Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.21
05:33
Вага Римського золота
«Ті, хто хотів бачити моє приниження,
побачили власну жорстокість».
З уст царівни Єгипту Арсіної
Мої пальці торкаються срібного амулета на шиї жриці. Він легкий, майже невагомий – не те що ланцюги, які римський це
2026.08.20
21:59
Скоро осінь...за вікнами серпень
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
2026.08.20
21:41
Жовкне лист на верхів”ї беріз,
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
2026.08.20
20:36
В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
2026.08.20
19:04
падати із тобою
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
2026.08.20
18:08
Той серпень, що ближче до осені,
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
2026.08.20
17:38
Копирсаються спомини в часі -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
2026.08.20
17:33
Дід Микола любить «молодь» розуму навчати,
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
2026.08.20
13:29
На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
2026.08.20
12:53
Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
2026.08.19
20:54
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Вірші
Про царя Поганина...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про царя Поганина...
Десь, колись, в якійсь країні
Цар Поганин царював.
Трон здобув він не у спадок,
А народ його обрав.
До Поганина у царстві
Царювало три царі
І країну, як калину,
До злидарства довели.
Перший цар усім візочки
Для торгівлі в руки дав,
Щоб народ учився жити,
Усе віз і продавав...
І везли усе з країни:
І каструлі, і ложки,
І білизну натуральну,
Навіть спідні сорочки.
Хитрий цар був, як лисиця,
Нашим, вашим догоджав –
Термін правити скінчився,
Народ більше не обрав.
Захотілося обрати
Собі іншого царя,
То ж обрали заводського,
Не якогось лихваря.
Хоч непоказний із себе,
Та робоча міць у нім,
Як країну будувати –
Ще покаже їм усім.
Знає добре він заводи,
На гітарі любить грати.
Коли треба для народу,
То зуміє заспівати.
Цей возив тоді в країну
Музикантів, співаків –
Своїм царським патронатом
Задурив усіх сліпців.
Та для себе був не промах,
Про родину свою дбав,
На очах всього народу
Царство люто грабував.
Найпотужніші заводи
Безсоромно, за гроші,
Продавав рідні і близьким,
Не було цьому межі
Непомітно, ніби тихо,
Закипала в черні лють:
Ну навіщо їм це лихо?
Владу іншому дадуть.
Другий цар здавати владу
Мирно, тихо не хотів
І на трон собі на зміну
Він Поганина привів.
А що чернь проголосує,
Цар і сумніву не мав,
Та народ, йому на диво,
Не скоривсь, забунтував.
І пішов рішуче в наступ,
Стольний град задвиготів,
Всі зібралися на площу
І Майдан полум’янів.
Барабани гучно били
Дні і ночі на снігу.
Є в народу, враже, сила –
Подолаємо « пургу».
Тричі вибори збирали,
Бо на трон йшло два царі,
І програв тоді Поганин –
Інший став в поводирі.
А у третього - відомо
Повноважень не було -
Половина царя сили
До цариці відійшло.
Третій був на пів царя,
І було ще пів цариці
І ніяк поміж собою
Не могли вони змириться.
Пів царя свободу слова
У країні відродив,
На історію правдиву –
Світло правди він пролив,
Та на зустрічі важливі
Він запізнювавсь завжди,
І придворних собі вибрав
Так, що Боже відведи.
Пів цариці керувала
Своїм царством навмання:
Модні сукні одягала,
І міняла їх щодня.
Вміла гарно говорити,
Намагалась йти вперед,
Як іти туди не знала,
Це і був її секрет.
І Поганину, як кістка,
Поперек у горлі стала,
Бо маєток його панський –
В нього мало не забрала.
Захотіла відібрати,
Що украв він у народу,
А народ їй не повірив –
Було проти пів народу.
А в сусіднім, ближнім царстві
Препоганин царював –
І Поганина при владі
Дуже бачити бажав.
То ж, як чвари почалися,
В пів цариці з пів царем –
Влучно він по них уцілив
Своїм газовим конем.
І зійшов на трон Поганин,
Бо народ був у зневірі –
Обездолений і бідний –
Розчарований безміри.
А Поганин розпинався:
Допоможе, і почує,
Наведе в усьому лад,
Та було це вкотре всує.
Навкруги все посіріло,
Стало ніби неживе.
Дуже скоро всі прозріли –
Щось до них не те пливе.
Цар для зведення рахунків
Запроторив до в’язниці
Пів цариці ще до суду
І це вам не небилиці.
Посадив він і міністра,
Бо йому той насолив,
Буде знати, як кусатись,
І іти проти царів.
В пресі стали вихваляти
Всі досягнення царя,
Хоч було їх кіт наплакав,
Знало навіть немовля.
Цар нові податки вводив
І знімав з народу свитку –
Сам розкішно богував
У прихваченім маєтку.
Час від часу із покоїв –
Інформація ішла ,
Що реформи почалися
І їх цар благословляв.
Люд у ті реформи царські
Віри зовсім вже не йняв,
Розумів він, що до чого,
І що знову цар брехав.
На початку пів цариці
Усі бігли захищати,
Та як «суд» народ побачив –
Почали царя боятись.
Розуміли, що свавільний
І недобрий горе-цар,
Кого хочеш, як захоче,
Підведе під свій удар.
А продажний суд засудить,
Зробить так, як скаже цар.
Від брехні і беззаконня –
Відібрало мови дар.
Як і другий цар в країні,
Цей її дограбував.
Про родину, як і другий,
Цар четвертий добре дбав.
І рідня, і царська челядь –
Із народу кров пили,
І на ньому багатіли,
Наживались, як могли.
Дуже важко і погано
Було людям в царстві жити,
Та вони , немов раби,
Призвичаїлись терпіти.
Десь, колись, в якійсь країні –
Царював Поганин цар,
Мучив він народ свій люто,
А народ терпів, мовчав.
І тихцем копив знов силу,
І мовчання – аж гуло,
Думав знову він про вила,
Та як до цього все дійшло?
10.02.2013р. Надія Таршин
Цар Поганин царював.
Трон здобув він не у спадок,
А народ його обрав.
До Поганина у царстві
Царювало три царі
І країну, як калину,
До злидарства довели.
Перший цар усім візочки
Для торгівлі в руки дав,
Щоб народ учився жити,
Усе віз і продавав...
І везли усе з країни:
І каструлі, і ложки,
І білизну натуральну,
Навіть спідні сорочки.
Хитрий цар був, як лисиця,
Нашим, вашим догоджав –
Термін правити скінчився,
Народ більше не обрав.
Захотілося обрати
Собі іншого царя,
То ж обрали заводського,
Не якогось лихваря.
Хоч непоказний із себе,
Та робоча міць у нім,
Як країну будувати –
Ще покаже їм усім.
Знає добре він заводи,
На гітарі любить грати.
Коли треба для народу,
То зуміє заспівати.
Цей возив тоді в країну
Музикантів, співаків –
Своїм царським патронатом
Задурив усіх сліпців.
Та для себе був не промах,
Про родину свою дбав,
На очах всього народу
Царство люто грабував.
Найпотужніші заводи
Безсоромно, за гроші,
Продавав рідні і близьким,
Не було цьому межі
Непомітно, ніби тихо,
Закипала в черні лють:
Ну навіщо їм це лихо?
Владу іншому дадуть.
Другий цар здавати владу
Мирно, тихо не хотів
І на трон собі на зміну
Він Поганина привів.
А що чернь проголосує,
Цар і сумніву не мав,
Та народ, йому на диво,
Не скоривсь, забунтував.
І пішов рішуче в наступ,
Стольний град задвиготів,
Всі зібралися на площу
І Майдан полум’янів.
Барабани гучно били
Дні і ночі на снігу.
Є в народу, враже, сила –
Подолаємо « пургу».
Тричі вибори збирали,
Бо на трон йшло два царі,
І програв тоді Поганин –
Інший став в поводирі.
А у третього - відомо
Повноважень не було -
Половина царя сили
До цариці відійшло.
Третій був на пів царя,
І було ще пів цариці
І ніяк поміж собою
Не могли вони змириться.
Пів царя свободу слова
У країні відродив,
На історію правдиву –
Світло правди він пролив,
Та на зустрічі важливі
Він запізнювавсь завжди,
І придворних собі вибрав
Так, що Боже відведи.
Пів цариці керувала
Своїм царством навмання:
Модні сукні одягала,
І міняла їх щодня.
Вміла гарно говорити,
Намагалась йти вперед,
Як іти туди не знала,
Це і був її секрет.
І Поганину, як кістка,
Поперек у горлі стала,
Бо маєток його панський –
В нього мало не забрала.
Захотіла відібрати,
Що украв він у народу,
А народ їй не повірив –
Було проти пів народу.
А в сусіднім, ближнім царстві
Препоганин царював –
І Поганина при владі
Дуже бачити бажав.
То ж, як чвари почалися,
В пів цариці з пів царем –
Влучно він по них уцілив
Своїм газовим конем.
І зійшов на трон Поганин,
Бо народ був у зневірі –
Обездолений і бідний –
Розчарований безміри.
А Поганин розпинався:
Допоможе, і почує,
Наведе в усьому лад,
Та було це вкотре всує.
Навкруги все посіріло,
Стало ніби неживе.
Дуже скоро всі прозріли –
Щось до них не те пливе.
Цар для зведення рахунків
Запроторив до в’язниці
Пів цариці ще до суду
І це вам не небилиці.
Посадив він і міністра,
Бо йому той насолив,
Буде знати, як кусатись,
І іти проти царів.
В пресі стали вихваляти
Всі досягнення царя,
Хоч було їх кіт наплакав,
Знало навіть немовля.
Цар нові податки вводив
І знімав з народу свитку –
Сам розкішно богував
У прихваченім маєтку.
Час від часу із покоїв –
Інформація ішла ,
Що реформи почалися
І їх цар благословляв.
Люд у ті реформи царські
Віри зовсім вже не йняв,
Розумів він, що до чого,
І що знову цар брехав.
На початку пів цариці
Усі бігли захищати,
Та як «суд» народ побачив –
Почали царя боятись.
Розуміли, що свавільний
І недобрий горе-цар,
Кого хочеш, як захоче,
Підведе під свій удар.
А продажний суд засудить,
Зробить так, як скаже цар.
Від брехні і беззаконня –
Відібрало мови дар.
Як і другий цар в країні,
Цей її дограбував.
Про родину, як і другий,
Цар четвертий добре дбав.
І рідня, і царська челядь –
Із народу кров пили,
І на ньому багатіли,
Наживались, як могли.
Дуже важко і погано
Було людям в царстві жити,
Та вони , немов раби,
Призвичаїлись терпіти.
Десь, колись, в якійсь країні –
Царював Поганин цар,
Мучив він народ свій люто,
А народ терпів, мовчав.
І тихцем копив знов силу,
І мовчання – аж гуло,
Думав знову він про вила,
Та як до цього все дійшло?
10.02.2013р. Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
