До оселі, де цвіт ясмину,
Де двох яблунь спліталось віття,
Де барвінок хилився до тину,
Мене знов повертає життя.

Де капличка, доріг перехрестя,
Під горою юркоче струмок,
Де старих ясенів шелест листя,
Рветься в юність рій щемних думок.

Вже нема давно тої хати,*
Де зустрів дивний світ ранніх літ,
Я горджуся, бо гріх дорікати,-
Монумент тут Шевченку стоїть.

І стараюсь збагнути одвічну
Теплоту сільських душ й непросту
Тих джерел гірських силу одвічну,
Закодовану в них доброту.

То даремно, що в білених хатах
Під солом'яним дахом зросли
Ті, що рани в'язали повстанцям,
Світочами моїми були.

І за них щиро завжди молюся,
Хоч давно відійшли в небуття,
Вірний шлях загубить не боюся,
Бо до істини їх напуття.

Я шукаю вас, білені хати,
Сиві стріхи приходять у сни.
Де ж ви, Сновичів славні дівчата,
Де ж ви, Сновичів славні сини?
*-моя родина віддала те місце під пам'ятник Шевченку
2002