В салатному – хлопчик, з-під шапочки – вухо.
Спинився автобус… Кондуктор утік.
Дитя світляне так пасує до кухні…
Хворію ремонтом і слухаю «ТІК».

Дощі остобридли… З грибочками бабці
Обсіли узбіччя… Пасую: там – яд…
Утомна, тягуча, злютована праця.
І хочеться в літо, а в лютий – навряд.

Немов на роботу, ходжу в магазини.
Церата і сито – під колір шпалер.
Десь тлумиться віршів ревуча лавина.
Пишу залицяльникам:«Ні, не тепер…».

Люблю і любила красиві статури.
Є, кажуть, незрима душевна краса.
Жебрак превеселий жує хачапурі…
А я – у мінорі: спрозорів ботсад…

Купюри летіли… Купляла незайве.
Рецептів не треба, бо вмію усе.
В Криму конфітюри варила із айвів,
А тут… гарбузи мій синочок несе…

У місті вільготно, в оселі – затісно.
Та ще не зустріла такого села,
Де край макотерті - бабусина пісня,
А мамі сонети плюскоче Сула…

Кондуктор вернувся. Не вернеться батько.
І плащ не злиняє, і чуб не зросте.
Піп каже:«У пеклі», я ж знаю – безхатько.
Не вийшла у жовтень… Жаліти пусте.

Стояв на зупинці. А я відвернулась.
Образа у горлі застрягла грибом…
Він борсався, плив – між горілки і мулу…
Заплив у петлю, бо зневірився, бо…

Тепер ми – ровесники, батьку Іване!
Підважую вперто масні лемеші…
А ти у краю, де не крутяться «мані»…
На храм Лемешівка гуде, ми – чужі.

Якби ж то я вийшла… Якби ж був хорошим!
Не знаю адреси… Тужу – між химер…
І ходять повз аркуш нові листоноші,
А біль прастарий і сліпий, мов Гомер…





2013