А Вы прилягте на траву,
Ведь это очень-очень просто,
И одинакового роста
Вы сразу станете с детьми...
(Анна Суслова)

    Учора я була дівчинкою...
    Коли ти сидиш навпочіпки і малюєш кольоровою крейдою на асфальті, ніхто не бачить зморщок на твоєму обличчі, не замислюється, якого ти зросту. А ти, в свою чергу, не звертаєш уваги на іронічні посмішки перехожих, тільки іноді чуєш над головою; «Поглянь, як дівчинка малює», озираєшся навколо, щоб і собі побачити, як малює дівчинка, і не знаходиш у радіусі п'яти метрів навколо жодної, тільки десь іще далі - дві зовсім сивоголові бабусі та чотирирічний хлопчик (пізніше познайомилися) з триколісним велосипедом.
    Учора я винаходила велосипед…
А точніше – шукала цікаві ракурси на велосипедну тему для крейди й асфальту.
«Один день без авто», - так ініціатори заходу назвали "свято велосипеда", що відбувалося цієї неділі у Мукачевому в рамках Європейського тижня "За чисте повітря".
Поки мій дворічний помічник разом з татом брали участь у масовій вело прогулянці до вершини Червоної гори, що на виїзді з міста, я отримала чудову нагоду згадати дитинство. Асфальт, кольорова крейда і фантазія – яке приємне товариство! Надані разом із крейдою аркуші паперу з силуетами велосипедів допомагали технічно, а дівчинка-фантазерка, яка десь у потаємних закутках єства тихенько собі співіснувала з дорослим буттям, підказувала нові й нові ідеї.
    Учора я навчилася малювати велосипед. Їздити на ньому навчило дитинство років 35 тому.