Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Іпотерапія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іпотерапія
Конюшня навстіж, конюха зо свічкою не знайдеш, а коні – голодні. «Добре хоч вода є в іржавому кориті», – подумав я. Повісивши рюкзак на кілок огорожі, взяв вила, що стирчали в купі зеленої посіченої кукурудзи, і розніс її у довгі ясла. Кобила Павлінка весело іржала та дико гасала в загоні, бо знала, що завжди з’являюся на конюшні зі смачним гостинцем. Як завше, обійняв її за шию, відчув гаряче, вогняне дихання, нагодував морквою та цукровим буряком. Кобила так пожадливо вгризалася у буряк, що сік бризкав на запилюжені копита, залишаючи на них дивні візерунки…
Уже ніс уздечку і сідло, як зустрів конюха – явно напідпитку. Довелось вислухати його командирський монолог із відчутним металом у голосі. Монолог, де короткі фрази промовляються з такою ж інтонацією, коли звертаються, приміром, до пеона: « Я – п’яний! Кобилу не сідлай! Візьми випрану пелюшку на тину. Поїдеш до в’їзних воріт. Там прибула сім’я. Покатаєш верхи дівчинку-калічку. Сунутимуть гроші – не бери!» Я, звісно, щось читав про іпотерапію, але щоб особисто бути причетним!.. Тому так розхвилювався, що з першої спроби не зміг застрибнути на спину довгоногої Павлінки.
Батьки зустріли мене насторожено, відразу поцікавились: «А де конюх?» Я викручувався (пручався), як міг, і аби заспокоїти їх, розповів про себе: що верхи на коні із семи років, що коней люблю, а з Павлінкою у мене цілковита гармонія. Марійчина мама встигла розповісти про сімейні поневіряння та невдалу терапію у кримському дельфінарії. «А тут – диво-коні!» – мовила мама з легенькою усмішкою на втомленому обличчі і продовжила: «Донечка вже сама їсть і навіть заплітає кіски!» Я зиркнув на коротку Марійчину зачіску, але вирішив не перепитувати про коси…
Підстелив помаранчеву пелюшку, посадив дівчинку і поїхав. Невдовзі Марійка простягла руки до гриви. Підсунувся поближче, а вона, вхопивши одне пасмо гриви, потім ще два, почала заплітати косу на ходу! Розумна Павлінка якось стишила свій розгонистий крок та ще, видавалося, і копита ставила на землю м’якше, як тигриця лапи.
Хвилин за десять упертих намагань, вловлюючи ритм ходи(!), косу було заплетено. Кобила інколи сильно хитала головою, і, щоб коса не розпустилась, я зупинив Павлінку. Відірвав смужку пелюшки і разом з Марійкою (у чотири руки) вплели кісник та ще й зав’язали маленький файний бантик!
Ми їхали далі повз височезні тополі, що підпирали небо. Якось невимовно щемливо стало на душі… Дівчинка певно втомилася, бо обережно притулилась худенькою спиною та головою до мене. А ще вона не зводила очей із банта, який злітав над гривою на якусь мить, ніби птах колібрі, і падав – то на один бік шиї, то на другий. Я ніжно підтримував дівчинку однією рукою, змахував кулаком тиху сльозу та молив Господа, щоб Він Марійці допоміг…
2013
Уже ніс уздечку і сідло, як зустрів конюха – явно напідпитку. Довелось вислухати його командирський монолог із відчутним металом у голосі. Монолог, де короткі фрази промовляються з такою ж інтонацією, коли звертаються, приміром, до пеона: « Я – п’яний! Кобилу не сідлай! Візьми випрану пелюшку на тину. Поїдеш до в’їзних воріт. Там прибула сім’я. Покатаєш верхи дівчинку-калічку. Сунутимуть гроші – не бери!» Я, звісно, щось читав про іпотерапію, але щоб особисто бути причетним!.. Тому так розхвилювався, що з першої спроби не зміг застрибнути на спину довгоногої Павлінки.
Батьки зустріли мене насторожено, відразу поцікавились: «А де конюх?» Я викручувався (пручався), як міг, і аби заспокоїти їх, розповів про себе: що верхи на коні із семи років, що коней люблю, а з Павлінкою у мене цілковита гармонія. Марійчина мама встигла розповісти про сімейні поневіряння та невдалу терапію у кримському дельфінарії. «А тут – диво-коні!» – мовила мама з легенькою усмішкою на втомленому обличчі і продовжила: «Донечка вже сама їсть і навіть заплітає кіски!» Я зиркнув на коротку Марійчину зачіску, але вирішив не перепитувати про коси…
Підстелив помаранчеву пелюшку, посадив дівчинку і поїхав. Невдовзі Марійка простягла руки до гриви. Підсунувся поближче, а вона, вхопивши одне пасмо гриви, потім ще два, почала заплітати косу на ходу! Розумна Павлінка якось стишила свій розгонистий крок та ще, видавалося, і копита ставила на землю м’якше, як тигриця лапи.
Хвилин за десять упертих намагань, вловлюючи ритм ходи(!), косу було заплетено. Кобила інколи сильно хитала головою, і, щоб коса не розпустилась, я зупинив Павлінку. Відірвав смужку пелюшки і разом з Марійкою (у чотири руки) вплели кісник та ще й зав’язали маленький файний бантик!
Ми їхали далі повз височезні тополі, що підпирали небо. Якось невимовно щемливо стало на душі… Дівчинка певно втомилася, бо обережно притулилась худенькою спиною та головою до мене. А ще вона не зводила очей із банта, який злітав над гривою на якусь мить, ніби птах колібрі, і падав – то на один бік шиї, то на другий. Я ніжно підтримував дівчинку однією рукою, змахував кулаком тиху сльозу та молив Господа, щоб Він Марійці допоміг…
2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
