По неходженій дорозі,
Де стріть демонів лиш в змозі
Й де з лицем, як в поторочі,
Править Привид з трону ночі,
Я досяг країв тих -- Туле,
Де німе все, мов заснуле
Поза простором і часом, --
Й повернувсь із див запасом.

Ліс без меж, без дна долини,
В хмарах сховані вершини
Ще ніким не зримих гір --
Бо туманять сльози зір;
Піднялись вони з морів,
Що не мають берегів, --
Та як гриви хвиль здіймуть,
То й небес вогню сягнуть.
Води ж озера, простерті
Між горбів, пустельні й мертві
Й, наче мрець в одежі білій,
Вкрита гладь їх снігом лілій.

Біля вод, що розпростерті
Між горбів, й пустельні й мертві,
Й, наче мрець вдяг саван білий,
Вкрита гладь їх снігом лілій;
Біля гір і біля моря,
Що зітхає й стогне з горя,
В болотах серед багнюки,
Де жаби лиш і гадюки,
У лісах, в яких не звірі,
А вампіри;
На галявинах чи в хащах,
В місцях гірших, в місцях кращих
Стрінеш в холод і в жару
Там минулого Мару,
Що зітха лиш і стенає,
Як тебе вона минає;
Впізнаєш у ній колишніх
Друзів, що вже в сферах вишніх.

Та серцям, що відчай крає, --
Їм цей край здається раєм;
Спокій тут знаходять радо
І для них це -- Ельдорадо.
Хоч в дива ті до цих пір
Не проник ще жоден зір,
Бо так сховані глибоко,
Що людське не бачить око;
Та й не дасть їх Повелитель
Глибш проникнуть в цю обитель --
Крізь задимлене ж бо скло
Розрізниш хіба що тло.

По неходженій дорозі,
Де стріть демонів лиш в змозі
Й де з лицем, як в поторочі,
Править Привид з трону ночі,
Я вернувсь з країв тих -- Туле,
Де німотне все й заснуле.