Полковник Ніс
(ім’я таке чи псевдо?)
вчинив логічно:
потайні ворота
відкрив до міста
не братам – катам…

Посунула орда зусюд,
і все до
Батурина!
Орді чинити спротив
нема кому…

…Недавно був я там,
в Мазепиній столиці,
що над Сеймом, –
вона ледь-ледь з руїни ожива
всім книжникам на зло
і фарисеям,
всім тим,
кого під’южує Москва
до руйнувань…

…Носій пра-пра-підлоти –
полковник Ніс
опівночі не спить,
готовий для московської піхоти
нові ворота заново відкрить…
Запори вже підняв –
чекає вісті…
І вісник заганяє вже коня!
От-от у ледь відродженому місті
почнеться
братолюбницька
різня…

Хіба ж така,
як за часів Мазепи,
п’яніша, ніж під Крутами…
Агов,
руйнуй відреставровані вже склепи
і храми,
невмирущий Муравйов!

…У Києві вершиться "чорна рада",
міркує,
як недешево продать
Батурин…
Там, де рада,
там і зрада –
недовго Носу-Носову чекать!

…Універсальну змову підписали
схизмати-харизматики –
і враз
регіональні братчики-васали
веселий оприлюднили указ:
"Руйнуй Батурин!"
… обминуть лиш хату,
в якій живе гуцул-архімандрит
московського архіпатріархату,
достойний пастир
паствених
корит, –
все інше під вогонь…

…з-під Конотопа
підтягнуться недобитки орди –
в’язать плоти…
Задрипанка-Європа
промовчить делікатно,
як завжди.
Таж не було, немає і вовіки
Батурина не буде!
Все – мара…
Течуть до Волги українські ріки,
а не до пратрипільського Дніпра!

Схизматів-харизматів спільна мати
явила світу під одним кущем?
Не вірю – вірю…
Я ж не маразматик!
Із розуму ж не вижив я іще!
Поїду в Пустовійтівку –
там наші;
в Хоружівку подамся –
до своїх:
не можу я з батуринської чаші
пить в покаянні непростимий гріх!
З Хоружівки – до Марківки поїду,
недобру вість земляцтву повезу…
Ні, не поїду,
бо згорю від встиду, –
в луганську нору знову заповзу
поглибшенько…
Ой, лишенько, домашні
прихильники Майдану,
енний Ніс
за всі провини наші учорашні
віддав нас, бідолашних, на заріз!
Пакуй валізи, донько,
і в Карпати
паняй,
бо на борги росте пеня,
і ти, дружино, вчися запрягати
у віз втікацький дохлого коня…
А я,
за підривну свою роботу
(така вже, видно, доля сироти),
приречений-привішений до плоту,
щоб по Дінцю "мазепинцем" пливти…

…Як і завжди, брехатимуть лисиці
на вкотре вже повержені щити
й тріпатимуть на трепетній осиці
капітулянтський прапор страмоти
вітри із-за Можаю…

…До врожаю
я в Дикім Полі вже не доживу…
…я ж "переможцям" вже не заважаю
палить Батурин – радувать Москву…
…пливу… спливаю кров’ю…


2007