Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Альфреда Хаусмана
Із Альфреда Хаусмана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Альфреда Хаусмана
* * *
Літня лінь снувала мливо
Й сонно жебонів струмок --
Барабанний дріб дражливо
Збурив раптом плин думок.
Ближче, дужче, голосніше:
По землі шляхах з імли --
М'ясом стать гарматним лише,
Тліном лиш -- солдати йшли.
В тих полях на схід і захід
Хлопців цих біліть костям.
Де знайти від кулі захист? --
Кожен з них загине там.
Сурми скрикнули заклично,
Флейти зойк їм відповів:
В пам'ять вам ввійти навічно;
З плоті й я -- я б це довів!
* * *
У Ледло на ярмарок сотнями хлопці ідуть;
З конюшень і з кузень, з кошар і з млинів є між ними;
Що прагнуть дівчат лиш і що тільки випивки ждуть;
І є також ті, що ніколи не стануть старими.
Тут є від прилавка й від воза, з містечка й сільця;
Статечних багато і мужніх немало б ви стріли;
Й багато з них щирі душею і гарні з лиця;
Й лиш кілька цю силу й красу донесуть до могили.
Хотів би, щоб стали за друзів і ви їх вважать,
Цих хлопців веселих, з якими б могли розминутись,
І, з ними прощаючись, щастя й удач побажать
Й дивитись, як в путь вирушають, щоб вже не вернутись.
Якщо ж не наваживсь, то просто на них ще раз глянь
І ліктем торкнись ненароком -- такі не обмануть:
Із них лиш монету найвищої проби чекань --
Що юними вмруть і старими ніколи не стануть!
* * *
Замри, душе, замри -- бо марні ці зусиля
Устої похитнуть небесні і земні;
Вже краще пригадай у відчаї безсилля
Спочинку дні, душе, спокою довгі дні.
Страждали ж і тоді й кляли свою недолю,
Та спав я у пітьмі й сльозами не давивсь;
Лилися піт і кров, та я не відав болю
У дні блаженні ті, як ще не народивсь.
І ось -- хотів би знать, та не знайду причину --
Ступаю по землі, і світло п'ю, й тепло.
Замри, замри, душе: це все лиш для зачину;
Й години не мине -- знов запанує зло.
Глянь: землю й небеса як полонить відраза;
Вже й в серці не знайти надію і любов --
Зевага, й страх, і гнів, й ненависть, і образа.
О, нащо пробудивсь? Коли засну я знов?
Літня лінь снувала мливо
Й сонно жебонів струмок --
Барабанний дріб дражливо
Збурив раптом плин думок.
Ближче, дужче, голосніше:
По землі шляхах з імли --
М'ясом стать гарматним лише,
Тліном лиш -- солдати йшли.
В тих полях на схід і захід
Хлопців цих біліть костям.
Де знайти від кулі захист? --
Кожен з них загине там.
Сурми скрикнули заклично,
Флейти зойк їм відповів:
В пам'ять вам ввійти навічно;
З плоті й я -- я б це довів!
* * *
У Ледло на ярмарок сотнями хлопці ідуть;
З конюшень і з кузень, з кошар і з млинів є між ними;
Що прагнуть дівчат лиш і що тільки випивки ждуть;
І є також ті, що ніколи не стануть старими.
Тут є від прилавка й від воза, з містечка й сільця;
Статечних багато і мужніх немало б ви стріли;
Й багато з них щирі душею і гарні з лиця;
Й лиш кілька цю силу й красу донесуть до могили.
Хотів би, щоб стали за друзів і ви їх вважать,
Цих хлопців веселих, з якими б могли розминутись,
І, з ними прощаючись, щастя й удач побажать
Й дивитись, як в путь вирушають, щоб вже не вернутись.
Якщо ж не наваживсь, то просто на них ще раз глянь
І ліктем торкнись ненароком -- такі не обмануть:
Із них лиш монету найвищої проби чекань --
Що юними вмруть і старими ніколи не стануть!
* * *
Замри, душе, замри -- бо марні ці зусиля
Устої похитнуть небесні і земні;
Вже краще пригадай у відчаї безсилля
Спочинку дні, душе, спокою довгі дні.
Страждали ж і тоді й кляли свою недолю,
Та спав я у пітьмі й сльозами не давивсь;
Лилися піт і кров, та я не відав болю
У дні блаженні ті, як ще не народивсь.
І ось -- хотів би знать, та не знайду причину --
Ступаю по землі, і світло п'ю, й тепло.
Замри, замри, душе: це все лиш для зачину;
Й години не мине -- знов запанує зло.
Глянь: землю й небеса як полонить відраза;
Вже й в серці не знайти надію і любов --
Зевага, й страх, і гнів, й ненависть, і образа.
О, нащо пробудивсь? Коли засну я знов?
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
