Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
пародія « Стодольна Енеїда »
Олександр Кухарук
пісня “Пастораль”
http://nathnennya.ucoz.ru/publ/ivano_frankivsk/oleksandr_kukharuk/pastoral/122-1-0-3151
"Я вчора ночував в стодолі,
Така собі лірична пастораль,
У небі місяць дозрівав поволі,
І ще була одна мала деталь.
Суттєва.
Твої обійми, мавчине намисто,
І квіти у віночку польові,
Ми залишили остогидле місто,
Яке накрили хмари дощові.
Як завше.
Лежали вдвох і називали зорі,
Та розгортали мрій своїх сувій,
На павутинці ворожба прозорій,
І вийшло в нас Софійка та Андрій.
Доречно.
Так загадково пахло свіже сіно,
Будило первородні почуття,
Минала ніч-циганка швидкоплинно,
Закоханим ворожка і суддя.
Од віку.
Роса напоїть з ночі трави кволі,
Долини чаша схожа на Грааль,
Ми вчора разом були у стодолі,
Така собі лірична пастораль."
Пародія
Життя таке – хоча б чогось навчило,
Та швидкоплинна радості ріка…
Минулий тиждень моцно так дощило,
Що й стріха на стодолі протіка.
Даремно.
В село подалі від міських традицій –
То і назад не хочеться ніяк.
Ти муркотіла голосніше киці,
А зверху нам всміхався Зодіак.
Як завше.
Аж на дверях ся гойдала підкова,
На вухо шепотіла ти – Полеж…
І свіже сіно пахло загадково,
Але й кололо поза плечі теж.
Задурно.
А ніч-циганка, ти у ній як Єва,
Твої обійми кращі, далебі.
Мала деталь, та дуже вже суттєва,
Так помагала нашій ворожбі!
Доречно.
Я вже не знаю, маєм діток кілько –
Лежати вдвох нам файно, як в раю!
І де найменший взявсі той Василько?
А семеро тих старших признаю!
Отакво.
Така осьо стодольна Енеїда,
Не гірша, як епічна пастораль.
А що Василько схожий на сусіда –
То не біда – бо точно не москаль!
10.10.2013
Прослушать или скачать Кухарук Пастораль бесплатно на Простоплеер
Прослушать или скачать Кухарук Стодольна Енеїда бесплатно на Простоплеер
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
