Звичайно, заключні рядки могли би бути сильнішими, але початок, напевно, перебрав усе на себе.
Дякуємо, Тетяно, тепер ми знаємо хто править світом, знаємо їх імена, а значить і володіємо ними! "Біда" тільки, якщо справжні імена, як і ваше, Тетяно?, сховані за псевдонімами. Утім, хто зна, як краще?

Можливо, "чекає вас душа моя", "душа очікує моя", та й ви самі, Тетяно, прекрасно знаєте, що і як, і де писати. :)

Таню, ви мене приголомшили! Думаю Олесь тієї ж думки. :)) Ну, які з нас володарі світу!!! :)))
Але скопіювавши форму, Ви, нажаль, недопрацювали над змістом. Рамки залишилися жорсткими, як і потребує сонет, а внутрішня суть вірша вивалилася, розтеклася, розбіглася "мов мишенята":)))
Щоб не розводити теревені наводжу вам один з сонетів Жоашена де Белле.
Тільки з першого ж читання не починайте вираховувати склади. Зверніть увагу на те, як бьется серце вірша. На єдність змісту і форми. На засоби якими досягаеться ця єдність. Вчиться у великих. В них є чому повчитися. Впевнений, "все у вас получится"!
Отже, Жоашен Дю Белле!

Я счастлив! Я попался в плен!
Завидую своей я доле!
Мне ничего не надо боле,
Как грезить у твоих колен

И, не желая перемен,
Томиться в сладостной неволе,
Не выходя как можно доле
Из этих сокровенных стен!

Ты мой судья и мой спаситель,
Мой прокурор и избавитель,
В моей темнице солнца свет.

И я такому адвокату,
За неимением дукатов,
Плачу легчайшей из монет!

Тетяно, де мої двайці п'ять. Я б у Вас закохався і читав у парку сонети! Та що, я б і зараз читав. Я, безумовно, приголомшений!