...

....

Ливень

Чорний, як багато він розповідає про сутність людини... це колір поєднуючий самотніх, самітників які шукають, але не можуть найти, не хочуть... не дарма його взяли як траурний, не синій, колір мерця, не червоний колір крові... хоча, може десь так і прийнято... він магічний, правда ?

- А може краще золотавий ?

- Золото ? Поглянь стільки його на мені, ти думаєш цей колір збуджує ? ти думаєш він має хоч якусь цінність, чи хоч би щось значить ? Не соромся, візьми кулон, це подарунок мого покійного чоловіка... з такого ж граніту я поставила памятник на його могилі...

- Вам мабуть важко це все...

- Це було дуже важко... йшов дощь, ливень... страшний вітер, пориви ледь не валили з ніг... ми йшли додому... дорога була через місток, може пам"ятаєш, кілька років тому, до реставрації...

- Так він був страшний...

- Так от... він повернувся до мене, взяв за руку і повернувся, погляд був ворона котрий знайшов... і тут дошка... я його не втримала... в руках лишилася тільки перчатка... може випєм ? я щось не добре себе почуваю...

- Я не проти...

- Цей коньяк нам подарували друзі на річницю, 1886 року, ми його так і не спробували...

- Хороший коньяк, у вас щедрі друзі.

- Чоловік розбирався в людях, він мав смак... мені холодно якось... можна?

- Звісно, мене це не обтяжить.

- Ти так на нього схожий... ти не проти ?



...

- Вона усім це розповідає...

- Вона божественна...

- На краще хильни...

- Я не хочу...

- Сподобалась ? А як же твоя пасія ? Ти ж в ломбард ходив по подарунок їй...



- Вона... вона, як доповнення до хорошого коньку, її волосся ароматом мов кращий кубинський тютюн...

- Вона просто божевільна...

- Заткнись... заткнись !!!



...



Червоний. Колір пристрасті, колір у якому з"являються на світ... колір котрий віщує дівчині, що вона жінка, чоловікові, що його обраниця чисте створіння, що він перший її торкнувся. Колір поєднуючий у собі зародження і народження. Червоний має у собі вдосталь відтінків, від світлого рожевого, до темного багрянцю, майже чорного. Пристрасть чорного і холод червоного, біль життя і агонія...







- Вам ніколи не доводилося бачити захід ?

- Ні, я завжди любила своє місто. Там, західніше люди дикі... за монету душать і гризуть горлянки... тут все інакше... тут смерть благородна і наповнена сенсом, мов подарунок.

- Як це смерть в подарунок?

- Це... розумієш, ти живеш, насолоджуєшся повітрям, промінням... ти насолоджуєшся людьми навколо... але твоя насолода у тобі... а навколо сморід , навколо бруд і обман... навіщо ? смерть у подарунок... вибач... я просто щаслива, щаслива, що він у кращому місці...

- У вас всі думки лиш про нього ? Можна ? ... отак, приляжте, я повішу плащ і повернуся.





Не квапливо, мов останні проміння сонця зникаючого за горизонтом, сковзаючі по розпеченій пустелі і покидаючі її піски, рухалася рука по тонкій і ніжній шкірі, ледь рожевий колір, засмага... ці дрібнесенькі зморщечки ніби най тонший шовк... вулкани тіла вибухають енергією зкидаючи зайве, гублячи у секундах їх лік тремтіння робиться нестерпним...

Вже ранок... от от і знову спека...



...





- Але ж ти клявся що любиш !!!

- Слухай, ти щось плутаєш... маленька, я ж тебе не чіпав... йди пошукай собі квітів на вінок... іди...

- Що з тобою ? Я тебе не впізнаю... ти не був таким ніколи... ти холодний весь і спітнілий... розкажи що сталося ? Я мушу знати !!!

- Йди геть ! Пішла звідси !!!



Часто слова не можуть бути нічим... не можуть відображати думки, бажання, навіть свій сенс, коли вони вилітають навмання і плутаються одне між одним, гублячи і міняючись літерами та звуками між собою...



- Він був єдиним вашим чоловіком ?

- Так, він був першим і лишиться останнім...

- Ні, ви не думаєте, що...

- Я не думаю, я знаю...

- А як же моя схожість ? Я ж як він ! Ми ж ...

- Дурненький... ти був поряд і я вдячна... бери що хочеш, але я любила і люблю лише одного...

- Тоді прошу перчатку, саме ту !!!

- А ти не думаєш, що я тобі її не подарую ? Єдиний спогад, єдина річ котра лишилась у руці...

- Я заберу той спогад і наповню вас собою !!!

- Маленький, цього не буде... ніколи...



...





-Ти ж знаєш, я ж тебе люблю... і ти ж теж мені клявся, що любиш і будеш тільки мій...

- Тепер усе інакше... я це він... і перчатка буде моєю !!! Чуєш !!! Буде !!!

- Ти божевільний !!!





...



Час змушує приймати рішення. Хіть змушує втрачати розум. Любов ? Вона не змушує, вона створює ілюзію життя без страху смерті, без страху залишитися нікчемним камінцем, що тіні відкидаючи указує на час...



- Поверни !!! Чуєш ? Це тобі не належить !!!

- Мені належить все що належить вам !!! Мені належить ваше серце !!!

- Ти божевільний !!! Поверни негайно !!!





Ранок стирає темряву, ранок змиває з речей невидиму пелену і відкриває їх для зору. Чорний зникає, схід заливає червоний, як вино, як кров... ранок чекають як порятунок від холоду, від темряви і самотності у власному безсонні. У безсиллі справитися з собою народжується пристрасть і народжується злість, що бере гору ? все залежить від випадку... коли йде злива то пристрасть холоне і гору бере брутальність...