Літо. Море. Спека. Курорт. Звідусіль лунає музика. Я час від часу занурювалася у воду, щоб охолодитися. Неймовірно жарко. Вода гостинно приймала. Справжня насолода...

На пляжі засмагають дорослі, а дітвора хлюпається у воді. Ніяких проблем, всі щасливі і радісні. В обід можна й поспати у комфортному номері. А потім знову на пляж. Хіба може бути щось краще?

Надвечір уже сонце не пече, але все рівно тепло і приємно – вода ще тепла. Таке враження, що попала в рай – блаженство. Ніч спадає ніжно і тихо на курортне містечко.

Я приїхала віддихати з друзями. Нарешті вирвалася з великого і бурхливого міста. Робота і вся мирська суєта залишились за воротьми курортного містечка. Мені ще й досі не віриться, що все це відбувається зі мною. Нікуди не треба поспішати, мовчить телефон. Відірвалася від реальності – потрапила в казку.

Нові знайомства, зустрічі, дискотеки, ресторани. Якось я з подругами забрела в ресторанчик "Пафос". Він знаходився на самому березі моря. Ми вирішили зайти на каву. Нас зачарував голос, який доносився зі сцени. Ресторанчик був не великий, але затишний. Ми присіли за один із столиків напроти музикантів. Солістом був молодий хлопець. Він високий, симпатичний, волосся пшеничного кольору. У руках в нього була гітара. А голос… Я відразу закохалася в той незвичайний голос, який проникав у саме серце.

Тим часом, нас запрошували танцювати. Ми веселилися. Хотіли випити каву і піти, але всі одноголосно вирішили залишитися. Далі було шампанське, знову шампанське… Один мужчина запрошував і запрошував мене танцювати. Це вже почало набридати мені і я не знала що з ним робити?.. А він замовляв у музикантів для мене пісню за піснею. Соліст бачив, що я не хочу танцювати зі своїм настирливим прихильником і посміхався до мене.

Я вирішила поставити крапку таким танцям і сказала:
- Вибачте, Ігоре, але я не піду більше з вами танцювати!
- Чому? – не доходило до нього.
- Мені дуже сподобався тут один хлопець. А якщо ви будете біля мене постійно, він і не гляне в мою сторону. Вибачте, але здається, я закохалася…
- В того, що танцює? – запитав з усмішкою він.

На площадці якийсь бідака так напився, що почав під музику знімати одяг. Стриптиз, та невдалий – всі сміялися.
- Ні… В того, що співає! – відповіла я, навіть не знаючи, чому випалила таке. Напевно, то говорив мій внутрішній голос.

Ігор, довго не думаючи, попрямував до свого світловолосого суперника. Я не знала про що вони розмовляли, але він весь час показував в мою сторону. Уже вдруге... Така ж історія у мене колись була і вона закінчилася шаленим коханням… Що ж він робить?

Знову лунала пісня для мене. Але я вже не танцювала з Ігорем. Світловолосий юнак співав, не зводячи з мене очей, а я з нього. Всі його пісні звучали для мене – я це відчувала. Коли, вже під ранок, мої подруги вирішили йти, я теж зібралася. Він насторожився. Я подарувала йому на прощання ніжну посмішку й пішла. Повернувшись, побачила його сумні очі. Він послав повітряний поцілунок, який легким подихом вітру, ніби торкнувся мене, обпік все моє тіло.

Наступного дня я вже не могла дочекатися вечора… І чому це остання вже ніч? Чому я так пізно натрапила на цей ресторанчик? Ніколи ще день не тривав так довго…

Нарешті. Ще тільки вечоріло, а ми вже готові йти в "Пафос". Він радісно посміхнувся мені. Привітався. Я теж. Весь час я сиділа і дивилася на нього. Він майже всі пісні присвячував мені. Називав мене то по імені, то просто говорив: " Для найкрасивішої дівчини. Для найсумнішої дівчини у нашому ресторані". Завтра я поїду і все… Потім одна із моїх подруг вирішила підштовхнути нас. Не сказавши й слова, вона пішла до нього і заказала для мене пісню, бо це в мене остання ніч.
- Ця пісня прозвучить для наймилішої дівчини у світі із найкращим іменем Любава, - сказав ніжно він. – На жаль, вона завтра нас покине. Але ви не забувайте нас і просто приїжджайте в гості! Для вас "Still Got The Blues"…

Він співав – в мене аж все похололо всередині… В ту пісню він вклав так багато любові і страждання, що я ледь не заплакала. Як тільки закінчилась пісня, я встала і пішла. На порозі ще раз оглянулася. Ніколи не забуду той погляд: ніжний, сумний і… повний кохання й пристрасті. Я спустилася до моря.

Мені хотілося ридати. Якась пустота в душі, ніби я втратила кохану людину. Шум моря… Воно завжди допомагало мені... Не чула кроків, що наближалися до мене. Хтось ніжно обняв мене. Я й не поверталася – знала, то - Він! Все закрутилося: і зірки, море… Він ніжно доторкнувся губами до мого волосся. Все було, мов у казці. Його поцілунки підносили мене над пляжем, морем, всім світом. Він підхопив мене на руки і заніс у воду, яка ніжно обійняла нас. Поцілунки… Поцілунки… Поцілунки…

Це була найпристрасніша ніч у моєму житті.