оповідка

...

Ранковий сон



-Чув, що тобі повинні підійняти зарплатню.

- Та є таке

- Може відзначимо?

Чоловіки мирно смоктали носогрійки на лавці біля клініки. Сергій, котрому підійняли зарплатню ледь був видний у молоці туману, ранкова прохолода додавала згущення диму та пару навкруг нього, а халат і справді аж димівся весь. Всю ніч йшла операція, збирали ледь не по частинах одну пані, котра утнула велику дурницю... але то зовсім інша історія... Анастезіолог, Василь, той стояв ближче до дверей, крізь які просочувалася тепла маса повітря, потирав руки у передчутті шарової випивки.

- Тобі аби відзначити щось... я не можу, поки не знатиму що з бідненькою все буде нормально, ні грами в рот, ні см в...

- От туди і йди... жмот...

Василь різко розвернувся і розчинився все у тому ж молоці, залишивши Сергія з його переживаннями на одинці.

"Вона ж і справді така красива" - крутилося в його голові - " Таку дівчину чекають все життя, а хтось так не дбало її покинув, в таку мить... я б ніколи так не вчинив... але, я ж покинув свою бувшу... " Переодягаючись наш хірург все не міг утямити, як так вийшло... " Ні, це вона мене кинула !!!" - ледь не прокричав він - " Вона завжди хотіла тільки грошей !!! От я й працював понад норму !!! І зараз вже маю все !!! Я можу дозволити собі все !!! ...але її я більше не поверну... зате є ця, пацієнтка, вона точно буде жити, я зробив усе правильно !!!" - Вибігаючи бурмотів він про себе - " Ми будем з нею щасливими, будем, будем " - Вскочивши в свою іномарку, звісно ж, що зароблену руками, та великим серцем талановитого хірурга, Сергій зірвався з місця мов вітер, позаду лишивши куряву і всі ті тривожні думки. Музика в салоні чарувала, додавала до пейзажу за вікном особливої барви. Далі заміські пейзажі почали змінюватися на урбанізований рай столиці, розкішні велетні-" В них зараз снідають, обіймають та цілуються, десь там і вона... ні, я ж пообіцяв собі більше не згадувати.... " - різко сіпнувши кермо він зціпив зуби та натис на акселератор, авто крутонуло на сто вісімдесят, дорога показувала ті ж самі пейзажі, але з іншого боку... - " Ресторани, салони краси, круті туси... я ж можу давати їй все !!! ... але ніколи.... просто немає часу... я міг дати їй усе... все... " - Швидкість робилася небезпечно великою... стрілка на спідометрі повзла на червону поділку, тиск підійнявся у кабіні, і вже не було чутно нікого і нічого, тільки свист.... а досі чулося - " Ти жмот !!!" - " Може сьогодні кудись сходимо? ...може хоч завтра?" - " Я більше не хочу такого життя!!!" - Свист робився все нестерпнішим... перед очима з"явилася та сама, майже зшита з шматків, дівчина.- "Чому мені таке близьке і рідне її обличчя?" - " Люба !!! Це ти !!! Я не хотів !!! То це я??? Але ж як " - В ранковому мороці важко розгледіти як хтось вибігає на дорогу... а на швидкості за сто вісімдесят на годину й поготів... але обличчя дружини було таким яскравим, здавалося вона вся сяє... вона бігла на зустріч, так ніби давно вже , дуже давно, не бачила чоловіка, ніби зустрічала його з війни... А свист ставав все нестерпнішим, чоловік хотів натиснути на гальма, але нога не слухалася і ще сильніше тисла на акселератор, руки теж були чужими і тримали кермо рівно по курсу на жінку... роздався брязкіт...

- Любий, я приготувала тобі каву. Вибач, мабуть розбудила тебе розмішуючи цукор...

Дружина Сергія присіла на ліжко тримаючи в руках підніс...

- Сєрьож, може сходимо сьогодні кудись, ти ж обіцяв...