Горілки з перцем немов чарчина,
Набравсь по вінця цей ниций світ
П"янких ілюзій гірким полином,
І у безодню кудись летить.

І штучна радість за копійчину,
І фальш-усмішка поверх іржі,
І навіть їжа у магазинах
Вже бездоганна, мов муляжі.

І ось, як зірка на небосхилі,
Серед мутантів і ГМО,
У віці жінка, уже похилім,
Мов спростування всіх аксіом.

Вона торгує домашнім хлібом,
Сама з любов'ю його пекла.
"Москвич" старенький і бабця з дідом, -
Щодня у місто, самі з села.

Швиденько місто про неї взнало,
І став збігатись місцевий люд:
Такої черги з часів навали
Ніхто не бачив з усіх усюд.

І я приплентав, і чергу зайняв,
З десяток було нас чоловік,
Я був спереду, а тут вже - крайній!
Таки живемо в щурячий вік...

І ось пробила лиха година,
І до базару летить "Москвич",
Голодна зграя, мов голубина,
Наливсь багрянцем весь гурт облич.

Застигла в позі "На старт! Увага!..."
Клієнтів купка, мов гончі пси,
З машини, бабці на противагу,
Тягли хлібини, що було сил.

Летіло пір'я, скублися птахи,
І шерсть летіла, як із хортів,
Хапали здобич. Гримаси жаху.
"Поперед батька..." усяк хотів.

І сам завиєш у вовчій зграї,
Свою нахабність я увімкнув:
Все менше хлібу, а час збігає
І ось лишили мені одну.

Ну слава Богу... Та звідкись тітка -
Спереду мене і тягне хліб:
"Ви, тьотю, стали, звичайно, мітко,
Та стати в чергу Ви не могли б?"

"Ти що не бачиш, що я у черзі?"
"Так, бачу, тьотю, одне "але" -
За мною станьте - і нуль претензій"
"Та я ж залишусь тоді з нулем!"

"А де Ви, тьотю, були раніше?
Годину в черзі я простояв,
Так вийшло: Вас я без хлібу лишив,
Та чиста совість чомусь моя."

Таки погоджусь: за хліб домашній
У черзі варто віддати час,
Та на клієнтів дивитись страшно, -
Стає все менше людей між нас.