Вінок сонетів

І.
Ріка, підгірки, небо… і сади
Їх першими з племен уздріли кельти,
І Латориця кров віддала в дельту,
Як повні береги були води.

Росли ялиці на майбутні стіни,
І діти виростали …(не борги).
Та з ідолів робилися боги,
А люди не боялись власних тіней.

… Через віки іде відлуння гроз.
І гусне кров на річці у мороз,
І був, і є закон землетяжіння.

І є Ловачка, Галіш*, є сліди,
Біліє терен… Молоді сади
Цвітуть із року в рік поміж камінням.

*Гори на північному сході Мукачева;


ІІ.
Цвітуть із року в рік поміж камінням
І гнуться лози вздовж високих стін.
О древній замче, мій тобі уклін!
Ти – неба знак, землі і рук творіння.

У землю вкоренились племена,
Не висохла ріка життя донині.
Від холодів рятують гори сині,
Вкрива долину сива пелена.

І Мартина Святого плащаниця
Ховає град*, як мати, під крилом
Від куль свинцевих чи у бурелом.
Давно хліби печуть вже із пшениці.

Нащадкам залишається насіння,
І кров життя доходить до коріння.

*Місто (слов’ян.);



ІІІ.
І кров життя доходить до коріння
Крізь серце винороба чи митця,
Бо все во ім’я Сина і Вітця,
Коли з небес іде благословіння.

Тесали й тешуть камінь дотепер,
Колись – на храми, нині – на палаци.
(В житті, чомусь, не прийняті абзаци).
Князі «пішли», а дух ще не помер.

…Ілона, Ференц Ракоці, литовець*…
Постав навіки в бронзі Корятович,
Йде до криниці зачерпнуть води.

Навколо замку квітне хміль і терен,
Старе вино**, і лист його ще зелен,
Хоч віттям й нині шарпають гради.

*Федір Корятович;
**Старий виноград;

ІV.
І віттям часто шарпають гради.
…Де ж кров князів, де їх коханок сльози?
Холодний камінь розказать не може.
І час хова не кроки, а – сліди.

Ховає час не наслідки, а – вчинки.
Два літа замок брали* королі,
Ілона **ж не залишила землі:
Велика сила – сила серця жінки.

Її хоробрість вразила султана***,
Фортецею тоді і став «Паланок».
Гризе іржа князівський ще шолом.

В кіно лиш серця просять на колінах,
Нема героїв… Вічні свідки – стіни.
Торкаюсь їх і низько б’ю чолом.

*Облога Паланку австрійцями 1685р.;
**Ілона Зріні, володарка замку з 1680р.;
***Махмед IV ногородив І. Зріні грамотою;


V.
Торкаюсь стін і низько б’ю чолом
Усім майстрам, захисникам і зодчим –
Хто не продав за гріш ту землю отчу.
І скільки їх за всі віки було?

Князі – то цвіт. Плодилось різноцвіття:
Князьки, прикняжі, що шукали зиск.
А часомір вже не покаже тиск,
Як ті літа, що зв’язують століття.

Чим «пов’язали» камінь твоїх стін?
Не відповість холодна, вічна тінь.
Про це один Творець сьогодні знає.

Дарує з неба світлий день і воду.
А поміж стін не всі відкриті входи…
…Прадавній замче, скільки знаєш таїн?


VI.
Прадавній замче, скільки маєш таїн?
Віками твоїх стін торкавсь свинець,
Та ти зоставсь фортецею фортець.
Донині дух володарів витає.

Ілона юна молиться на води
І сина вчить молитись в небеса
За кожного, хто камінь твій тесав,
Щоб мур міцнів й ріка не знала шкоди…

Як зійдуться століття на стезі́,
Постануть поміж веж твої князі,
Чи кожен слід і штрих твій упізнає?

Час гоїть рани, тільки є рубці,
Вже миру щит тепер в твоїй руці.
Чимало нині світ про тебе знає.



VII.
Чимало нині світ про тебе знає…
Де кості склав найперший феодал,
Чому в криниці висохла вода?
А час мовчить, слабких не проклинає.

Слабих, слабких чи просто слабодухих,
Що ворога впустили за гроші
За них не купиш спокій для душі.
Гірка це правда, то – не просто слухи.

Людина, як і птаха, любить волю,
Інакодумці йдуть супроти долі.
А скільки доль розбито тут було?

Томились в казематах сотні в’язнів,
І серед них митці, посли*… і блазні…
Чимало час прикрив під своїм склом.

*Каміл Турно, французький посол;


VIII.
Чимало час прикрив під своїм склом.
Були у тебе мужні коменданти,
Під стінами громили окупантів,
Самого хана* взяли у полон.

І половець Кутеск** тут зложить стріли.
Тебе охороняли ніч і день,
Єдина, нездоланна цитадель.
Горіли стіни, і серця горіли.

Крім штурмів і облог – страшна пожежа
Відкине час тебе в століття Деже*** –
Все дерев’яне вигорить до тла.

А при австрійцях геть руйнують Донжон**** –
Є нині дорогою плитка кожна,
Легенди ходять про твої літа.

*Половецький хан Атламош;
**Татарський хан Кутеск не зміг підкорити замку 1086р;
***Комендант замку 1352р;
****Головна вежа замку;



IX.
Легенди ходять про твої літа.
А легендарні – то вже невмирущі.
У храмі на оглядини, й на прощу
Відкриті двері в будні й на свята.

Веде до тебе кручена дорога,
Окроплена і кров’ю, і слізьми,
Насипана невільними людьми,
Що кожен вірив у Творця самого.

Легенди й правда завжди для вцілілих.
І від реалій стіни заніміли –
Була жорстока ера й до Христа*.

Насильства вже не треба бастіонам,
Конфесій різних в храмі** є ікони,
І перший камінь мохом оброста.

*До нашої ери;
**На території замку є екуменічна церква;



X.
Найперший камінь мохом оброста
І на собі тягар віків тримає,
Такою як і є, Судьбу сприймає,
А про події нам рече* плита:

«…Рік Божий… Тарноці Петро**» (трикрапка),
Поміж значками – сльози чи то кров.
Австрієць трансільванця не зборов.
Перед останнім можна зняти шапку.

Але прийшов отой брехливий лист***,
На нього оборонці повелись.
Як брехунові глянути у вічі?

Ти пережив цю зраду і ганьбу,
Не проклинаєш крізь літа Судьбу,
Однолітку доби середньовіччя.

*Говорить (із церковнослов’янської);
**Кастелян замку, при котрому 1569 року замок відремонтували;
***1688р. австрійці підробили лист від імені Імре Текелі;


XI.
Одноліток доби середньовіччя.
У стін душа незрадна…і лице,
Давно покрите не одним рубцем
(Відмітки час лишає на обличчі).

А мужнім шрами завжди «до лиця».
Судьбу не можна перегнати в часі.
Володарка між стін не мала щастя,
Безсилий князь – у ролі удівця,

Повіз аж до османів він коханку.
Витає дух їх досі у Паланку,
Пробачив, мабуть, замок всіх князів.

Лишень до нас не може проректи… що,
Періщений градами і вітрищем,
Колись постав і пороху віків.


XII.
Колись постав із пороху віків…
Ти – захисник по духу і по крові.
Мужів своїх оплакували вдови –
Це їхніх і твоїх захисників.

Як Ференц Другий* піднімав повстанців,
Що йшли на штурм і падали від куль.
Багато крові на твоїм віку
При куруцах, хорватах, трансільванцях.

Від куль і стріл рятує часто слово,
Той хліб смачніший, де нема полови.
Чеснот у тебе більше, як гріхів.

Час руйнував, і час тебе підносить.
А цей вінок із слів тобі приношу –
Об камінь вдосталь зламано штиків.

*Син І.Зріні;


XIII.
Об камінь вдосталь зламано штиків –
На шмат кругленький є чимало ласих.
Ти був і є. Ти – неповторний в часі.
Шедевр не потребує ще штрихів.

Дух предків ще витає у світлицях,
Відваги символ і живий урок.
Сходинка кожна – то у вічність крок,
І що не камінь, то вже таємниця.

Бо сонце від небес й від теплих рук,
Володарів ще пам’ята твій брук
І стіни не забули їх обличчя.

Усіх, хто завжди бив тобі чолом
І захищав перед найменшим злом
За всі літа, епохи і сторіччя.


XIV.
В усі віки, епохи і сторіччя
Любов ходила й ходить між людьми.
Князі і королі – такі, як ми.
Скликаю всіх з доби середньовіччя:

«…Ідіть…Ідіть…Відновлено мости…»
Це хвилями вам Латориця плеще,
Бо пам’яті не згасло попелище,
І садові під стінами цвісти.

Ти ж височій, відновлюйся нестримно,
Щоби вже на душі не було зимно*.
Відкрий нам утаємнені ходи.

Так, таїн за літа все додавалось,
Чомусь не кажуть, де ж вони сховались?
Ріка, підгірки, небо …і сади.

*Холодно (діал.);

XV.
Ріка, підгірки, небо …і сади.
Цвітуть із року в рік поміж камінням
Бо кров життя доходить до коріння
Хоч віттям й нині шарпають гради.

Торкаюсь стін і низько б’ю чолом
Прадавній замче, скільки маєш таїн?
Чимало нині світ про тебе знає…
Чимало час прикрив під своїм склом,

Легенди ходять про твої літа.
Найперший камінь мохом оброста –
Одноліток доби середньовіччя.

Колись постав із пороху віків.
Об камінь вдосталь зламано штиків,
За всі літа, епохи і сторіччя.

Січень – лютий 2013р.