ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роксолана Вірлан (1971) /
Вірші
Ізкотилась перлина
ізкотилась перлина Різдвяна:
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.
Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій,
Як у мить цю розгойданy спати,
коли духу розверзлись етери.
Шиє промені чисті та гожі
нитка світла - вистьожкує взори.
Онде Сили стоять яснобожі -
вістунами у небному хорі.
На тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,
і у кронах ясніють уміло -
палахкотні сонця та боліди.
Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились:
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.
Ламе сірі застіння неволі
звукоповня наднебної чаші-
дзвонoм радості, спохлипом Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.
Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами,
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, а мами!
Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом: Воля?
чи?...Годі!
Розчахнулася обрію мушля,
ізкотилась перлина Різдвяна -
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.
Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій
і не можеться в мить оцю спати,
коли Духу розверзлись етери.
Шиє промені чисті та гожі
нитка Світла - вистьожкує взори
і Янголи стоять яснобожі
вістунами у небному хорі,
на тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,-
возвишають дерева уміло
палахкотні сонця та боліди.
Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.
Ламе сірі застіння неволі
звукоповня різдвяної чаші-
дзвонoм радості,видзвонoм Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.
Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, - а мами!
Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом...Воля? -
чи..? - Годі!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ізкотилась перлина
"..І дальше смерті — рідна батьківщина:
Колодязь, тин і два вікна сумні,
що тліють у вечірньому вогні.
І в кожній шибі — ніби дві жарини —
журливі очі вставлено. Це ти,
о пресвята моя зигзице-мати!
До тебе вже шляхів не напитати
і в ніч твою безсонну не зайти..."
В. Стус
Розчахнулася обрію мушля,
ізкотилась перлина Різдвяна:
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.
Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій,
Як у мить цю розгойданy спати,
коли духу розверзлись етери.
Шиє промені чисті та гожі
нитка світла - вистьожкує взори.
Онде Сили стоять яснобожі -
вістунами у небному хорі.
На тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,
і у кронах ясніють уміло -
палахкотні сонця та боліди.
Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились:
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.
Ламе сірі застіння неволі
звукоповня наднебної чаші-
дзвонoм радості, спохлипом Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.
Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами,
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, а мами!
Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом: Воля?
чи?...Годі!
Розчахнулася обрію мушля,
ізкотилась перлина Різдвяна -
ґрати вибила, мрева загуслі-
розчинила, розплавила твані.
Ген ковчежиться місяць серпатий
в океанії чорних матерій
і не можеться в мить оцю спати,
коли Духу розверзлись етери.
Шиє промені чисті та гожі
нитка Світла - вистьожкує взори
і Янголи стоять яснобожі
вістунами у небному хорі,
на тоненькому ґнoтику гIлок-
яко свічечки-каріатиди,-
возвишають дерева уміло
палахкотні сонця та боліди.
Простирадла снігів - непорочні.
Світляками морозу покрились
і безодня колимської ночі,
і напружені пам"яти жили.
Ламе сірі застіння неволі
звукоповня різдвяної чаші-
дзвонoм радості,видзвонoм Долі,-
підіймаючи крила зупавшi.
Лагідніє зима білоткана,
доторкається свята вустами
і цілує незгоєну рану
голосінням не хуги, - а мами!
Металево заплетені ґрати
розлетілись на хрестиків сотні...
коляда заповзялась орати
серце спогадом...Воля? -
чи..? - Годі!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2123 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2123 seconds