Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
2026.11.02
20:59
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.11.02
20:38
Над світом білим почорніли тучі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
2026.11.02
16:24
Поплач дощем, журливий листопаде!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
2026.11.02
14:31
Тепер він частий гість у цьому місці,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
2026.11.02
12:44
Виглядала обрій матіола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
2026.11.02
12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
2026.11.02
09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роксолана Вірлан (1971) /
Вірші
Ізкотилась перлина
ізкотилась перлина Різдвяна:
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.
Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій,
Як у мить цю розгойданy спати,
коли духу розверзлись етери.
Шиє промені чисті та гожі
нитка світла - вистьожкує взори.
Онде Сили стоять яснобожі -
вістунами у небному хорі.
На тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,
і у кронах ясніють уміло -
палахкотні сонця та боліди.
Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились:
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.
Ламе сірі застіння неволі
звукоповня наднебної чаші-
дзвонoм радості, спохлипом Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.
Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами,
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, а мами!
Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом: Воля?
чи?...Годі!
Розчахнулася обрію мушля,
ізкотилась перлина Різдвяна -
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.
Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій
і не можеться в мить оцю спати,
коли Духу розверзлись етери.
Шиє промені чисті та гожі
нитка Світла - вистьожкує взори
і Янголи стоять яснобожі
вістунами у небному хорі,
на тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,-
возвишають дерева уміло
палахкотні сонця та боліди.
Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.
Ламе сірі застіння неволі
звукоповня різдвяної чаші-
дзвонoм радості,видзвонoм Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.
Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, - а мами!
Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом...Воля? -
чи..? - Годі!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ізкотилась перлина
"..І дальше смерті — рідна батьківщина:
Колодязь, тин і два вікна сумні,
що тліють у вечірньому вогні.
І в кожній шибі — ніби дві жарини —
журливі очі вставлено. Це ти,
о пресвята моя зигзице-мати!
До тебе вже шляхів не напитати
і в ніч твою безсонну не зайти..."
В. Стус
Розчахнулася обрію мушля,
ізкотилась перлина Різдвяна:
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.
Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій,
Як у мить цю розгойданy спати,
коли духу розверзлись етери.
Шиє промені чисті та гожі
нитка світла - вистьожкує взори.
Онде Сили стоять яснобожі -
вістунами у небному хорі.
На тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,
і у кронах ясніють уміло -
палахкотні сонця та боліди.
Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились:
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.
Ламе сірі застіння неволі
звукоповня наднебної чаші-
дзвонoм радості, спохлипом Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.
Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами,
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, а мами!
Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом: Воля?
чи?...Годі!
Розчахнулася обрію мушля,
ізкотилась перлина Різдвяна -
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.
Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій
і не можеться в мить оцю спати,
коли Духу розверзлись етери.
Шиє промені чисті та гожі
нитка Світла - вистьожкує взори
і Янголи стоять яснобожі
вістунами у небному хорі,
на тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,-
возвишають дерева уміло
палахкотні сонця та боліди.
Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.
Ламе сірі застіння неволі
звукоповня різдвяної чаші-
дзвонoм радості,видзвонoм Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.
Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, - а мами!
Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом...Воля? -
чи..? - Годі!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
