Прилинь, моя світла любове
В мої розтривожені сни.
Пристань на відверту розмову
І в серце надію верни.
Сльозою тебе не підкупиш,
Та все-таки думку таю,
Що ти мій поріг переступиш
І долю освятиш мою.
І згине печаль сумнотиха
В ясному ярінні весни,
А радість безмежна й утіха
Не вчують у тому вини.
Бо хто ми тут є, без любові?
Бездушні, байдужі і злі...
В черствому, безкрилому слові
Зжеруть нас печалі й жалі.
В душі як вітри назустрічні
Засвищуть одвічне: "прощай",
Я їм не піддамся панічно -
Зневіру відкину й одчай.
І знову любові повірю,
Лиш їй свою долю вручу.
І щастя по вінця відмірю,
І тихо літа полічу.
На третій планеті від Сонця,
Від шуму доріг вдалині,
Осяй моє тихе віконце
І думи зігрій потайні...