Десь, колись, в якійсь країні
Цар Поганин царював.
Трон здобув він не у спадок,
А народ його обрав.
До Поганина у царстві
Царювало три царі
І країну, як калину,
До злидарства довели.
Перший цар усім візочки
Для торгівлі в руки дав,
Щоб народ учився жити,
Усе віз і продавав...
І везли усе з країни:
І каструлі, і ложки,
І білизну натуральну,
Навіть спідні сорочки.
Хитрий цар був, як лисиця,
Нашим, вашим догоджав –
Термін правити скінчився,
Народ більше не обрав.
Захотілося обрати
Собі іншого царя,
То ж обрали заводського,
Не якогось лихваря.
Хоч непоказний із себе,
Та робоча міць у нім,
Як країну будувати –
Ще покаже їм усім.
Знає добре він заводи,
На гітарі любить грати.
Коли треба для народу,
То зуміє заспівати.
Цей возив тоді в країну
Музикантів, співаків –
Своїм царським патронатом
Задурив усіх сліпців.
Та для себе був не промах,
Про родину свою дбав,
На очах всього народу
Царство люто грабував.
Найпотужніші заводи
Безсоромно, за гроші,
Продавав рідні і близьким,
Не було цьому межі
Непомітно, ніби тихо,
Закипала в черні лють:
Ну навіщо їм це лихо?
Владу іншому дадуть.
Другий цар здавати владу
Мирно, тихо не хотів
І на трон собі на зміну
Він Поганина привів.
А що чернь проголосує,
Цар і сумніву не мав,
Та народ, йому на диво,
Не скоривсь, забунтував.
І пішов рішуче в наступ,
Стольний град задвиготів,
Всі зібралися на площу
І Майдан полум’янів.
Барабани гучно били
Дні і ночі на снігу.
Є в народу, враже, сила –
Подолаємо « пургу».
Тричі вибори збирали,
Бо на трон йшло два царі,
І програв тоді Поганин –
Інший став в поводирі.
А у третього - відомо
Повноважень не було -
Половина царя сили
До цариці відійшло.
Третій був на пів царя,
І було ще пів цариці
І ніяк поміж собою
Не могли вони змириться.
Пів царя свободу слова
У країні відродив,
На історію правдиву –
Світло правди він пролив,
Та на зустрічі важливі
Він запізнювавсь завжди,
І придворних собі вибрав
Так, що Боже відведи.
Пів цариці керувала
Своїм царством навмання:
Модні сукні одягала,
І міняла їх щодня.
Вміла гарно говорити,
Намагалась йти вперед,
Як іти туди не знала,
Це і був її секрет.
І Поганину, як кістка,
Поперек у горлі стала,
Бо маєток його панський –
В нього мало не забрала.
Захотіла відібрати,
Що украв він у народу,
А народ їй не повірив –
Було проти пів народу.
А в сусіднім, ближнім царстві
Препоганин царював –
І Поганина при владі
Дуже бачити бажав.
То ж, як чвари почалися,
В пів цариці з пів царем –
Влучно він по них уцілив
Своїм газовим конем.
І зійшов на трон Поганин,
Бо народ був у зневірі –
Обездолений і бідний –
Розчарований безміри.
А Поганин розпинався:
Допоможе, і почує,
Наведе в усьому лад,
Та було це вкотре всує.
Навкруги все посіріло,
Стало ніби неживе.
Дуже скоро всі прозріли –
Щось до них не те пливе.
Цар для зведення рахунків
Запроторив до в’язниці
Пів цариці ще до суду
І це вам не небилиці.
Посадив він і міністра,
Бо йому той насолив,
Буде знати, як кусатись,
І іти проти царів.
В пресі стали вихваляти
Всі досягнення царя,
Хоч було їх кіт наплакав,
Знало навіть немовля.
Цар нові податки вводив
І знімав з народу свитку –
Сам розкішно богував
У прихваченім маєтку.
Час від часу із покоїв –
Інформація ішла ,
Що реформи почалися
І їх цар благословляв.
Люд у ті реформи царські
Віри зовсім вже не йняв,
Розумів він, що до чого,
І що знову цар брехав.
На початку пів цариці
Усі бігли захищати,
Та як «суд» народ побачив –
Почали царя боятись.
Розуміли, що свавільний
І недобрий горе-цар,
Кого хочеш, як захоче,
Підведе під свій удар.
А продажний суд засудить,
Зробить так, як скаже цар.
Від брехні і беззаконня –
Відібрало мови дар.
Як і другий цар в країні,
Цей її дограбував.
Про родину, як і другий,
Цар четвертий добре дбав.
І рідня, і царська челядь –
Із народу кров пили,
І на ньому багатіли,
Наживались, як могли.
Дуже важко і погано
Було людям в царстві жити,
Та вони , немов раби,
Призвичаїлись терпіти.
Десь, колись, в якійсь країні –
Царював Поганин цар,
Мучив він народ свій люто,
А народ терпів, мовчав.
І тихцем копив знов силу,
І мовчання – аж гуло,
Думав знову він про вила,
Та як до цього все дійшло?

10.02.2013р. Надія Таршин