прийдешнім
В життєвий сад.

Опускатись пора до висот
Конюшини і жаби.
Не душити в обіймах,
А дати поїсти козі.
Підійматись пора до закону
Базарної баби:
Сьома доля тому,
Хто прийшов на одній нозі!

Хоч незвично, та є:
Дід колише столітнього внука,
Що у атомний чад
Ненароком корову завів...
Розкажи нам, тополе,
Підставивши космосу руки,
Що робитимуть тут
Через тисячу років живі.

***
ПОЕТ
Гляньте, зірка велика,
Немов коровай на весіллі.
Місяць, наче тихіший за сни молодий.
Це ідея: день мого народження стріли
На забутому цвинтарі.
Темінь...
Ходімо туди!

***

ПОЕТ (схвильовано)
Бог один — у мені.
Та його не здолати, я знаю,
І Всевишньому Богу
Допоки я тут, на Землі.
Непідкупну, як доля,
Поезію-подругу маю,
А у підданстві —
Воїнство слів-королів.

Маю рідну Волинь.
Їй належу, як трави й лелеки.
Де б не був я в галактиці,
Спати в колиску вернусь.
Ой заграли мені, замузичили
Верби далекі
Про дитинство моє.
З нього теж починається Русь...

(Показує рукою на цвинтар).

І кого тут боятись?!
Давно від Чорнобиля й воєн
У дубових гробах
Перевернуті предки мої.
Що із того, що десь у корови
"Зростають надої",
Коли в те молоко
Зразу мертві впадуть солов'ї!

***

ІНОЗЕМЕЦЬ (наближаючись до першої могили)
...Вітряків немає.
Є хрести і вітер.
Чорні хмари з вікнами зірок.
Православний цвинтар...
Сильно пахнуть квіти.
Голова морочиться,..

***

ПОЕТ
Гляньте, гляньте кругом.
Тихо-тихо обміряйте цвинтар.
Кожен хрест — то людина,
Принаймні сто років назад.
Ми на мітингу душ.
Ми також помовчати повинні.
Он холодна скульптура.

***

КОМУНІСТ
Промінна постава й коса...

***

ПОЕТ
Але, друзі, о друзі!
Не наша вина у пориві
До туманності Всесвіту
Чи до молекули пса.
Спробуй лиш зупинити
Коня молодого за гриву,
Коли мчить він у степ,
Де кобила й гаряча роса.

...Не спішити кудись!
В суєті подивитись на себе.
Там — трава. Ось і вись.
Людство нині без пари — як лебідь.
Наче білка, із рук,
Лиш навчилося брати подачки.
Ми живем, бо не жити
Не вміємо, значить.

Є культура душі,
Абсолютна культура живого,
Що живе в комиші
І... плює на технічну тривогу.
Є відвертість. І все.
Це найбільша майстерність... над світом, –
Кожен казку несе,
Та не кожен
Розказує дітям...

***

ПОЕТ (спонтанно)
Голландський стиль сосни...
Туманних снів бароко...
В рогатці людських рук —
Сопілка й автомат...

***

СЕЛЯНИН
Побіймося хреста
Бо совість — то морока...

РОБІТНИК (до поета)

Ми сіли на кістках.

***

ПОЕТ
А де їх і нема?..
Відкинувши смички,
П'ють коники зі стерень,
Можливо, і росу, а мо',
Козацький піт?
Це скільки вже було
Тих поколінь померлих,
Що страшно аж душі
Признатися собі!

СЕЛЯНИН
А зносять цвинтарі.
На місці їх — дороги,
І дачі, і поля,
Колонії ростуть...
Отак тебе візьмуть
Колись за жовті ноги
Й за всі пісні твої
По вітру рознесуть!

***

ПОЕТ
Гм. Істина твоя.
Це зроблено й з Гомером.
Але душа! Душа!
Й в Чорнобилі не вмре!

КОМУНІСТ
Це не душа, це вже
Одна її химера,
Бо кожен вік її
По-своєму оре.

***

ПОЕТ
Зорі, наче могильні рожі...
Гляньте, зараз яка пора!
Мов дівоче коліно, місяць
В чорнім небі, як у воді...

РОБІТНИК (до Поета)
Слухай, друже, а ну-но свисни!
Може, щось і прийде сюди.

***

ПОЕТ
Змієборство було
Нам завжди притаманне, як воля.
Змій подобу міня,
Юрій вічний, немов кам'яний...

ІНОЗЕМЕЦЬ
Слухай, друже,
Ти раз хоч знайомився з долею?

ПОЕТ
Так, я вірю у неї.

ІНОЗЕМЕЦЬ
Це мало. На ній... женись.

***

ПОЕТ
Як співають пташки,
То не чути, як плескають весла, —
Можна й в мрії чи в пісні
У інші світи завітать.
Але тіло... Воно
Хоче також отримати весни,
Бо так мало живе,
Наче квітка цвіте в сіножать.

І якщо я болю цій планеті,
То значить — існую,
І якщо ця Мадонна
Жаліє і любить мене...
Світ — не сон...
Підійду — і її поцілую.

(Показує на Божественну Мадонну. Вона стає ще милішою).

СИН
Хоч вже й так перейшов
Святотатства сумний Рубікон...

***

ПОЕТ
І знову кров на камені цвіте.
Мій біль мовчить по-українськи знову.
Щоденно — ніч. Щоночі в серці день
Зализує бабусина корова.
А зранку — вечір, весь із лободи...
Дід в чоботях червоних у воротях
Стоїть, як знак всесвітньої біди,
Як знята з церкви кимось позолота.

За Землю всю тримає кулачки
Один сільський засмарканий хлопчина.
Не народившись, падають в зірки
Поети наші. Хвори батьківщина.

Танцюють гімн державні діячі
Аж поки перший півень не запіє.
А кров цвіте, як очі у сичів,
Над сивою і дивною Росією.

Пауза

Я вже на другім диханні живу.
Хотів би йти під руку із Тобою...

СИН (до Селянина, показуючи на Поета)
Мов благородний п'яниця в траву,
В Любов упав — до Смерті головою!

***

ПОЕТ
Я не Місяць, не Сонце,
Та знову побачив Землю.
Я не заєць, щоб вбили
Так просто, на шапку, мене...
Але небо було, як собака,
Гаряче і темне.
Й навіть трішечки, трішечки
Небо було земне.

Йде там зоряний дощ,
Що завтовшки у коси дівочі.
Є там квіти свої, імена...
Голуби свої...
Я там бачив, здається
Засніжені мамині очі,
Всіх тривожних, як дзвони,
Поетів моїх...