Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Рябенко (1940) /
Проза
Незалежність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Незалежність
Сьогодні 24 серпня 2013 року. Сонячний ранок і ні хмариночки в небі, певне буде погожий день. Я задумуюся хто ж виборював незалежність чи баба Параска з такими як вона колегами по майдану яким виплачувались скупі гривні, аби вони стояли днями на майдані підтримуючи гаслами та криками за тих, що їм за це платили, та обіцяли золоті гори. А я згадую сорокові роки, Велику Вітчизняну. Отам виборювали наші солдати, офіцери незалежність. За неї на олтар Перемоги положили свої і молоді і сиві голови наші земляки, а також наші воїни з усіх республік Радянського союзу. Вони любили свою велику Батьківщину, бо були виховані на патріотизмі і кидалися під танки, затуляли своїм тілом амбразури і зі словами ‘‘За Родину, за Сталина’’ безстрашно ішли в бій. А я думаю, не дай Бог в наш час, коли б було таке випробування, чи були б охочі, кинутися в нерівний бій за нашу владу і президента. І не находжу відповіді на своє запитання.
А в той далекій 41й мій батько пішов захищати свій рідний край, коли мені було вісім місяців, та там і залишився у пеклі війни. А матуся залишилася вічною вдовою і не знає, де його настигла смерть, чи на переправі палаючого Дніпра, чи десь у кубанських степах чи в Білоруських лісах. Ніхто і ніколи цього не узнає, бо прийшла похоронка, що пропав безвісті. І стільки залишилося вдів і сиріт – ніхто не знає. А вдови, старі люди, діти працювали не покладаючи рук, в тилу для фронту для перемоги, за незалежність від фашистської навали. Відстоювали свою незалежність і ті хто з перемогою вернувся додому інвалідами, без руки, чи без ноги чи з кулями всередині свого тіла приступили до відбудови міст, сіл, заводів, фабрик, колгоспів.
Було дуже важко всім, та надіялись на завтрашній день, тобто на світле майбутнє. І воно маленькими кроками наближалось до людей зниженням цін на продукти і майно та ліки. На безкоштовне навчання у школі та й у вузах, на безкоштовне лікування в медичних закладах, у містах на одержання квартир. По Конституції кожна людина мала право на працю і на відпочинок. Люди радо святкували Міжнародний день солідарності трудящих – 1 травня, свято Великого Жовтня. Діток приймали в Жовтенята і вони з гордістю носили на грудях значки з Володею Ульяновим, червоні галстуки майоріли на грудях кожного піонера, а потім комсомол і клятва – берегти і захищати свою Батьківщину. Так і було і берегли і захищали.
А що ж тепер? Кого будуть захищати наші онуки і правнуки? Купку олігархів які пограбували людей, що копили гроші на чорний день. Розграбували колгоспи, які годували усю Україну і не тільки. Знищили ферми, які давали і молоко і м'ясо і удобрення на поля.
Тепер поля заростають амброзією, а фермери, яких усе меншає, вирощують що їм вигідно, а не по плану, що було потрібно для господарства. Молодим рукам немає роботи. Новоспечені хазяїни беруть на роботу без оформлення і часто до 25-30 років, а де ж вони зароблять собі мізерну пенсію?
А що ж робити нам “дітям війни”, що вже в похилому віці, втратили здоров’я, а мізерна пенсія не покриває витрати за квартиру та ліки. Бо ліки – це бізнес, на якому наживаються міліонери. А що ж з космічними цінами на продукти? Хто їх призначає, хто корегує? Ситі депутати, одержуючи тисячі гривень, жирують і б’ються за “корито” і придумують закони не для нас, щоб захистити просту людину, а для себе, щоб роками не вилазити з своїх крісел.
А що ж президент і прем’єр. Чи вони керують купкою олігархів, чи навпаки – нам від цього не легше.
То ж я проста жінка, дитя війни, яка втратила в дитинстві батька, що дійсно загинув за незалежність, вимагаю від влади: - Дайте нам дожити пристойно наш, уже короткий, вік! Верніть наші скромні вклади! Прибавте пенсію не тільки на воду та хліб, а і на інші потреби! Дайте роботу нашим дітям і безкоштовне навчання у вузах нашим онукам і правнукам, безкоштовну медичну допомогу і тоді люди будуть бачити і святкувати Незалежність, і поважати владу.
24.08.2013
А в той далекій 41й мій батько пішов захищати свій рідний край, коли мені було вісім місяців, та там і залишився у пеклі війни. А матуся залишилася вічною вдовою і не знає, де його настигла смерть, чи на переправі палаючого Дніпра, чи десь у кубанських степах чи в Білоруських лісах. Ніхто і ніколи цього не узнає, бо прийшла похоронка, що пропав безвісті. І стільки залишилося вдів і сиріт – ніхто не знає. А вдови, старі люди, діти працювали не покладаючи рук, в тилу для фронту для перемоги, за незалежність від фашистської навали. Відстоювали свою незалежність і ті хто з перемогою вернувся додому інвалідами, без руки, чи без ноги чи з кулями всередині свого тіла приступили до відбудови міст, сіл, заводів, фабрик, колгоспів.
Було дуже важко всім, та надіялись на завтрашній день, тобто на світле майбутнє. І воно маленькими кроками наближалось до людей зниженням цін на продукти і майно та ліки. На безкоштовне навчання у школі та й у вузах, на безкоштовне лікування в медичних закладах, у містах на одержання квартир. По Конституції кожна людина мала право на працю і на відпочинок. Люди радо святкували Міжнародний день солідарності трудящих – 1 травня, свято Великого Жовтня. Діток приймали в Жовтенята і вони з гордістю носили на грудях значки з Володею Ульяновим, червоні галстуки майоріли на грудях кожного піонера, а потім комсомол і клятва – берегти і захищати свою Батьківщину. Так і було і берегли і захищали.
А що ж тепер? Кого будуть захищати наші онуки і правнуки? Купку олігархів які пограбували людей, що копили гроші на чорний день. Розграбували колгоспи, які годували усю Україну і не тільки. Знищили ферми, які давали і молоко і м'ясо і удобрення на поля.
Тепер поля заростають амброзією, а фермери, яких усе меншає, вирощують що їм вигідно, а не по плану, що було потрібно для господарства. Молодим рукам немає роботи. Новоспечені хазяїни беруть на роботу без оформлення і часто до 25-30 років, а де ж вони зароблять собі мізерну пенсію?
А що ж робити нам “дітям війни”, що вже в похилому віці, втратили здоров’я, а мізерна пенсія не покриває витрати за квартиру та ліки. Бо ліки – це бізнес, на якому наживаються міліонери. А що ж з космічними цінами на продукти? Хто їх призначає, хто корегує? Ситі депутати, одержуючи тисячі гривень, жирують і б’ються за “корито” і придумують закони не для нас, щоб захистити просту людину, а для себе, щоб роками не вилазити з своїх крісел.
А що ж президент і прем’єр. Чи вони керують купкою олігархів, чи навпаки – нам від цього не легше.
То ж я проста жінка, дитя війни, яка втратила в дитинстві батька, що дійсно загинув за незалежність, вимагаю від влади: - Дайте нам дожити пристойно наш, уже короткий, вік! Верніть наші скромні вклади! Прибавте пенсію не тільки на воду та хліб, а і на інші потреби! Дайте роботу нашим дітям і безкоштовне навчання у вузах нашим онукам і правнукам, безкоштовну медичну допомогу і тоді люди будуть бачити і святкувати Незалежність, і поважати владу.
24.08.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
