Ярославе,
Як на мене - то занадто банальна фраза:
"Бо ТЕМРЯВА –
ЛИШЕ ВІДСУТНІСТЬ СВІТЛА…"
Щиро,
Юрій

Насмілюся посперечатися з Юрієм: нещодавно говорили про те, що все геніальне просте; темрява подекуди асоціюється з чимось страшним, навіть катострофічним, але ж дійсно - то "ЛИШЕ ВІДСУТНІСТЬ СВІТЛА…"
Знайти світло в темряві - хіба ж не мистецтво?

Не знаю, але власне така дефіниція "темряви" мені завжди логічно спадала на думку... - Не бачу тут нічого геніального. :-)

Рада за Вас, Юро. А Вам не спадало на думку, що люди різні бувають і сприйняття відповідно різне?
А, може, ліричний герой дійсно зробив відкриття, для себе, не для когось?

Ну добре, я замовкаю...
Прошу на мене не ображатись за щирість.
Нехай так буде - я радію разом з ліричним героєм. :-)

:)))

Ку-ку! А от і втомлений ліричний герой прийшов додому! Хотів внести ясність з приводу ТЕМРЯВИ...
Знаєте, друзі, якось так склалося у мене в житті, що я розглядаю його найчастіше як боротьбу ТЕМРЯВИ зі СВІТЛОМ, причому - майже в усіх проявах. Поле битви - у наших серцях, а боротьба йде не за гроші чи якісь блага, навіть не за Любов (як інстинкт), а за головне - НАШІ ДУШІ... Кожен ліхтарик запаленого нами СВІТЛОГО вірша - і є СВІТЛО!!!
І допоки воно горить - у ТЕМРЯВИ немає шансів.
Кожне наше прагнення, бажання, вміння створити СВІТЛО у своєму серці - запалює інші душі...
І тут Остапа понесло.... :-)))

Світло - це Правда, це Бог!
При ньому можна розледіти всі кольори Істини.
Темрява - це відтінок Світла... а докладніше - його Абсолютна Тінь.
Немає Світла-Правди-Бога - немає і Темряви... ;-)

Юрію! Це прекрасна глибока думка! От ми разом з Вами і прийшли до єдності і боротьби протилежностей, інь і янь! А ви кажете - банальна фраза... Все значно глибше!

Ну так я ж вже погодився цитую власний коментар:
"Нехай так буде - я радію разом з ліричним героєм." :-)

Дякую, що підключились до обговорення, Володю!
Цікаво було б почути Вашу думку з цього приводу.

Ярославе, вірш мені в цілому до вподоби.
І цікаве обговорення.
У мене, Ярославе, особисте враження, що то джерельце і та природня течія, які складають суть вашого твору, в кінці трохи неприродно затиснені ідеями?
Це взагалі досить серйозна проблема для всіх авторів - "вести вогонь у вибраному, добре усвідомленому напрямку", чи просто підживлювати природній процес поетичного горіння. Думаю, що тут важливою річчю є точне розуміння характеру вірша. У вашому випадку, як на мене, джерельце і природня течія - суцільна містерія, тобто прихованість від логічного, пряма дія на відчуття.
А ваші останні три рядки вихід із містерії в інший "жанр".
"Запалюю ліхтарики пісень,
Бо ТЕМРЯВА –
ЛИШЕ ВІДСУТНІСТЬ СВІТЛА…"

можливо, якщо брати за ціль відхід від еклектики до цільності, то потрібно було б вирішити деякі невеличкі завдання:
"І навіть небо
Зорями розквітло. ( ! - можл. ні до чого?)
Пливуть ліхтарики ... пісень, (більш таємничі рішення?)
у (по) ТЕМРЯВІ –
ВІДСУТНОСТІ не СВІТЛА… (?)

У випадку еклектичного вирішення, як на мене, варто змінити тільки "бо".

Спасибі, редакціє! Справді глибокий аналіз! Згоден з Вашими твердженнями щодо останніх рядків. Якщо чесно, то у вірші мова йде про контретне місце у Львові і справжніх двох сов, що завжди (от уже 3 роки) туди прилітають і сидять наді мною. Погодьтесь, що з врахуванням цих деталей і розуміння, що йдеться також про конкретні серця, сприйняття вірша дещо змінюється. :) Як Ви гадаєте?

Бо ТЕМРЯВА –
ЛИШЕ ВІДСУТНІСТЬ СВІТЛА… - особливо cподобалось!
З любов"ю, Варця;)---