Минув, слава Богу,
Біль без вороття;
Недуги позбувсь я,
Судом і ниття --
Зборов лихоманку,
Що зветься 'Життя'.

Хоч сил вже немає,
Але не тужу --
Без жодного руху
Простертий лежу:
Й це краще -- я знаю,
Як так ось лежу.

Простерсь так на ліжку,
Що іншим терпець
Урветься дивитись
І визнають -- мрець;
Подумає кожен,
Побачивши -- мрець.

Зітхання і стогін,
Ридань глухий звук
Затихли, як тільки
Завмер серця стук --
Нестерпний, жахливий
Замовк серця стук.

Страждання і муки
Пішли в забуття
Із неміччю разом,
Що зветься 'Життя';
І з розуму зводить,
Й кида в небуття.

Й о! -- з мук всіх найгіршу,
Що серце змага
І з рік, повних нафти,
На мене чига, --
Зборов я і Пристрасть
Й не мучить жага;
Її вод криштальних
Тамує снага.

Почув я журчання
Й припав до джерел,
Що тут, недалеко,
Пробились між зел --
В землі неглибоко
Були серед зел.

Й о! -- вірить не варто
В шептання людське,
Що скит мій похмурий
Й це ліжко вузьке;
Його не замінить
Широке й низьке;
Щоб спать безпробудно,
Найкраще -- таке.

Танталовий дух мій
Спочив тут від гроз;
Не звабить його вже
Й принадами роз --
Забув чи збайдужів
До мирта і роз.

В блаженстві спокою
Вдиха залюбки
Він запах п'янкіший,
Де рута й братки
Злились з розмарином,
Красиві такі;
Ллє сум в нього рута,
А цноту -- братки.

Й такий він щасливий
В ці миті блаженні,
Купаючись в ласках
Чарівної Енні;
Поринув і тоне
У кучерях Енні.

Чи ж відав хтось вище
Блаженство з людей,
Коли приголубить
Мене й до грудей
Її припаду я --
До ніжних грудей.

Коли ж світло згасне,
То вкриє тепліш
І долю благає,
Щоб стала миліш
До мене й платила
Мені добром лиш.

Простерсь так на ліжку,
Немов це правець
(З любов'ю своєю),
Що скажете -- мрець;
Й лежу так спокійно --
Терпіння взірець
(Любов'ю зігрітий),
Ви ж скажете -- мрець;
Від страху здригнетесь,
Вважаючи -- мрець.

Й те сяйво, що в серці,
Ніжніш, ніж буденні
Мільйони зір в небі,
Бо це -- сяйво Енні;
Іскриться й не гасне,
Бо в нім любов Енні,
Жагуче й прекрасне,
Бо йде з очей Енні.