
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
2025.09.21
10:50
Полиці пам'яті наповнені ущерть
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
2025.09.21
09:35
Минулого немає, майбутнє - не настало, -
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
2025.09.20
17:31
Гей, там, в тилу,
в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!
в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!
2025.09.20
12:33
Осіння новела,
Що написана на поверхні озера
(А хтось називав його дзеркалом),
Слова,
Що виводили не бузиновим чорнилом,
А жовтим листям, що падало
На сіру ртуть спокою,
Повість про народ човнів, яку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що написана на поверхні озера
(А хтось називав його дзеркалом),
Слова,
Що виводили не бузиновим чорнилом,
А жовтим листям, що падало
На сіру ртуть спокою,
Повість про народ човнів, яку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Хрущі над вишнями" (1999)
* * *
Пощерблена плита –
Каррарський білий мармур:
«Тут спочива…
…в сімнадцять юних літ…»
Та кілька лип,
Яким по триста з лишком,
Та наречена вічна за ставком –
Квітуча груша-дичка.
Ні стежини
В густій траві,
Ні пошепту в кущах,
Ні ямки від копитця,
Щоб напитись
Роси нічної…
Все пощезло десь
В минулому,
Розвіялось за вітром,
Припорошилось пилом, заросло
Травою забуття…
І хто ж повірить,
Що я тут народився,
Що до мене
Жили тут покоління й покоління
Еліти української?
Козацько-
Дворянське тут гніздо було
(Каррарський
Цнотливо-білий мармур
тому свідок –
Єдине, що лишилось до сьогодні
Від роду і родини Крамаренків).
Бували тут –
А звісно, що бували! –
Забуті нами земляки славетні:
Невтомний Булатович,
Мандрівник,
Дослідник ефіопський і суданський;
Малевич Казимир –
Маляр всесвітній
І «Чорного квадрата»
автор звісний;
Сашко Кандиба,
Той, що став Олесем,
Наслухував тут диво-солов’їв
Проїздом у дідівську Верхосулку…
В якім раю
Пройшло моє дитинство
Пекельне! – В крамаренківській оазі
Комуну влаштували,
А по тому
Артіль тут «процвітала»
людоморна
На трудоднях і на страхоночах.
Вже по війні,
Вже при мені
Зникали
Будівлі унікальні,
Кращі люди,
Дворянські поховання,
Диво-клумби,
Дерева-патріархи,
Й разом з ними
На лісовому цвинтарі хрести;
На могилках
(В одній – моя матуся)
Корови паслись,
Трактори гуляли,
Соляркою обпалені берези
Всихали, трухлявіли
й розсипались;
Мілів ставок,
Джерела помирали,
Алеї бур’яніли і стежки –
Життя втікало,
І втекло, й пощезло…
Невже отут я, люди, народивсь?!
В останній мій приїзд
(Мабуть, останній)
Цвіла черемха в дикім лісопарку,
Буяв барвінок…
Я шукав могилу
І не знайшов нічого в бур’яні.
Посидів на траві,
сковтнувши сльози,
Разом із димом
київської «Прими»,
Погомонів із матір’ю безмовно –
То був мій найсумніший монолог!
Знущалися над пам’яттю зозулі,
І дятел вибивав свою морзянку,
Гуділи бджоли тихо… ще тихіше…
Нечутно майже… Глухнула душа.
В очах тьмяніло.
В горлі щось давило.
Пекло під серцем.
Ледвечко підвівся
І вслід за мовчазним велосипедом
Сновидою побрів до путівця.
1998
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Пощерблена плита –
Каррарський білий мармур:
«Тут спочива…
…в сімнадцять юних літ…»
Та кілька лип,
Яким по триста з лишком,
Та наречена вічна за ставком –
Квітуча груша-дичка.
Ні стежини
В густій траві,
Ні пошепту в кущах,
Ні ямки від копитця,
Щоб напитись
Роси нічної…
Все пощезло десь
В минулому,
Розвіялось за вітром,
Припорошилось пилом, заросло
Травою забуття…
І хто ж повірить,
Що я тут народився,
Що до мене
Жили тут покоління й покоління
Еліти української?
Козацько-
Дворянське тут гніздо було
(Каррарський
Цнотливо-білий мармур
тому свідок –
Єдине, що лишилось до сьогодні
Від роду і родини Крамаренків).
Бували тут –
А звісно, що бували! –
Забуті нами земляки славетні:
Невтомний Булатович,
Мандрівник,
Дослідник ефіопський і суданський;
Малевич Казимир –
Маляр всесвітній
І «Чорного квадрата»
автор звісний;
Сашко Кандиба,
Той, що став Олесем,
Наслухував тут диво-солов’їв
Проїздом у дідівську Верхосулку…
В якім раю
Пройшло моє дитинство
Пекельне! – В крамаренківській оазі
Комуну влаштували,
А по тому
Артіль тут «процвітала»
людоморна
На трудоднях і на страхоночах.
Вже по війні,
Вже при мені
Зникали
Будівлі унікальні,
Кращі люди,
Дворянські поховання,
Диво-клумби,
Дерева-патріархи,
Й разом з ними
На лісовому цвинтарі хрести;
На могилках
(В одній – моя матуся)
Корови паслись,
Трактори гуляли,
Соляркою обпалені берези
Всихали, трухлявіли
й розсипались;
Мілів ставок,
Джерела помирали,
Алеї бур’яніли і стежки –
Життя втікало,
І втекло, й пощезло…
Невже отут я, люди, народивсь?!
В останній мій приїзд
(Мабуть, останній)
Цвіла черемха в дикім лісопарку,
Буяв барвінок…
Я шукав могилу
І не знайшов нічого в бур’яні.
Посидів на траві,
сковтнувши сльози,
Разом із димом
київської «Прими»,
Погомонів із матір’ю безмовно –
То був мій найсумніший монолог!
Знущалися над пам’яттю зозулі,
І дятел вибивав свою морзянку,
Гуділи бджоли тихо… ще тихіше…
Нечутно майже… Глухнула душа.
В очах тьмяніло.
В горлі щось давило.
Пекло під серцем.
Ледвечко підвівся
І вслід за мовчазним велосипедом
Сновидою побрів до путівця.
1998
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію