Насправді та темінь була схожа на Африку.
Десь неподалік блукав спокій.
Позаду неї було багато різного нічого. Нічого, що вона могла б назвати.
Відмова зависла в повітрі, висмоктуючи нижні шари атмосфери, будинки разом з дахами, мешканцями і їх дахами, разом з їх взуттям, і книжковими полицями, і темінню.
Самобутність потрохи стає чимсь абстрактним, безформним і беззмістовним, стає нічим, тобто, стає "ніщо" і одразу зникає безслідно.
Темінь у горняті не з тих апокаліптичних, що поглинуть усіх або стануть скринькою безмірного лиха. То лише Африка, на яку чекає народ і в якій чекає визволення.
Суттєвих змін такий переворот би не приніс, проте скоро стало б значно легше відчиняти незамкнені двері.
Вона забула, хто вона є, як її назвали при народженні, при хрещенні, нащо її взагалі охрестили, якщо в хвилину нерозуміння вона йде не до ікони, а надвір, протягує руки до неба і чекає, доки зорі не посходять з розуму і не вжахнуться, бо ж ті руки, ті прагнучі долоні скоро вже до них доберуться, і вони кричать, знаходячи істину.
Вона прокидається від життя і знаходить свою. Знаходить причину, а натомість втрачає слова.
Втікти не вдається, бо вона не вміє більше бігти. Тільки повільно стояти, стискаючи в долонях колючі зорі.
Кричить на весь світ, не зважаючи на ніч, незважаючи на ніч у іншому світі, важливішому за той, що поза межами її уяви. Кричить, бо не пам"ятає, як говорити, і не пам"ятає, як мовчати.
Зранку ті зорі втратять з нею зв"язок, і, якщо пощастить, вона знову зрозуміє зарозумілі визначення, і її життя заживе, незалежно від збагненності чи незбагненності застарілих виразів.
(Беручи до уваги довгі, але поспішні висновки, вони часто втрачають сенс і нашу (не)увагу ще на початку сентенції, і помічаємо, що тут очевидно щось не те, лише згодом, бо ніхто не намагається розтлумачити неуважному бідаці, що анаколуф - то найулюбленіший прийом творця того ж висновку.)
Назавтра вона не згадає і того, яким дивовижним чином поєднала слова, про значення яких не мала уявлення.
Можливо, цього ніколи не було написано, але є віра в те, що одного дня хтось прочитає ці слова, які так само втратять для нього сенс, і він знайде вічний неспокій, як знайшла вона.
Поки існує надія на ранкове прокидання, ми купуємо темінь, яка заливає наші горнята, допомагає віднайТи тиШу, шуКаючи каяття