ДОЛИНА НЕСПОКОЮ

Сміх колись тут було чуть,
Де вже люди не живуть;
На війну пішли, з тих пір
Все залишивши для зір,
Щоб дивились ті з небес
На цей діл, у квітах весь,
На якому сонця мливо
Вдень колишеться ліниво.
Нині ж, хто б сюди забрів,
Сум й неспокій всюди б зрів --
Все тут в русі, що б не стрів;
Крім повітря, що мов спить,
Де й вітрець не пролетить.
Та тремтить і без вітрів
Лист дерев, мов гладь морів
Довкіл Гебридських островів;
Та й без вітру, мов примари,
Тягнуться по небу хмари
І тривогу ллють в дня чари --
Над фіалками, що очі
Впізнаєш у них дівочі,
І над гуртом білих лілій,
Що схилились на могилі
Безіменній; сліз роса
З листя й квітів їх звиса,
Що здається: вже не квіти
Це -- а перли й самоцвіти.

ДО___

Квітучий гай, що знов насниться,
І в нім пташок веселий спів --
Твої уста: не вгомониться
Мелодія співучих слів.

Твоїх очей сяйні світила,
Що з неба серця ллють чар свій,
Неначе зорі на могилу,
На помертвілий розум мій.

Твоя душа -- вже й день займеться, --
Я ж сон і роздум не зборю
Про правду, що не продається,
І про дешеву мішуру.

ЕКСПРОМТ (ДО КЕТ КЕРОЛ)

То вабить ум, то знов манить твій погляд,
Що серця скарб в нім явлений на огляд.
Й що краще -- ах, і з цим мені морока! --
Чи ока глиб, чи думки суть глиб-ока?