ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЩО В КИЄВІ – БУЗИНА, А В ЛУГАНСЬКУ – ДІДЬКО
Той київський Бузина вже ославився на весь україномовний і україномислячий світ. Уже й ознаки-відзнаки почесні отримав – синці під лупатими очима та смуги-лички на сідничках. Ото вже істинний герой-геморой антиукраїнства, популярний улюбленець учених-москволюбів! Та годі про нього – уславлено-огероєного, на столичних асфальтах забузинілого. У нас, у луго-низовому, кам’янобрідському, завергуненому Луганську вистачає своїх гемороїв, що й Бузину здатні перефіолетити-перечорнилити своєю всеосяжною «любов’ю» до Великого Українця Тараса!
Як вони не хотіли впускати до свого заповідника-розплідника російськомовної могутньої зненависті до всього тарасолюбного – самого Батька і Кобзаря нації, не хотіли його бачити у ворошиловському Луганську навіть у вигляді пам’ятника! Як вони, ветерани всіх вітчизняних воєн, починаючи з антиляської та антинаполеонівської, очолювані невмирущими комуністами-дайнеками, по-стахановськи швидесенько влаштовували перекопи й сиваші на шляху Шевченка до нашого тупикового міста!
Та ми їх передайнечили й пережусили, пере-пере-патріотили: установили монумент Кобзареві прямісінько в самісінькому осерді комуно-шовіністичного героїзму! Стоїть чумацький (славної пам’яті скульптора-патріота Івана Чумака) витвір-образ Тараса Григоровича і всім своїм виглядом заохочує нас: «Борітеся – поборете!». «Нам Бог помагає», – тихо шепочемо ми своє молитовне пожадання шевченківської боротьби за матір нашу, волю нашу, честь нашу непоганьблену.
А «правнуки погані», з’ївши облизня, калейдоскопічно переформатувалися... Один експромтом «пече» балади під шевченківські мелодії та зачитує їх з високої трибуни переформованому луганському бомонду. Не щодень, звісно, – у знакові державні свята... Це – для надійнішого маскування свого генного антикобзарства. Інші – дійові та ділові, з регіональних легіонів, збираються біля підніжжя антибатька свого Тараса, та й обгавкують кровних поетових правнуків, скаженіючи від свого регіонального, сміливого до відчаю, сепаратизму. Он відбірні кадри комсомолу й ленінської умно-чесно-совісної партії – вони горнуться поближче до Тарасових стіп, аби й собі хоч трішечки возвеличитись і виокремитись у сірій синьо-білій масі. А вже до їхніх бронзовіючих колін туляться призовники «регіонів, бастіонів об’єднаного есдеківського прогресизму і блоковізму», відчайдушні душмани-душителі української, Тарасової мови, козацько-чумацького духу нашого, пісні-музики нашої кобзарської. Сяють «енелошні» парсуни-писки в спалахах телевізорних, розриваються радіомікрофонні й «матюгальні» засоби масової інформбрехні, кричать: «Не відступимо зі святих рубежів (це ж Дураківка луганська, а на дураківках усі нерозумні ще більше дуріють!): за нами Москва, Сибір, Колима, Курили!»
У запалі Кирили й Гаврили, закохані в Курили (видно, анаші перекурили), геть забули, що за їхніми широкими спинами стоїть наш Тарас Великий і, немов драматичний кам’яний гість, монументально насміхається з них, таких пігмеїсто-прометеїстих, закльованих-запльованих кланово-кримінальними вождями, презирливими до свого електрично-напруженого електорату.
Сміється Тарас Великий з висоти своєї великості. І мені від того легшає на душі, і я шепочу собі самому: «Спасибі, Батьку, що на сторожі коло нас поставив Слово!».
«День вітрила синьо-жовті напина, колоситься всестороння далина. Он – калина, біля неї – бузина: обидві цвітуть-буяють, нашу волю осіняють...»
Он старенька сива жінка з онучатами покладають букетики квітів до омитого веснородними дощами п’єдесталу... Квіти вдячності Великому Українцю.
Он молода ще двірничка старанно підмітає загублені синьо-білими базарянами-крикунами штучні символи псевдопатріотизму.
А ондечки, димлячи цигаркою, немов той завод, що виробляє щастя, стою відроджено-переоновлений я, скромний автор цих рядків. Теж луганський патріот, не анти, бо ж просякнутий до кожної клітиночки тіла свого і духу ще й сумським, львівським і закарпатським патріотизмом. А зовсім поряд, монолітною купкою, стоять мої брати-сестри: Зіновій, Анатолій, Ірина, Марина, Сергій, Олекса, Борис, Володимир...
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЩО В КИЄВІ – БУЗИНА, А В ЛУГАНСЬКУ – ДІДЬКО
Той київський Бузина вже ославився на весь україномовний і україномислячий світ. Уже й ознаки-відзнаки почесні отримав – синці під лупатими очима та смуги-лички на сідничках. Ото вже істинний герой-геморой антиукраїнства, популярний улюбленець учених-москволюбів! Та годі про нього – уславлено-огероєного, на столичних асфальтах забузинілого. У нас, у луго-низовому, кам’янобрідському, завергуненому Луганську вистачає своїх гемороїв, що й Бузину здатні перефіолетити-перечорнилити своєю всеосяжною «любов’ю» до Великого Українця Тараса!
Як вони не хотіли впускати до свого заповідника-розплідника російськомовної могутньої зненависті до всього тарасолюбного – самого Батька і Кобзаря нації, не хотіли його бачити у ворошиловському Луганську навіть у вигляді пам’ятника! Як вони, ветерани всіх вітчизняних воєн, починаючи з антиляської та антинаполеонівської, очолювані невмирущими комуністами-дайнеками, по-стахановськи швидесенько влаштовували перекопи й сиваші на шляху Шевченка до нашого тупикового міста!
Та ми їх передайнечили й пережусили, пере-пере-патріотили: установили монумент Кобзареві прямісінько в самісінькому осерді комуно-шовіністичного героїзму! Стоїть чумацький (славної пам’яті скульптора-патріота Івана Чумака) витвір-образ Тараса Григоровича і всім своїм виглядом заохочує нас: «Борітеся – поборете!». «Нам Бог помагає», – тихо шепочемо ми своє молитовне пожадання шевченківської боротьби за матір нашу, волю нашу, честь нашу непоганьблену.
А «правнуки погані», з’ївши облизня, калейдоскопічно переформатувалися... Один експромтом «пече» балади під шевченківські мелодії та зачитує їх з високої трибуни переформованому луганському бомонду. Не щодень, звісно, – у знакові державні свята... Це – для надійнішого маскування свого генного антикобзарства. Інші – дійові та ділові, з регіональних легіонів, збираються біля підніжжя антибатька свого Тараса, та й обгавкують кровних поетових правнуків, скаженіючи від свого регіонального, сміливого до відчаю, сепаратизму. Он відбірні кадри комсомолу й ленінської умно-чесно-совісної партії – вони горнуться поближче до Тарасових стіп, аби й собі хоч трішечки возвеличитись і виокремитись у сірій синьо-білій масі. А вже до їхніх бронзовіючих колін туляться призовники «регіонів, бастіонів об’єднаного есдеківського прогресизму і блоковізму», відчайдушні душмани-душителі української, Тарасової мови, козацько-чумацького духу нашого, пісні-музики нашої кобзарської. Сяють «енелошні» парсуни-писки в спалахах телевізорних, розриваються радіомікрофонні й «матюгальні» засоби масової інформбрехні, кричать: «Не відступимо зі святих рубежів (це ж Дураківка луганська, а на дураківках усі нерозумні ще більше дуріють!): за нами Москва, Сибір, Колима, Курили!»
У запалі Кирили й Гаврили, закохані в Курили (видно, анаші перекурили), геть забули, що за їхніми широкими спинами стоїть наш Тарас Великий і, немов драматичний кам’яний гість, монументально насміхається з них, таких пігмеїсто-прометеїстих, закльованих-запльованих кланово-кримінальними вождями, презирливими до свого електрично-напруженого електорату.
Сміється Тарас Великий з висоти своєї великості. І мені від того легшає на душі, і я шепочу собі самому: «Спасибі, Батьку, що на сторожі коло нас поставив Слово!».
«День вітрила синьо-жовті напина, колоситься всестороння далина. Он – калина, біля неї – бузина: обидві цвітуть-буяють, нашу волю осіняють...»
Он старенька сива жінка з онучатами покладають букетики квітів до омитого веснородними дощами п’єдесталу... Квіти вдячності Великому Українцю.
Он молода ще двірничка старанно підмітає загублені синьо-білими базарянами-крикунами штучні символи псевдопатріотизму.
А ондечки, димлячи цигаркою, немов той завод, що виробляє щастя, стою відроджено-переоновлений я, скромний автор цих рядків. Теж луганський патріот, не анти, бо ж просякнутий до кожної клітиночки тіла свого і духу ще й сумським, львівським і закарпатським патріотизмом. А зовсім поряд, монолітною купкою, стоять мої брати-сестри: Зіновій, Анатолій, Ірина, Марина, Сергій, Олекса, Борис, Володимир...
2005
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію