Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Альфреда Хаусмана
Із Альфреда Хаусмана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Альфреда Хаусмана
* * *
З дерев найкращі, вишні, в квіт
Вдягають смуток своїх віт:
З гаїв сяйнули знов сьогодні
Їх білі сукні великодні.
В ті сімдесят літ, що так гнуть,
Цих двадцять юних не вернуть;
Відняти ж два десятки свят –
Й залишиться лиш п’ятдесят.
Щоб серце квітом їх буяло,
Півсотні весен буде мало;
То ж варт – мигцем хай, на бігу –
На вишні глянуть і в снігу.
* * *
Як йшов мені двадцять перший,
Я чув, як казав мудрець:
"Віддайте фунти й гінеї,
Але не давайте сердець;
Віддайте перли й рубіни --
Й позбавитесь перепон."
Та йшов мені двадцять перший,
Коли злить повчань сам тон.
Як йшов мені двадцять перший,
Я знов чув слова його:
"Безкарно не можна серця
З грудей віддавать свого;
За статки жаль і зітхання
Отримаєте взамін."
Іде мені двадцять другий --
О, правий, був правий він!
* * *
Киває і гнеться, як в танці,
Під вітру метання й виття
Кропива на могилі коханців,
Що пішли з-за любові з життя.
Кропива в парі з вітром у танці --
Лиш там спокій, там забуття --
В коханців могилі, коханців,
Що пішли з-за любові з життя.
* * *
Прекрасні доли й небеса,
Та знаю кращі них:
За все миліш мені краса,
Що в лоні вод ясних.
Як чисто вимиті в ріці
Дерева, й вись, і даль;
Їх не зрівнять з земними -- ці,
Там, де не я, на жаль.
І часто в думці, як дивлюсь
У дзеркало води,
Майне: ось зараз роздягнусь
І кинусь вниз, туди.
Та з золотих пісків на дні
Хлопчина шле уклін,
Немов жаліється мені,
Що там, де я, не він.
* * *
В місячнім сяйві шлях мій проліг,
В мареві білім дрімає земля:
В місячнім сяйві шлях мій проліг,
Що від кохання мене віддаля.
Тин лиш темніє, що видерсь на схил;
В полі ж за ним і тінь не майне.
Білий цей шлях крізь місячний пил
Далі і далі веде все мене.
Кругла земля -- кажуть так мандрівці:
Прямо йди -- й знову потрапиш в свій слід;
То ж прямуй веселіше -- в кінці
Будеш дома на схилі вже літ.
Але щоб цей замкнувсь кругобіг --
Скільки весен і літ ще мине!
В місяця сяйві шлях мій проліг,
Що віддаля від кохання мене.
З дерев найкращі, вишні, в квіт
Вдягають смуток своїх віт:
З гаїв сяйнули знов сьогодні
Їх білі сукні великодні.
В ті сімдесят літ, що так гнуть,
Цих двадцять юних не вернуть;
Відняти ж два десятки свят –
Й залишиться лиш п’ятдесят.
Щоб серце квітом їх буяло,
Півсотні весен буде мало;
То ж варт – мигцем хай, на бігу –
На вишні глянуть і в снігу.
* * *
Як йшов мені двадцять перший,
Я чув, як казав мудрець:
"Віддайте фунти й гінеї,
Але не давайте сердець;
Віддайте перли й рубіни --
Й позбавитесь перепон."
Та йшов мені двадцять перший,
Коли злить повчань сам тон.
Як йшов мені двадцять перший,
Я знов чув слова його:
"Безкарно не можна серця
З грудей віддавать свого;
За статки жаль і зітхання
Отримаєте взамін."
Іде мені двадцять другий --
О, правий, був правий він!
* * *
Киває і гнеться, як в танці,
Під вітру метання й виття
Кропива на могилі коханців,
Що пішли з-за любові з життя.
Кропива в парі з вітром у танці --
Лиш там спокій, там забуття --
В коханців могилі, коханців,
Що пішли з-за любові з життя.
* * *
Прекрасні доли й небеса,
Та знаю кращі них:
За все миліш мені краса,
Що в лоні вод ясних.
Як чисто вимиті в ріці
Дерева, й вись, і даль;
Їх не зрівнять з земними -- ці,
Там, де не я, на жаль.
І часто в думці, як дивлюсь
У дзеркало води,
Майне: ось зараз роздягнусь
І кинусь вниз, туди.
Та з золотих пісків на дні
Хлопчина шле уклін,
Немов жаліється мені,
Що там, де я, не він.
* * *
В місячнім сяйві шлях мій проліг,
В мареві білім дрімає земля:
В місячнім сяйві шлях мій проліг,
Що від кохання мене віддаля.
Тин лиш темніє, що видерсь на схил;
В полі ж за ним і тінь не майне.
Білий цей шлях крізь місячний пил
Далі і далі веде все мене.
Кругла земля -- кажуть так мандрівці:
Прямо йди -- й знову потрапиш в свій слід;
То ж прямуй веселіше -- в кінці
Будеш дома на схилі вже літ.
Але щоб цей замкнувсь кругобіг --
Скільки весен і літ ще мине!
В місяця сяйві шлях мій проліг,
Що віддаля від кохання мене.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
