Розбитий кубок золотий! Душа пішла навік --
Ридайте дзвони! -- й спрагло п'є вже з вод стигійських рік!
Плач, плач хоч зараз, Гай де Вір, якщо не плакав вчора!
Глянь! -- бездиханна в цій труні лежить твоя Лінора!
Творіть обряд святий, хай спів жалобний не змовка --
Хорал над тою, що пішла, хоч юна ще така;
Що двічі вмерла вже вона, хоч юна ще така!

Безстидні! Любим вам у ній був статок, а не честь,
Й благословляли ви її, недужу вже, на смерть!
Як гімн співать, обряд творить, буть в траурнім вінку
Таким рукам, таким очам, такому язику,
Якщо невинну в гроб звели -- і юну ще таку?!

Peccavimus: відчай не множ! Хай пісня ця летить
Ввись разом з нею, та хай це її не засмутить.
Твоїй Лінорі шлях проліг до висей осяйних --
Ти ж тут в скорботі, бо оставсь без нареченої жених.
Краса і ніжність тут лежать недвижно при свічах:
В волоссі жовтім ще життя, та не в її очах;
Ще пасмо зве, немов живе, та смерть -- в її очах.

Я ж у цю ніч не скорбну річ чуть хочу -- не цей спів,
А славить ангела політ пеаном давніх днів.
Хай змовкне й дзвін -- й не множить він скорботи і жалі
Тій, що в промінні ласк пливе від грішної землі.
"Несись, несись все далі ввись крізь млистий обшир весь,
Із пекла в край, де тихий рай у царині небес;
Від зла запон туди, де трон Володаря небес!"

Peccavimus (лат.) -- покаймося.