Не хоче Леся внучечку повчати:
Хай Катя квітне вольно – «як усі».
В «контакті» на стіні – матюк і батик
(Повсюди вродить, хоч на груші сій…).
Робота – не до шмиги, «виш» – набриднув.
Потанцювала…
Поспівала…
Тиш.
Усе гаразд! Після пивця чи сидру
У лоні Каті законивсь «малиш»…

Співмешканець не кинув серед площі,
Привів у хату – без обручки, так…
Уже й дитинці пелюшки полоще,
Але крізь зуби чвирка:«Одинак…».

Що ж Катерина? Пестить кавалера.
Уже не дівка, не заміжня ще.
Такі часи. Така байдужна ера.
А я стороння – та у серці щем.

Ні рушничка, ні вельону, ні дружок!
Катма прописки в донечки Сесіль…
На кетю татко заробить подужа,
Держава підкида – на моню й сіль.

У дощ наснилась Катря-«одиначка»:
– Зачєм ті узи? Єсть УЗІ, секс, тест…
Журналов «Отдохни!» – пакєт і пачка…
Все кльово, супер! І музончик – жесть…

Чи гріх, чи мудрість: дати чаду волю –
Засохнути край плеса ручаєм?
Від кого прийме сім`я, ставши в коло?
Яке гніздо між кублисьок зів`є?

Це – давня пісня... Без музик троїстих,
Без оплесків гучних і «оплєух»…
Було село. Тепер правує місто,
Що розрослось, мов глушини лопух.

Немає діла бабцям до онучок,
Діди бояться внуків із тату…
І плодиться поріддя матриць-сучок,
А я соромлюсь їх назвати тут…

Минати юних чи повчати шпарко?
Ген-ген - "Японська кухня", "Суші-бар"...
Лисніють чужоземці, іномарки...
На каланчі - в агонії - дзигар...

«Життя – по колу…» – шепчуть мудрагелі.
Колись хустки розквітнуть у степу?
А нині – цмулить цигарчатко Геля,
А Катя срібний череп суне в пуп…

Були казки про воликів сивеньких,
Мережечки-стежки сплітали неньки…


2013