Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Славік Славко (1988) /
Проза
МІніполіс
Автор: Славiк
мініполіс*
...мініполіс - гамірна місцина наповнена лицемірними і зверхніми пиками... гроші... тут вони скрізь, навіть в туалетах, здається скоро ці папірці замінять там рулони обухівської фабрики. Рятує тільки дим "прими" і розливний кримський коньяк, тільки у цих ароматах таїться справжність почуттів...
Ці тоненькі гіпсокартонові перестінки, крізь них так чутно силу грошей... як вони дають чоловікові владу над жінкою... як вона стогне від болю й агонізує у передчутті оплати... раніше вона стогнала так від дотику лише пальців... раніше... ці гіпсокартонові перестінки... вони так мало захищають тіла від куль... вони не вміють хоронити таємниці... як і люди мініполісу не вміють оплакувати людей котрих любили... вміють оплакувати втрачені гроші... то що ж для них любов ? розкидані по кімнаті речі... м’яке ліжко, молоде тіло... гроші !!! Бісові гроші... коли я зустрів її після тих змарнованих років, у її обличчі читалася невимовна, прекрасна підлість...
- Я чекала тебе... всі ці довгі роки... я ще й досі тебе...
- Нетреба...
Дотик до її шиї був таким холодним, я торкав вже не її, а... тушу підвішену в морозильній камері м’ясної лавки... це неможливо приховати... це як бирка, цінник прямо на все тіло...
Вже третю годину не припиняють... скільки ж їх там ? Нічого куль вистачить... ще є лезо і палиця... а для неї... Моя улюблена "прима"... смак дитинства... нам було по тринадцять... ми не ходили до одної школи, але прогулювали на одному містку... якось вона пригостила мене вкраденою в діда " Робочою " ми блювали у сірувато зелені води так... коли шкільні роки закінчилися я пообіцяв повернутися і забрати її туди... я повернувся, а вона вже тут... чому я хотів забрати саме її і саме сюди ? Що тут є чого ми не мали у рідному містечку... тихі вечори для двох... все...
Здається затихли, хтось відчинив двері на балкон...
Кремезні руки рознесли вщент металеву конструкцію і натреновані рухи профі - вбивці відправляли до пекла бовдурів... гроші розліталися по кімнаті і здавалося що вони не опускаються на підлогу, порівняно зі швидкісттю вильоту кулі зі стволу револьвера сорок п’ятого калібру, куль розтинаючих плоть ніби ніж сукно, куль перетворюючих паперові ілюзії на жах, порівняно з цим папірці не опускалися на підлогу, а відлітали в рай... брехня у них як і у кожного в цій кімнаті не було душі... Ніхто не встиг крикнути... верески чулися тільки з балкону... дівча мовчки сиділо забившись в куток біля ліжка... на балконі молодик з відстріленими причандалами, та роздробленими колінами намагався вилізти з балкону на вулицю, він так хотів політати... цікаво чи встиг перерахувати всі двадцять три поверхи ?
Все стихло, на стіні тмяно поблимувала лампа у формі амура... дівчатко дивилося скляними очима... у ній не чулося страху, ні розпачу... скоріше вдячність... вона тихесенько підійнялася і підійшла до балкону...
- Дай сигарету...
Дим летів у захмарене небо і цілувався з ледь помітним місяцем...
- Ті самі...
На її блідій щічці блиснуло... рука затряслася...
- Трясця його матері !!! Що воно все це тобі дало ?
- Просто тебе не було поруч...
...
Кисень... твій аромат
Я живу поки кров насичена ним
Тисне, наче зашморг утрат
Тілу замало мільярду таких,
Але інших...
* мініполісом я назвав більш - менш розвинені міста нашої хвайнючої - трясця його - країни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МІніполіс
* мініполісом я назвав більш - менш розвинені міста нашої хвайнючої - трясця його - країни.
я - Артюх В"ячеслав Володимирович 1988 м. Пирятин.
26 октября 2013 21:51:39Автор: Славiк
мініполіс*
...мініполіс - гамірна місцина наповнена лицемірними і зверхніми пиками... гроші... тут вони скрізь, навіть в туалетах, здається скоро ці папірці замінять там рулони обухівської фабрики. Рятує тільки дим "прими" і розливний кримський коньяк, тільки у цих ароматах таїться справжність почуттів...
Ці тоненькі гіпсокартонові перестінки, крізь них так чутно силу грошей... як вони дають чоловікові владу над жінкою... як вона стогне від болю й агонізує у передчутті оплати... раніше вона стогнала так від дотику лише пальців... раніше... ці гіпсокартонові перестінки... вони так мало захищають тіла від куль... вони не вміють хоронити таємниці... як і люди мініполісу не вміють оплакувати людей котрих любили... вміють оплакувати втрачені гроші... то що ж для них любов ? розкидані по кімнаті речі... м’яке ліжко, молоде тіло... гроші !!! Бісові гроші... коли я зустрів її після тих змарнованих років, у її обличчі читалася невимовна, прекрасна підлість...
- Я чекала тебе... всі ці довгі роки... я ще й досі тебе...
- Нетреба...
Дотик до її шиї був таким холодним, я торкав вже не її, а... тушу підвішену в морозильній камері м’ясної лавки... це неможливо приховати... це як бирка, цінник прямо на все тіло...
Вже третю годину не припиняють... скільки ж їх там ? Нічого куль вистачить... ще є лезо і палиця... а для неї... Моя улюблена "прима"... смак дитинства... нам було по тринадцять... ми не ходили до одної школи, але прогулювали на одному містку... якось вона пригостила мене вкраденою в діда " Робочою " ми блювали у сірувато зелені води так... коли шкільні роки закінчилися я пообіцяв повернутися і забрати її туди... я повернувся, а вона вже тут... чому я хотів забрати саме її і саме сюди ? Що тут є чого ми не мали у рідному містечку... тихі вечори для двох... все...
Здається затихли, хтось відчинив двері на балкон...
Кремезні руки рознесли вщент металеву конструкцію і натреновані рухи профі - вбивці відправляли до пекла бовдурів... гроші розліталися по кімнаті і здавалося що вони не опускаються на підлогу, порівняно зі швидкісттю вильоту кулі зі стволу револьвера сорок п’ятого калібру, куль розтинаючих плоть ніби ніж сукно, куль перетворюючих паперові ілюзії на жах, порівняно з цим папірці не опускалися на підлогу, а відлітали в рай... брехня у них як і у кожного в цій кімнаті не було душі... Ніхто не встиг крикнути... верески чулися тільки з балкону... дівча мовчки сиділо забившись в куток біля ліжка... на балконі молодик з відстріленими причандалами, та роздробленими колінами намагався вилізти з балкону на вулицю, він так хотів політати... цікаво чи встиг перерахувати всі двадцять три поверхи ?
Все стихло, на стіні тмяно поблимувала лампа у формі амура... дівчатко дивилося скляними очима... у ній не чулося страху, ні розпачу... скоріше вдячність... вона тихесенько підійнялася і підійшла до балкону...
- Дай сигарету...
Дим летів у захмарене небо і цілувався з ледь помітним місяцем...
- Ті самі...
На її блідій щічці блиснуло... рука затряслася...
- Трясця його матері !!! Що воно все це тобі дало ?
- Просто тебе не було поруч...
...
Кисень... твій аромат
Я живу поки кров насичена ним
Тисне, наче зашморг утрат
Тілу замало мільярду таких,
Але інших...
* мініполісом я назвав більш - менш розвинені міста нашої хвайнючої - трясця його - країни.
ця писанина зявилася у наслідок перетравлення протухших сосисок мінімаркету на розі вечірнього блядства.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
