Крок і крок, ще один, ще один…
В такт музиці, музика в настрій погоди, а вже погода не має значення, коли в душі чути відгомін ритмічних скорочень піднесеного серця.
Крок за кроком, мета вже близько, одна зі ста собі подібних впродовж дня.
А потім втома… і вже вдома…
Що, знову кави? А серце дозволяє, не протестує гупанням крізь тіло, білизну, блузку…Давай! Повне улюблене горнятко! Торкнулись губи гарячого скла, зникає запах в органах чуття, і адреналінові атоми обсмажених зерен мчаться сантиметрами втомлено-розслабленого тіла. І, о диво!. Готова рвати і метати, писати, читати, співати на повен голос, лише б ніхто не стояв надворі під відчиненим вікном кухні, бо звідти підвищений голос звучить ще гучніше.
Агресія як відповідь депресії. Голова спазмує у скронях. Чому? Кава ще нікуди не поділася і нав’язливо натягує нервові ниточки в ритмі танцю. Повну тацю висипала пігулок. Спазмолітик? Заспокійливе? Від безсоння? Щось візьму, а воно не береться, боїться, не грає в такі ігри. Ну і хай. Попереду довга ніч…
- Давай, може, ванну наберемо? Може, й для двох, та без свічок і пелюсток, лише вода. Вода і тиша, тобто твоє мовчання.
- А потім? Може, вина?
- А потім.. я подумаю, чи захочу…може…мить кохання. Кілька секунд і все, вже пізно…
- Ти сьогодні хто мені – друг чи ворог, кішка чи тиха мишка? Ти любиш насильство в ліжку. А я люблю тебе і твою рідкісну ніжність, або захмелілу меланхолійність… Дозволь собі віддатися мені. Дозволь…
Мовчазний ранок. Кава і кілька слів. Звідки агресія без причини? Від голоду, шлунок не терпить самотності, він – хижак. Він дряпає зсередини і я, мов вовчиця, гарчу на все, що порушує ще сонну рівновагу мого тіла.
Новий день. Без планів та ідей. Однаково буде так, як складуться обставини, як зійдуться люди, як накаже Бог. Лише можна прийняти все, як належне, або відверто протестувати, можна усміхнутись перешкоді, підморгнути і піти далі. А можна вперто стояти на місці і обурюватись на весь світ, якому байдуже до твого настрою і світосприйняття. А настрій такий мінливий, що навіть десяток до болю однакових днів матимуть настрій всіх кольорів веселки і від того вже в минулому часі називатимуться неповторними; давні друзі і літні люди можуть через той настрій ставати то братами за духом, то заклятими ворогами, у білизні яких копирсаєшся, як в купі секонд-хенду.
Коханому вже звично грати свою незмінну роль у виставі одного дня з єдиною сценою для двох, без глядачів і слухачів. Він – просто чоловік. А жінка зіграє всіх решта: чортицю, вовчицю, янгола, музу, коханку, ревниву дружину, дбайливу матусю…
Так цікавіше – гратися по-дитячому в дорослі ігри. Сидіти вдома і пізнавати весь світ. Слухати тишу і чути в ній шепіт янгола. Сідати за кермо і мчатися з шаленою швидкістю, навздогін часу. Втікати світ за очі, а потім повертатись. Ненавидіти його, не в силі щось змінити, мовчки прокричати свою злість, а потім шалено кохатись, викидаючи ввесь біль і гнів у пристрасть.
Так цікавіше: …вчитися на власних помилках, а потім шукати в тому свою правду… Розбити любляче серце заради його щастя і втішатися тим виправданням. Натхненно віддаватися творчості: малювати плани на полотні, що за ніч знову стає білим, ліпити скульптуру власного еgо, а потім віддати дітям для забавки і поступового знищення, писати віршами кожен новий день і видавати щорічний збірник спогадів…
- У чому твоє щастя?
- У непомітних дрібницях – суницях, котрих щодня назбирую повен кошик або до половини, а ввечері ласую або відкладаю до завтра, бо завтра може бути до сліз голодним і скорботним.
- Поділишся?
- А ти зі мною вже давно ними ласуєш, не помітив? Лови!
І усміхнулась, поцілувала, прошепотіла на вушко «Люблю». Молитва, почуття, вірність, дотики. Дітки, батьки, друзі нам і друзі ми… «Дякую» - « Люблю» - «Пробач»… Обійми, терпеливість , щире «Не плач». Смачно, правда?
- Смачно. Не помічав, як часто куштував, працюю, прагну, вчуся.
- Дрібниці. З’явишся у потрібний час, у потрібному місці, і вузлик зав’язався. Постукав ним у двері – якщо блимнуло червоне, зупинись, бо дасть по носі. Йдеш далі. Стукаєш знову. Зелене? Заходь і тепер працюй у поті чола.
- Усе так просто в тебе, а ти – така складна!
- Я - Жінка! А значить – твій янгол, твоя інтуїція, твій хрест і твій рай. Хіба не забагато мені , щоб бути простою і доступною? Хіба не досить для тебе Мене, щоб бути щасливим?

2013 р.