Давно колись -- як вода, роки спливли --
Біля моря на краю землі
Дівча там було, що, може, знали й ви
Під іменем Аннабель Лі --
Й щоб любив я її, а вона -- мене --
Лиш помислом цим і жили.

Вона була дитям і я був дитя
В царстві тім на краю землі,
І наша любов була більш, ніж любов --
У мене і в Аннабель Лі:
Любові цій навіть ангели з небес
Не заздрить уже не могли.

І ось в чім причина, що давно колись
В тім царстві на краю землі
Здійнявся раз вітер холодний вночі
Й згубив мою Аннабель Лі.
І знатна рідня вся за нею прийшла,
Й від мене її взяли,
І в склепі розкішнім замкнули її
В тім царстві на краю землі.

Це ангели з неба дивитись на нас
Без заздрощів вже не могли;
І ось чому (так, про це знають усі
В царстві тім на краю землі)
Здійнявсь вітер холодний -- й це він згубив
І вбив мою Аннабель Лі.

Та наша любов сильніша, ніж в тих,
Що старшими за нас були;
Й мудріші, ніж ми, буть могли;
Й ні ангели із небес осяйних,
Ні демони з надр похмурих землі
Дві душі не розлучать уже: мою
Й прекрасної Аннабель Лі.

В небі місяць зійде -- в спомин чар увійде
Незрівнянної Аннабель Лі;
В сонмі зір в тьмі ночей бачу сяйво очей
Незрівнянної Аннабель Лі.
Й так всі ночі і дні -- вже належить мені
Наречена й кохана моя -- ми одні
В склепі тім на краю землі;
Й моря шум нам, як пісня, в імлі.