Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оля Бойчук (1985) /
Рецензії
Залишитись не можна піти...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Залишитись не можна піти...
Пограємо в асоціації? Чи в осінні варіації? Чи може сховаємося від світу за позначку «онлайн»?
Для початку тільки запитання, щоб у процесі читання зайнятися пошуком відповідей на них.
«Київ крапка юа» , мов на мапі міста – життя, вздовж усіх розділів – поворотів, поміж речень-вулиць позначений сотнями знаків питання. Чи не забагато для роману як тексту? Чи не замало для роману як стосунків? Ні, бо ці знаки визначають вибір, в даному випадку йдеться про вибір головної героїні Альони. І, навіть, не знайомий «бути чи не бути», а вирішальний: «залишитись не можна піти».
А до чого тут асоціації? Осінь - час роздумів та очікувань, період, коли слід щось вирішувати, робити висновки з прожитих весни і літа, з трепетом чекати завтрашньої прохолоди і невідомого з приходом нового року.
Тому так важливо не прогавити мить, котра навіть в переповненому вагоні метро здатна змінити ставлення до самої себе: « Вже років сто ніхто не називав ї ї «чарівним створінням». Та яких там сто! Вона взагалі не рпигадує, щоб хтось її так називав.»; не злякатись людського осуду і ризикнути: «Так, уся відповідальність за цей розрив, який вистиг-дозрів у кліматі їхньої родини, лежить на ній. Бо саме вона зробила цей останній невідворотний крок. І він тепер як жертва її підступності й лицемірства( стільки років прикидалася доброю і хорошою), буде за життя канонізований, долучений до святих, ідеалізований, а вона – дизертирка й порушниця суспільних приписів – приречена на остракізм. Хоча, якщо чесно, про це одвічне людське «хто і що, і кому скаже» вона думала найменше» ; не терпіти біль заради дітей, а бути щасливою задля себе: «…вона нарешті зрозуміла, що хоче цього виру, забуття, омани, ніжності, проникнення до чужої, ще вчора незнаної суті. Бо вона заслужила на це! Заслужила на те, щоб її кохали – не з обов'язку перед проштампованою сторінкою, не вимагаючи натомість щоденного приниження й катування,- щоб кохали такою, яка вона є, хоча б один день, одну годину!»
В романі немає однозначних тверджень що є добре, а що зле. Немає єдиного правила як змінити долю за кілька хвилин. Але за кілька годин можна перегорнути сотні сторінок з роману життя ще однієї сильної і вже напевно щасливої жінки.
Її можна звинувачувати, жаліти, заздрити їй, підтримати або ж навіть не зрозуміти. Але вділити їй свого часу таки варто.
Авторці вдається тримати інтригу до кінця, не втомлювати читача беззмістовними діалогами та відступами. Відчувається, що автор мимоволі змушує думати, шукати виходи та відповіді разом з героями, відчувати їхні емоції і найважливіше, як на мене – у запрограмованому жанром хеппі-енді побачити продовження життєвих шляхів героїв через призму власних висновків читача та відповідей на стільки запитань. І все для того, щоб не поставити крапки. Хіба тільки , аби в добрий час у добрім місці зупинитись, і врешті вийти за межі власних обмежень. Як це зробила героїня Альона зі своїми почуттями. Як це зробила авторка Тетяна Белімова зі своїм дебютним і вартим уваги творчим дитям.
Для початку тільки запитання, щоб у процесі читання зайнятися пошуком відповідей на них.
«Київ крапка юа» , мов на мапі міста – життя, вздовж усіх розділів – поворотів, поміж речень-вулиць позначений сотнями знаків питання. Чи не забагато для роману як тексту? Чи не замало для роману як стосунків? Ні, бо ці знаки визначають вибір, в даному випадку йдеться про вибір головної героїні Альони. І, навіть, не знайомий «бути чи не бути», а вирішальний: «залишитись не можна піти».
А до чого тут асоціації? Осінь - час роздумів та очікувань, період, коли слід щось вирішувати, робити висновки з прожитих весни і літа, з трепетом чекати завтрашньої прохолоди і невідомого з приходом нового року.
Тому так важливо не прогавити мить, котра навіть в переповненому вагоні метро здатна змінити ставлення до самої себе: « Вже років сто ніхто не називав ї ї «чарівним створінням». Та яких там сто! Вона взагалі не рпигадує, щоб хтось її так називав.»; не злякатись людського осуду і ризикнути: «Так, уся відповідальність за цей розрив, який вистиг-дозрів у кліматі їхньої родини, лежить на ній. Бо саме вона зробила цей останній невідворотний крок. І він тепер як жертва її підступності й лицемірства( стільки років прикидалася доброю і хорошою), буде за життя канонізований, долучений до святих, ідеалізований, а вона – дизертирка й порушниця суспільних приписів – приречена на остракізм. Хоча, якщо чесно, про це одвічне людське «хто і що, і кому скаже» вона думала найменше» ; не терпіти біль заради дітей, а бути щасливою задля себе: «…вона нарешті зрозуміла, що хоче цього виру, забуття, омани, ніжності, проникнення до чужої, ще вчора незнаної суті. Бо вона заслужила на це! Заслужила на те, щоб її кохали – не з обов'язку перед проштампованою сторінкою, не вимагаючи натомість щоденного приниження й катування,- щоб кохали такою, яка вона є, хоча б один день, одну годину!»
В романі немає однозначних тверджень що є добре, а що зле. Немає єдиного правила як змінити долю за кілька хвилин. Але за кілька годин можна перегорнути сотні сторінок з роману життя ще однієї сильної і вже напевно щасливої жінки.
Її можна звинувачувати, жаліти, заздрити їй, підтримати або ж навіть не зрозуміти. Але вділити їй свого часу таки варто.
Авторці вдається тримати інтригу до кінця, не втомлювати читача беззмістовними діалогами та відступами. Відчувається, що автор мимоволі змушує думати, шукати виходи та відповіді разом з героями, відчувати їхні емоції і найважливіше, як на мене – у запрограмованому жанром хеппі-енді побачити продовження життєвих шляхів героїв через призму власних висновків читача та відповідей на стільки запитань. І все для того, щоб не поставити крапки. Хіба тільки , аби в добрий час у добрім місці зупинитись, і врешті вийти за межі власних обмежень. Як це зробила героїня Альона зі своїми почуттями. Як це зробила авторка Тетяна Белімова зі своїм дебютним і вартим уваги творчим дитям.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
