"...бо маємо і відділяти зерна від полови." Дуже влучне зауваження - зерна я не побачив...одна полова. Погодьтесь, що не етично говорити про довколо релігійні проблеми не зачіпаючи саму суть ідеї Християнства... Або це слід назвати відповідно: Довкола християнські інсинуації в світлі світових релігій...

Пане Володимир,штамп про "опіум для народу" мене смішив ще за радянських часів - а якщо народ хоче опіуму? Який народ? - Народ це поняття надто не конкретне - Бог має справу з кожним окремим індивідуумом. Якщо ви говорите про живу віру, то саме це мається на увазі...хтось іде у церкву як в будинок культури, хтось як у дім моделей... а хтось до Бога...Але Бог на те і Бог, щоб бачити нас усіх без штанів...

Шановний Володимире Сірий, особисто для мене завжди важливо спершу зрозуміти про якого саме бога в тому чи тому обсудженні говориться. Богів бо ж багато. Прикладом, якщо саме про Бога Творця - це одне, а якщо, скажімо, про іудейського племінного бога, котрий багато до чого кривавого причетний, - це інше...

Утім, щодо Павла, то є аргументи проти нього...

"http://ar25.org/article/farysey-shaul-apostol-prapor-i-krygolam.html"

Ігор Каганець,
Інститут метафізичних досліджень Перехід-IV

Фарисей Шауль – апостол, прапор і криголам

"Апостолом його вважали тільки іудохристияни, оскільки Шауль ніколи не бачив Ісуса, тож не міг називатися не тільки апостолом, а й навіть учнем. Більше того, він не мав хрестиянських учителів, а тому мало що розумів з учення Хреста."

АПОСТОЛ ПРОНИКНЕННЯ

Проникнення іудохристиянства на арійську територію відбулося завдяки діяльності фарисея Шауля, відомого також як Савл з Тарса і «апостол Павло». Шауль – це було його єврейське ім’я, дане при обрізанні, а Павло – зовнішнє ім’я для зручності взаємодії з римськими громадянами. Апостолом його вважали тільки іудохристияни, оскільки Шауль ніколи не бачив Ісуса, тож не міг називатися не тільки апостолом, а й навіть учнем. Більше того, він не мав хрестиянських учителів, а тому мало що розумів з учення Ісуса.

Шауля називають «апостолом язичників» тому, що він створив модифіковане ебіонітство – без обрізання та інших обтяжень – і перший почав просувати його серед арійців. Можна сказати, що Шауль винайшов полегшену версію ебіонітства (варіант «лайт» – легкий), після чого справа прозелітизму (вербування) пішла значно успішніше. Активності Шауля сприяло й те, що як ебіоніти, так і ортодоксальні іудеї вважали його відступником, тож шляху назад у нього не було.

Цілком можливо, що Шауль став першим популяризатором сфальсифікованих євангелій, скомпонованих його однопартійцями-фарисеями. Наявність у нього таких текстів могла суттєво допомогти його проповідницькій та організаційній діяльності.

Найкращий спосіб поширити якусь ідею – це підтримати пасіонарну особистість, яка в цю ідею щиро повірила. Схоже, що Шуаль-Павло був ентузіастом своєї справи, тому став зручним інструментом в руках творців духовно-інформаційної зброї.

Можливо, його діяльність і не була вельми успішною, проте він став «прапором» і «криголамом» іудохристиянської релігії. За словами релігіознавця Ернеста Ренана, «Павло проголосив, що християнство – не просто модифіковане іудейство, а повноцінна релігія з самостійним існуванням. Він не бачив Ісуса, не чув його промов. Божественні Логії, притчі, він знає лише смутно. Месія, що робить йому особисті одкровення, – плід його власної ж фантазії. Павло не грав при житті тієї ролі, яку ми йому приписуємо. Створені ним громади не відрізнялися стійкістю або ж відрікалися від нього. Після зникнення його зі сцени «апостольської боротьби» він майже зовсім забувається. Смерть його була, цілком ймовірно, визнана його ворогами смертю баламута. У 2 столітті про нього майже не говорять. Знаменитих учнів він не залишив. І тільки у 3, 4, 5 ст. Павло разюче виріс» («Апостол Павло», 1869 р.).

Несподіване зростання популярності Шауля-Павла вказує на те, що його діяльність було підтримано «третьою силою». Якщо Філона Іудея вважають духовним батьком іудохристиянства, то іудей Шауль – його апостол (посланець) і співзасновник. Іншими співзасновниками були фальсифікатори Євангелія, можливо, той же Філон. Завдяки їм – Філону, Шаулю і «невідомим спонсорам» – іудохристиянство проникло в арійське середовище і, починаючи з соціальних низів, поступово почало його «перетравлювати».

ПРОТИПРИРОДНІСТЬ ПРОЗЕЛІТИЗМУ

До появи іудохристиянства всі релігії були етнічними, язичницькими. Це вважалося природним станом, адже тоді існував критерій істинності кожної релігії: чим успішніший народ, тим краща його релігія. При цьому прозелітизм (перевербовка) в іншу релігію вважався збоченням, адже тоді одна релігія могла користуватися плодами іншої, а критерій істинності зникав. Тому держави завжди виступали проти прозелітизму.

Щоб краще це зрозуміти, розглянемо такий приклад. Уявімо, що в державі є дві умовні релігії: одна виступає за гетеросексуальні, а друга – за гомосексуальні стосунки. Щоб не сперечатися, яка з них істинніша, простіше дати кожній можливість розвиватися на власній основі: хай в ролі судді виступить саме життя. А життя доволі швидко покаже, що гомосексуалісти, не маючи потомства, за короткий час просто вимруть, тож питання про істинність «релігії гомосексуалізму» буде вирішене автоматично, природним шляхом. Ситуація зміниться, якщо дозволити гомосексуалістам здійснювати прозелітизм, тобто залучення до своєї «релігії» членів «гетеросексуальної релігії». Тоді критерій істинності за плодами зникає, натомість «гомосексуальна конфесія» починає паразитувати на іншій.

Саме тому язичництво, тобто система взаємодії і змагальності етнічних вірувань, завжди вважалася природною, здоровою. Будь-яка релігія, що розвивається на власній основі, є нормальною, адже якби вона була збочена, то вже зникла би природним шляхом. Наприклад, можна багато сперечатися про іудаїзм, але якщо він розвивається як релігія єврейського етносу, то це є нормальним, природовідповідним явищем.

Ситуація радикально змінилася з появою іудохристиянства, яке з самого початку стояло на позиціях ліквідації всіх етнічних (язичницьких) релігій. Головним чинником його поширення став прозелітизм, тобто паразитування на чужих досягненнях, перевербовка. Через тяжіння до Простору страждань іудохристиянство не має внутрішнього двигуна, воно може існувати тільки «перетравлюючи» те, що набуте іншими релігіями.

Врешті-решт, іудохристиянство й було штучно створене як інформаційна зброя для ліквідації всіх етнічних релігій окрім іудейської. Іудейство має захист, від самого початку «вмонтований» в іудохристиянство, адже в ньому іудеї вважаються особливим, «божим», «святим» народом, а Ісус, Богородиця і апостоли вважаються іудеями. Відповідно, будь-які нападки на іудеїв розглядаються як «нападки на святе».

Чи є випадки, які можуть ставити під сумнів сказане Павлом?

Як на мене, чимало.
Ось прикладом «Ибо я первоначально преподал вам, что и сам принял: что Христос умер за грехи наши, по Писанию, и что он погребен был» и что воскрес [в] день третий по Писаниям , и что Он был сделан видим Кифе, a затем
двенадцати (1 Кор 15:3–4) - і що тут є підозрілим? Але може такого навіть більше, аніж здається на перший погляд?

А тут?

"Ісус казав, що один у нас Отець духовний, кажучи про Отца небесного, а Павло, схоже, називав і себе отцем духовним?

"Ибо, хотя у вас тысячи наставников во Христе, но не много отцов; я родил вас во Христе Иисусе благовествованием.(1-е Корінфянам, глава 4, 15.).

Взагалі, є безліч, як на мене, суперечностей щодо Павла, і покладатися на його слова потрібно з обережністю...

Знаєш Олександре, я з твого коментаря, для себе, увідомив, як афоризм: Якщо віриш - вір мовчки!

Віра, пане Олександре Олехо, думаю, "працює" суто через серце. Інструмент розуму - це, як мені здається, наше, особистісне, а віра, як чуття, - це двосторонній зв"язок...
Тож, якщо людське слово народжене обопільно з Творцем, тоді воно аж ніяк не може бути оманою, обманом...

Боюся, що ваші слова, Світлано, хоча і зрозумілі нам усім, але самі по собі, як на мене, не мають жодної практичної цінності.
Прошу розкажіть - як саме реально, в кожній життєвій ситуації працює чи має працювати цей храм на користь спасіння душі чи подальшого вдосконалення кожного?