Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.25
10:23
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих,
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Герасименко (1962) /
Поеми
Серпнева ніжність
Сеансом ніжності на пляжі
Сезон купання завершаєм,
В сезон гуляння вирушаєм.
І річка шумом величавим
Співає: згинуть сили вражі –
Очеретяним Вересаєм*.
Сеансом ніжності на пляжі
Сезон купальний завершаєм.
І з мрій заплутаної пряжі
Пліт в’яжемо тим силам вражим:
Невдачам нашим і печалям.
Не будуть бити і колоти,
За рогом зникнуть на колодах.
Котеджів постаті готичні
І очерет, і груші дички,
І кагамлицької водички
М’яка, ласкава прохолода
Від них звільнились, і природа
Похмурість скинула, як одяг,
Блакить розквітла – забуяла,
Не тільки в небесах і водах –
В очах, серцях і капілярах.
І в наших грудях, в інших людях,
Які з природою з’єднались,
І ніжним поглядом голублять,
Закоханим дарують радість.
Щасливі бігають малята,
Пісок співучий їхні п’яти
Стискає трепетно-ласкаво.
Весь задоволено - пом’ятий,
Немов з ним сонце переспало.
Десь на розпечених асфальтах,
Десь на розбещених асфальтах
Юрба з отаманом Журбою.
А дотики твої, Русалко,
Легкі, мов котики вербові.
У їх веселому полоні
І хвильок схвальний плескіт слухав,
Твоїх плечей мої долоні
Торкались тополиним пухом.
Ми різні, але дивно схожі:
Обоє в пестощах – вельможі,
У ласках ми – аристократи,
Казково щедрі і багаті.
Давай всю ласку зосередим
У поглядах, щоб похвалили
І очі єті* з очеретів,
І очі янгола з хмарини.
Сеансом ніжності на пляжі
Сезон купання завершаєм.
А сонце крижі нам не пряже,
Бо стало бережно - весняним.
А чи осіннім. Річка ж каже:
–Узимку зустрічатись ніяк,
То ж кожну літню мить цінуйте.
Обійми в мріях обідніють,
І обезціняться цілунки.
Невже в угоду стужі, тузі
Почнем і в мріях економить,
І велетнів в щедротах дужих
Замінять карлиця і гномик.
Обійми, ні, не обідніють,
Не обміліють руки-ріки.
Тебе зумію в сніговіях
Осіннім золотом зігріти.
Ні, буде ніжність не по ложці,
І будуть пестощів бенкети.
І ласки, спілкування розкіш
Примножиться! Поезій злети
Повищають! В священній млості
Давай не гратися далеким.
Давай, кохана, ми поглянем
В те майбуття, яке найближче.
Я вірю, що сезон гуляння
Ні краплі розкоші не знищить.
Сеансом ніжності на пляжі
Сезон купання завершаєм.
До ніг Парижем серпень ляже,
Засяє вересень Версалем!
2011
Вересай* – Остап Вересай – відомий український кобзар
Єті*– снігова людина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Серпнева ніжність
Сеансом ніжності на пляжіСезон купання завершаєм,
В сезон гуляння вирушаєм.
І річка шумом величавим
Співає: згинуть сили вражі –
Очеретяним Вересаєм*.
Сеансом ніжності на пляжі
Сезон купальний завершаєм.
І з мрій заплутаної пряжі
Пліт в’яжемо тим силам вражим:
Невдачам нашим і печалям.
Не будуть бити і колоти,
За рогом зникнуть на колодах.
Котеджів постаті готичні
І очерет, і груші дички,
І кагамлицької водички
М’яка, ласкава прохолода
Від них звільнились, і природа
Похмурість скинула, як одяг,
Блакить розквітла – забуяла,
Не тільки в небесах і водах –
В очах, серцях і капілярах.
І в наших грудях, в інших людях,
Які з природою з’єднались,
І ніжним поглядом голублять,
Закоханим дарують радість.
Щасливі бігають малята,
Пісок співучий їхні п’яти
Стискає трепетно-ласкаво.
Весь задоволено - пом’ятий,
Немов з ним сонце переспало.
Десь на розпечених асфальтах,
Десь на розбещених асфальтах
Юрба з отаманом Журбою.
А дотики твої, Русалко,
Легкі, мов котики вербові.
У їх веселому полоні
І хвильок схвальний плескіт слухав,
Твоїх плечей мої долоні
Торкались тополиним пухом.
Ми різні, але дивно схожі:
Обоє в пестощах – вельможі,
У ласках ми – аристократи,
Казково щедрі і багаті.
Давай всю ласку зосередим
У поглядах, щоб похвалили
І очі єті* з очеретів,
І очі янгола з хмарини.
Сеансом ніжності на пляжі
Сезон купання завершаєм.
А сонце крижі нам не пряже,
Бо стало бережно - весняним.
А чи осіннім. Річка ж каже:
–Узимку зустрічатись ніяк,
То ж кожну літню мить цінуйте.
Обійми в мріях обідніють,
І обезціняться цілунки.
Невже в угоду стужі, тузі
Почнем і в мріях економить,
І велетнів в щедротах дужих
Замінять карлиця і гномик.
Обійми, ні, не обідніють,
Не обміліють руки-ріки.
Тебе зумію в сніговіях
Осіннім золотом зігріти.
Ні, буде ніжність не по ложці,
І будуть пестощів бенкети.
І ласки, спілкування розкіш
Примножиться! Поезій злети
Повищають! В священній млості
Давай не гратися далеким.
Давай, кохана, ми поглянем
В те майбуття, яке найближче.
Я вірю, що сезон гуляння
Ні краплі розкоші не знищить.
Сеансом ніжності на пляжі
Сезон купання завершаєм.
До ніг Парижем серпень ляже,
Засяє вересень Версалем!
2011
Вересай* – Остап Вересай – відомий український кобзар
Єті*– снігова людина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
