Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Село моє, Сула моя" (2005)
Капличка в Луциківці
Ледь міріє – така невеличка,
Чи й доречна в негречнім сторіччі –
Пріснопам’яті скромна капличка.
В цім краю, де ніяких видовищ,
Лиш на Божу надіються поміч…
Ефіопський кумир Булатович,
Одинокий монах Булатович,
Убієнний затим Булатович –
Жертва ленінських злих побойовищ.
Він полишив науку і битву,
Відступився від слави і трону
І творив покаянну молитву,
І хрестився на неба ікону.
Ті недолюдки, звісно ж, не знали.
Та сокира, звичайно ж, не знала…
Задля зиску людину вбивали,
А сокира… та просто рубала.
Загубився і слід від могили
В історичній
безпам’ятства
товщі…
А коли «чорнокопи» відрили –
Всім нетлінні відкрилися мощі!
Палець (ніби живий) приховали,
Як святиню для Божої пастви…
Тіло ж просто «поповичі» вкрали,
Булатовичу щоб не «пропасти».
Ошелешені луциківчани
Покричали на «мирному сході»,
Та похрипли і геть замовчали,
Не почуті в хрещенім народі.
Поховались – хто в полі, хто в хаті,
Хто в могилі, бо ж правди немає,
А в Московському патріархаті –
Світла радість: святих прибуває!
Приголомшені луциківчани
Пожурились, – а це їм у звичку, –
Поминальні пригубили чарки
І… звели по святому капличку.
На узвишші, узліссі, узбіччі
Лише палець (і то, знай, умовно)
Ще живе у капличнім затишші
Тимчасово, незримо, безкровно…
Я в капличці затеплюю свічку,
Безсловесно молюсь на порозі,
І в низинну міліючу річку
Із узвишшя течуть мої сльози.
2005
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Капличка в Луциківці
В часи лихоліття громадянської війни
в с. Луциківка невідомими бандитами
був по-звірячому вбитий особистий друг
імператора Миколи Другого, довірена
особа ефіопського негуса Менеліка
і його радник у військовій справі,
колишній генерал і мандрівний географ –
дослідник північно-східної Африки,
автор багатьох науково-пізнавальних
книжок, чернець-схимник Олександр
Ксаверійович Булатович
На узвишші-узліссі-узбіччі
Ледь міріє – така невеличка,
Чи й доречна в негречнім сторіччі –
Пріснопам’яті скромна капличка.
В цім краю, де ніяких видовищ,
Лиш на Божу надіються поміч…
Ефіопський кумир Булатович,
Одинокий монах Булатович,
Убієнний затим Булатович –
Жертва ленінських злих побойовищ.
Він полишив науку і битву,
Відступився від слави і трону
І творив покаянну молитву,
І хрестився на неба ікону.
Ті недолюдки, звісно ж, не знали.
Та сокира, звичайно ж, не знала…
Задля зиску людину вбивали,
А сокира… та просто рубала.
Загубився і слід від могили
В історичній
безпам’ятства
товщі…
А коли «чорнокопи» відрили –
Всім нетлінні відкрилися мощі!
Палець (ніби живий) приховали,
Як святиню для Божої пастви…
Тіло ж просто «поповичі» вкрали,
Булатовичу щоб не «пропасти».
Ошелешені луциківчани
Покричали на «мирному сході»,
Та похрипли і геть замовчали,
Не почуті в хрещенім народі.
Поховались – хто в полі, хто в хаті,
Хто в могилі, бо ж правди немає,
А в Московському патріархаті –
Світла радість: святих прибуває!
Приголомшені луциківчани
Пожурились, – а це їм у звичку, –
Поминальні пригубили чарки
І… звели по святому капличку.
На узвишші, узліссі, узбіччі
Лише палець (і то, знай, умовно)
Ще живе у капличнім затишші
Тимчасово, незримо, безкровно…
Я в капличці затеплюю свічку,
Безсловесно молюсь на порозі,
І в низинну міліючу річку
Із узвишшя течуть мої сльози.
2005
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
