Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивився в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь від всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Попри слюнь від всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Рябенко (1940) /
Проза
Незалежність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Незалежність
Сьогодні 24 серпня 2013 року. Сонячний ранок і ні хмариночки в небі, певне буде погожий день. Я задумуюся хто ж виборював незалежність чи баба Параска з такими як вона колегами по майдану яким виплачувались скупі гривні, аби вони стояли днями на майдані підтримуючи гаслами та криками за тих, що їм за це платили, та обіцяли золоті гори. А я згадую сорокові роки, Велику Вітчизняну. Отам виборювали наші солдати, офіцери незалежність. За неї на олтар Перемоги положили свої і молоді і сиві голови наші земляки, а також наші воїни з усіх республік Радянського союзу. Вони любили свою велику Батьківщину, бо були виховані на патріотизмі і кидалися під танки, затуляли своїм тілом амбразури і зі словами ‘‘За Родину, за Сталина’’ безстрашно ішли в бій. А я думаю, не дай Бог в наш час, коли б було таке випробування, чи були б охочі, кинутися в нерівний бій за нашу владу і президента. І не находжу відповіді на своє запитання.
А в той далекій 41й мій батько пішов захищати свій рідний край, коли мені було вісім місяців, та там і залишився у пеклі війни. А матуся залишилася вічною вдовою і не знає, де його настигла смерть, чи на переправі палаючого Дніпра, чи десь у кубанських степах чи в Білоруських лісах. Ніхто і ніколи цього не узнає, бо прийшла похоронка, що пропав безвісті. І стільки залишилося вдів і сиріт – ніхто не знає. А вдови, старі люди, діти працювали не покладаючи рук, в тилу для фронту для перемоги, за незалежність від фашистської навали. Відстоювали свою незалежність і ті хто з перемогою вернувся додому інвалідами, без руки, чи без ноги чи з кулями всередині свого тіла приступили до відбудови міст, сіл, заводів, фабрик, колгоспів.
Було дуже важко всім, та надіялись на завтрашній день, тобто на світле майбутнє. І воно маленькими кроками наближалось до людей зниженням цін на продукти і майно та ліки. На безкоштовне навчання у школі та й у вузах, на безкоштовне лікування в медичних закладах, у містах на одержання квартир. По Конституції кожна людина мала право на працю і на відпочинок. Люди радо святкували Міжнародний день солідарності трудящих – 1 травня, свято Великого Жовтня. Діток приймали в Жовтенята і вони з гордістю носили на грудях значки з Володею Ульяновим, червоні галстуки майоріли на грудях кожного піонера, а потім комсомол і клятва – берегти і захищати свою Батьківщину. Так і було і берегли і захищали.
А що ж тепер? Кого будуть захищати наші онуки і правнуки? Купку олігархів які пограбували людей, що копили гроші на чорний день. Розграбували колгоспи, які годували усю Україну і не тільки. Знищили ферми, які давали і молоко і м'ясо і удобрення на поля.
Тепер поля заростають амброзією, а фермери, яких усе меншає, вирощують що їм вигідно, а не по плану, що було потрібно для господарства. Молодим рукам немає роботи. Новоспечені хазяїни беруть на роботу без оформлення і часто до 25-30 років, а де ж вони зароблять собі мізерну пенсію?
А що ж робити нам “дітям війни”, що вже в похилому віці, втратили здоров’я, а мізерна пенсія не покриває витрати за квартиру та ліки. Бо ліки – це бізнес, на якому наживаються міліонери. А що ж з космічними цінами на продукти? Хто їх призначає, хто корегує? Ситі депутати, одержуючи тисячі гривень, жирують і б’ються за “корито” і придумують закони не для нас, щоб захистити просту людину, а для себе, щоб роками не вилазити з своїх крісел.
А що ж президент і прем’єр. Чи вони керують купкою олігархів, чи навпаки – нам від цього не легше.
То ж я проста жінка, дитя війни, яка втратила в дитинстві батька, що дійсно загинув за незалежність, вимагаю від влади: - Дайте нам дожити пристойно наш, уже короткий, вік! Верніть наші скромні вклади! Прибавте пенсію не тільки на воду та хліб, а і на інші потреби! Дайте роботу нашим дітям і безкоштовне навчання у вузах нашим онукам і правнукам, безкоштовну медичну допомогу і тоді люди будуть бачити і святкувати Незалежність, і поважати владу.
24.08.2013
А в той далекій 41й мій батько пішов захищати свій рідний край, коли мені було вісім місяців, та там і залишився у пеклі війни. А матуся залишилася вічною вдовою і не знає, де його настигла смерть, чи на переправі палаючого Дніпра, чи десь у кубанських степах чи в Білоруських лісах. Ніхто і ніколи цього не узнає, бо прийшла похоронка, що пропав безвісті. І стільки залишилося вдів і сиріт – ніхто не знає. А вдови, старі люди, діти працювали не покладаючи рук, в тилу для фронту для перемоги, за незалежність від фашистської навали. Відстоювали свою незалежність і ті хто з перемогою вернувся додому інвалідами, без руки, чи без ноги чи з кулями всередині свого тіла приступили до відбудови міст, сіл, заводів, фабрик, колгоспів.
Було дуже важко всім, та надіялись на завтрашній день, тобто на світле майбутнє. І воно маленькими кроками наближалось до людей зниженням цін на продукти і майно та ліки. На безкоштовне навчання у школі та й у вузах, на безкоштовне лікування в медичних закладах, у містах на одержання квартир. По Конституції кожна людина мала право на працю і на відпочинок. Люди радо святкували Міжнародний день солідарності трудящих – 1 травня, свято Великого Жовтня. Діток приймали в Жовтенята і вони з гордістю носили на грудях значки з Володею Ульяновим, червоні галстуки майоріли на грудях кожного піонера, а потім комсомол і клятва – берегти і захищати свою Батьківщину. Так і було і берегли і захищали.
А що ж тепер? Кого будуть захищати наші онуки і правнуки? Купку олігархів які пограбували людей, що копили гроші на чорний день. Розграбували колгоспи, які годували усю Україну і не тільки. Знищили ферми, які давали і молоко і м'ясо і удобрення на поля.
Тепер поля заростають амброзією, а фермери, яких усе меншає, вирощують що їм вигідно, а не по плану, що було потрібно для господарства. Молодим рукам немає роботи. Новоспечені хазяїни беруть на роботу без оформлення і часто до 25-30 років, а де ж вони зароблять собі мізерну пенсію?
А що ж робити нам “дітям війни”, що вже в похилому віці, втратили здоров’я, а мізерна пенсія не покриває витрати за квартиру та ліки. Бо ліки – це бізнес, на якому наживаються міліонери. А що ж з космічними цінами на продукти? Хто їх призначає, хто корегує? Ситі депутати, одержуючи тисячі гривень, жирують і б’ються за “корито” і придумують закони не для нас, щоб захистити просту людину, а для себе, щоб роками не вилазити з своїх крісел.
А що ж президент і прем’єр. Чи вони керують купкою олігархів, чи навпаки – нам від цього не легше.
То ж я проста жінка, дитя війни, яка втратила в дитинстві батька, що дійсно загинув за незалежність, вимагаю від влади: - Дайте нам дожити пристойно наш, уже короткий, вік! Верніть наші скромні вклади! Прибавте пенсію не тільки на воду та хліб, а і на інші потреби! Дайте роботу нашим дітям і безкоштовне навчання у вузах нашим онукам і правнукам, безкоштовну медичну допомогу і тоді люди будуть бачити і святкувати Незалежність, і поважати владу.
24.08.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
