АТЛЕТУ, ЩО ВМЕР МОЛОДИМ

Як місту виграш ти здобув --
Із бігу переможцем був --
Додому всі, старі й малі,
Ми на руках тебе несли.

Тебе сьогодні шляхом тим
Знов на руках несем в твій дім
І опускаєм на поріг --
Востаннє хай торкнеться ніг.

Ти вчасно залишив поля,
Де слава лиш сяйне здаля;
Хоч лавр і зацвітає рано,
Та швидше він від рози в'яне.

Очам, в яких лиш ночі прояв,
Не бачить, що рекорд не встояв;
Й мовчання вухам, мов хвала,
Як їх в полон земля взяла.

Тобі вже тих не звідать туги,
Хто обігнав свої заслуги;
Ти кращу долю заслужив,
Ніж ті, хто довше слави жив.

То ж перш, ніж змовкне її шум,
Зійди туди, де пітьма й сум;
І кубок високо здіймай:
Він твій навічно уже -- знай.

Прощання вже надходить строк;
Всім з лавра твій сяйнув вінок:
У вічнім сні твоєї ночі
Він не зів'яне, мов дівочі.

БРИДОНСЬКИЙ ГОРБ

До Бридона в літню пору
Із дзвінниць доноситься дзвін;
Над кожним з двох графств сусідніх
З усіх його чуть сторін,
Й щасливо так лине він.

Тут у неділю вранці
Лежали кохана і я:
Вдивлялись в барвисті графства,
Вслухались, як жайвір в поля
Шле пісню й люд звеселя.

На милі навкруг ті дзвони
У далеч долин її звуть:
"До церкви йдіть, добрі люди,
Де вас для молитви ждуть."
Кохана ж осталась тут.

І я, обернувшись, мовив,
Тамуючи в грудях щем:
"О, краще звіть для вінчання,
Й почуєм, бо цим лиш живем,
Й до церкви вчасно прийдем."

Коли ж на Різдво із снігу
На Бридон шапка лягла,
Кохана проснулась рано
Й прокралась краєм села,
Й одна до церкви пішла.

Єдиний дзвін сумно бомкав,
Й нема жениха ніде --
Пізніше буть голосінню --
Й ось зараз до церкви йде
Вона і мене не жде.

Гудуть над Бридоном дзвони,
Та з ними душа не в ладу.
"До церкви йдіть, добрі люди." --
"О, змовкніть, не кличте біду --
Я чую вас, я прийду!"

СИН ТЕСЛІ

Вже кат візок свій зупинив --
Простіть, як чимось завинив:
Вам радість мать, мені -- журу;
Живіть у мирі, я ж умру.

О, коли б батька ремесло
Продовжив, знавши лиш тесло
Й рубанок, -- друзі, я б тоді
Літа не стратив молоді!

І, може, шибениць цих ряд
Тут спорудить я б взяв підряд --
На них принаймні б не гойдавсь,
Якби так злом не переймавсь.

Ось зараз ввись здіймуть мене
І кожен, хто не промине,
Прокльони слатиме й хулу --
Я ж так надіявсь на хвалу!

А справа й зліва -- я поміж --
Повісять ще двох -- за грабіж.
Й одна в нас доля відтепер,
Хоч за любов середній вмер.

На мене гляньте -- зір вже згас:
Хай обмине ця чара вас;
Із ший лиш власну бережіть
Й не ближньому -- собі служіть.

У почестях життєвий круг
Замкніть, мудріші, як ваш друг.
Вам радість мать, мені -- журу;
Живіть у мирі, я ж -- умру.