ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2025.09.18 19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х

Олександр Буй
2025.09.18 18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.

За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,

С М
2025.09.18 12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди

Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить

Ольга Олеандра
2025.09.18 11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.

Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо

Юрій Гундарєв
2025.09.18 09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА Отже, мені виповнилося 70 років! З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч

Віктор Кучерук
2025.09.18 07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.

Тетяна Левицька
2025.09.18 01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна, 
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.

Борис Костиря
2025.09.17 22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,

Галина Кучеренко
2025.09.17 18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь  свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час

С М
2025.09.17 18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото

Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с

Віктор Кучерук
2025.09.17 17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота

Юрій Лазірко
2025.09.17 16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.

Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.

Володимир Бойко
2025.09.17 11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.

Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.

Юрій Гундарєв
2025.09.17 08:56
вересня - День народження видатного українського письменника

Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…

Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.

М Менянин
2025.09.17 02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.

Ярослав Чорногуз
2025.09.17 00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.

Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Поеми

 На українській річці Геракліта
               Частина ІІ
V. КАНАЛИ
(з натюрмордами)

Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
               Багато-що відомо про ріку:
               підземна Либідь, пристані, причали.
               Та є стихія житія, в яку
               спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
               Минає «європейську западню»
               і тиче п’яте колесо загрузле
               у постромки троянському коню
               на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
               Про поступ з рабовласницьких кайдан
               в багно цивілізації суспільства
               з правдивим змістом, –
                               як тугий аркан
               затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
               Все рідше прориваються з ТіVi
               канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
               – Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
               – Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
               – Які в серцях – борці-баскетболісти!

Оце і є мізерна наша суть.
               Та під плакатні гасла шалапутні
               качанівську Бастилію візьмуть
               не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т     і     с т и л о с,
               пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?

VІ. НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА КАЛЮЖІ
(в стилі ретро)

Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
               Сенатська площа – перший наш майдан
               у боротьбі за волю проти звірства
               в проекції на світовий екран
               стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
               Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
               страшить самовдоволених нарцисів
               так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
               Сичать із блогів тролі ГПУ –
               вгодоване поріддя кадебіське
               в’їдається і в душу, і в печінку
               з тим самим ненависним, – розіпну,
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
               Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
               Ті ж самі нарікають на Петлюру,
               що не сприймав загарбницьке нутро
               у звірів, ласих на чуже добро,
               у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
               На те й корида.
                               І жало змії
               так само труїть Стуса й Симоненка,
               що відрікались щастя і сім’ї
               заради щастя України-неньки
               і віддали життя, як і Шевченко,
               за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
               І так про всіх, по зернятку, потроху,
               хто на вівтар поклав своє життя
               у боротьбі за краще майбуття
               у цю страшну безмозкістю епоху
               без вороття…
На жаль, без вороття.

VІІ. РЕПОРТАЖІ З ОСТРОВІВ НЕВЕЗІННЯ
(без весел і вітрил)

Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
                – На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
               –Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
               Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
               на острови Гаїті і Ямайки
               сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
               – Полеміка від Заходу до Сходу,
               куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
               – Ми стаєри. Пливемо триста років.
               Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
               – «Все для народу»,
– пишуть з островів, –
               нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
               – В минуле стали. Та вертати пізно,
               аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
               – …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
               – Освіті – Таб… табу оголосили –
               одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
               – Пегасу знову обкарнали крила
               і     п л а ч е     к о н и к –
                               любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.

               Все нижче старт.
               Все ближче горизонти
               та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
               Це все ознаки ближнього сусідства,
               яке в погонах Каїном стоїть
               і хижо жде агонії суспільства,
               допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
               Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
               …Якраз коли по водах Геракліта
               в майбутнє
               відправлятиме ХаронІІ.

VІІІ. ПРИТОКАМИ І ПРОТОКАМИ
(в народ)

Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
               Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
               Одним уже й тюрма не допоможе,
               у інших – брак блакитної кості,
               а діти стали
                               раптом –
                                               сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
               О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
               пов’язані і кров’ю, і брехнею,
               сухими вибираються з води
               і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
               І одержимі бісами з бомонду
               святкують, що по їхньому закону
               на «свято место» вдерся сатана,
               біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
               І резюме розлогих інтерв’ю:
                – Всі починають ближнього любити…
               …як тільки візьмуть в руку булаву!

Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
               Хамелеони та слизькі вужі
               усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
               Біжать позаду дурники за возом.
               І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
               Без покарань в обітований край
               не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
               у столичний рай.


І – Харибда і Сцилла – дві каменюки на границі в Європу.
ІІ – перевізник у царство тіней.
ІІІ – одне з Божих покарань біблійного Єгипту – нашестя різноманітної гардини





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-03-01 18:22:43
Переглядів сторінки твору 2311
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.296 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.642 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2025.09.16 14:39
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2014-03-02 04:56:26 ]
"і п л а ч е к о н и к –" серед трав - нема мелодій... Ліна...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-03-02 10:01:26 ]
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом........