Сьогодні 24 серпня 2013 року. Сонячний ранок і ні хмариночки в небі, певне буде погожий день. Я задумуюся хто ж виборював незалежність чи баба Параска з такими як вона колегами по майдану яким виплачувались скупі гривні, аби вони стояли днями на майдані підтримуючи гаслами та криками за тих, що їм за це платили, та обіцяли золоті гори. А я згадую сорокові роки, Велику Вітчизняну. Отам виборювали наші солдати, офіцери незалежність. За неї на олтар Перемоги положили свої і молоді і сиві голови наші земляки, а також наші воїни з усіх республік Радянського союзу. Вони любили свою велику Батьківщину, бо були виховані на патріотизмі і кидалися під танки, затуляли своїм тілом амбразури і зі словами ‘‘За Родину, за Сталина’’ безстрашно ішли в бій. А я думаю, не дай Бог в наш час, коли б було таке випробування, чи були б охочі, кинутися в нерівний бій за нашу владу і президента. І не находжу відповіді на своє запитання.
А в той далекій 41й мій батько пішов захищати свій рідний край, коли мені було вісім місяців, та там і залишився у пеклі війни. А матуся залишилася вічною вдовою і не знає, де його настигла смерть, чи на переправі палаючого Дніпра, чи десь у кубанських степах чи в Білоруських лісах. Ніхто і ніколи цього не узнає, бо прийшла похоронка, що пропав безвісті. І стільки залишилося вдів і сиріт – ніхто не знає. А вдови, старі люди, діти працювали не покладаючи рук, в тилу для фронту для перемоги, за незалежність від фашистської навали. Відстоювали свою незалежність і ті хто з перемогою вернувся додому інвалідами, без руки, чи без ноги чи з кулями всередині свого тіла приступили до відбудови міст, сіл, заводів, фабрик, колгоспів.
Було дуже важко всім, та надіялись на завтрашній день, тобто на світле майбутнє. І воно маленькими кроками наближалось до людей зниженням цін на продукти і майно та ліки. На безкоштовне навчання у школі та й у вузах, на безкоштовне лікування в медичних закладах, у містах на одержання квартир. По Конституції кожна людина мала право на працю і на відпочинок. Люди радо святкували Міжнародний день солідарності трудящих – 1 травня, свято Великого Жовтня. Діток приймали в Жовтенята і вони з гордістю носили на грудях значки з Володею Ульяновим, червоні галстуки майоріли на грудях кожного піонера, а потім комсомол і клятва – берегти і захищати свою Батьківщину. Так і було і берегли і захищали.
А що ж тепер? Кого будуть захищати наші онуки і правнуки? Купку олігархів які пограбували людей, що копили гроші на чорний день. Розграбували колгоспи, які годували усю Україну і не тільки. Знищили ферми, які давали і молоко і м'ясо і удобрення на поля.
Тепер поля заростають амброзією, а фермери, яких усе меншає, вирощують що їм вигідно, а не по плану, що було потрібно для господарства. Молодим рукам немає роботи. Новоспечені хазяїни беруть на роботу без оформлення і часто до 25-30 років, а де ж вони зароблять собі мізерну пенсію?
А що ж робити нам “дітям війни”, що вже в похилому віці, втратили здоров’я, а мізерна пенсія не покриває витрати за квартиру та ліки. Бо ліки – це бізнес, на якому наживаються міліонери. А що ж з космічними цінами на продукти? Хто їх призначає, хто корегує? Ситі депутати, одержуючи тисячі гривень, жирують і б’ються за “корито” і придумують закони не для нас, щоб захистити просту людину, а для себе, щоб роками не вилазити з своїх крісел.
А що ж президент і прем’єр. Чи вони керують купкою олігархів, чи навпаки – нам від цього не легше.
То ж я проста жінка, дитя війни, яка втратила в дитинстві батька, що дійсно загинув за незалежність, вимагаю від влади: - Дайте нам дожити пристойно наш, уже короткий, вік! Верніть наші скромні вклади! Прибавте пенсію не тільки на воду та хліб, а і на інші потреби! Дайте роботу нашим дітям і безкоштовне навчання у вузах нашим онукам і правнукам, безкоштовну медичну допомогу і тоді люди будуть бачити і святкувати Незалежність, і поважати владу.
24.08.2013