Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.26
09:38
Вчетверте лютий дихає вогнем,
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
2026.02.26
09:12
Панічні атаки уже пережиті —
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
2026.02.26
06:09
Старанно сповите туманом,
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
2026.02.25
18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
2026.02.25
18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
2026.02.25
17:32
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
2026.02.25
15:56
Не німіли в тужному мовчанні,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
2026.02.25
13:05
Непомітно літо підійшло,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
2026.02.25
10:23
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих,
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Публіцистика
Коли вибухне тиша
— Ігор Павлюк — справжній поет.
Не подібний до нікого з теперішніх великих.
Національний і космічний.
Дуже любить життя веселе, але при тому бачить кінець усього сущого.
Один із найкращих його віршів — «Христос».
Христос у метро. В Києві. «Стомлений революціями».
Його агітують прихильники кандидатів у депутати: «Ти за кого? За тих? Чи за тих?» А він питається: «Як їх звати?». Адже він — тесля. Тесля — це ім’я праці. А хто вони, що роблять оті, за кого належать бути?
Так про Бога ще ніхто не писав.
У поезії Ігоря Павлюка повно афоризмів. Як–от: «Маска ховає обличчя, та не ховає очей», «Чекаєм того, що вже відбулося» тощо.
Є строфи, що їх не забути:
Сонце — поганська свічка,
Цукор — весела сіль.
Постріл — то вічна тиша.
Бог — то забутий біль.
Тадей Карабович — український поет і професор — прекрасно переклав Павлюка, геніально відчув поета, якого любить і — розуміє душею.
Читаючи поезію Павлюка в перекладах Карабовича, я з окремих віршів, де Україна не названа, але незримо присутня, побачив образ сучасного духу нашого народу. Це болісний образ, але правдивий. Тут є такий вірш «Під небом України», де немає жодних патріотичних закликів, навпаки, написано, що в Україні — тиша. Але ж так написано, що ти чуєш не тишу, а те, що буде, коли тиша вибухне.
А ще є вірш «Про Перуна», який «воскресне не на третій день», але ж воскресне — неначе «двері раю, зірвані з петель».
Польська книжка Ігоря Павлюка — подія в літературі, перекладений текст успішно виділяється своїми метафорами із сучасної польської поезії, як оригінальне явище. Тож поезія Павлюка має всі дані для того, щоб її читали багатьма мовами в Європі.
2013
Контекст : http://www.umoloda.kiev.ua/number/2366/164/84170/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли вибухне тиша
Польськомовний Ігор Павлюк
Дмитро Павличко
Нещодавно в Києві відбулася презентація випущеної у Польщі книжки віршів Ігоря Павлюка. Представники польських культурницьких інституцій в Україні говорили про цю книжку як про помітну подію у польському поетичному літературному процесі й навіть натякали на можливість висунення її на здобуття Нобелівської премії. На зібранні мав слово і Дмитро ПАВЛИЧКО, скорочений текст якого й пропонуємо вашій увазі:— Ігор Павлюк — справжній поет.
Не подібний до нікого з теперішніх великих.
Національний і космічний.
Дуже любить життя веселе, але при тому бачить кінець усього сущого.
Один із найкращих його віршів — «Христос».
Христос у метро. В Києві. «Стомлений революціями».
Його агітують прихильники кандидатів у депутати: «Ти за кого? За тих? Чи за тих?» А він питається: «Як їх звати?». Адже він — тесля. Тесля — це ім’я праці. А хто вони, що роблять оті, за кого належать бути?
Так про Бога ще ніхто не писав.
У поезії Ігоря Павлюка повно афоризмів. Як–от: «Маска ховає обличчя, та не ховає очей», «Чекаєм того, що вже відбулося» тощо.
Є строфи, що їх не забути:
Сонце — поганська свічка,
Цукор — весела сіль.
Постріл — то вічна тиша.
Бог — то забутий біль.
Тадей Карабович — український поет і професор — прекрасно переклав Павлюка, геніально відчув поета, якого любить і — розуміє душею.
Читаючи поезію Павлюка в перекладах Карабовича, я з окремих віршів, де Україна не названа, але незримо присутня, побачив образ сучасного духу нашого народу. Це болісний образ, але правдивий. Тут є такий вірш «Під небом України», де немає жодних патріотичних закликів, навпаки, написано, що в Україні — тиша. Але ж так написано, що ти чуєш не тишу, а те, що буде, коли тиша вибухне.
А ще є вірш «Про Перуна», який «воскресне не на третій день», але ж воскресне — неначе «двері раю, зірвані з петель».
Польська книжка Ігоря Павлюка — подія в літературі, перекладений текст успішно виділяється своїми метафорами із сучасної польської поезії, як оригінальне явище. Тож поезія Павлюка має всі дані для того, щоб її читали багатьма мовами в Європі.
2013
Контекст : http://www.umoloda.kiev.ua/number/2366/164/84170/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
