ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Вірші

 Гаранти

(з літопису самовидця)

Антипоема

Гідні справи марно не зів’януть.
Кожного заслужене діжде.
І «безсмертя є ще де-не-де».
Той залишить слід на добру пам’ять,
інший наслідить або ославить
і навіки в Лету пропаде.

               І
З вождів комуністичного корита
він самий мудрий. Всіх перехитрив
живий ще наш, партійний лис Микита,
що Україну вільною зробив.
               І вільною, і бідною, панове,
               Згадайте вчених і учителів,
               яким на ринку відбирало мову,
               якої неук чути не хотів.
І маємо у пам’яті «кравчучку»,
тепер «нетачка»
          – бо усе не так,
і обікрали нас тоді до ручки,
і до сих пір у головах бардак.
               Ще на слуху історія із «Бласко»,
               і флоту бойовий потенціал,
               і ядерне нечуване фіаско,
               і корабельний «вигідний» фінал.
Ой, Льоня перший, скільки ти накоїв
руйнуючи повалений Союз.
               Яке то буде військо у бою
               із голими руками?
                               Де герої?
І хто отой один у полі воїн,
що обеззброїв Армію свою?

               ІІ
Осоловілий дідо в окулярах
із пасікою бесіду веде.
Питається, – чому я не на нарах,
як є на Україні де-не-де?

               Він з тих, кому про стрижене говориш,
               а він тобі про голене назло.
               На поприщі майданному – нувориш,
               якому і везло, і не везло.
По-своєму щасливий і нещасний,
не знав і сам, куди тягнути віз.
– У цій країні – я самодостатній, –
його єдине кредо і девіз.
               Таку натуру має – надто синю,
               аби цвіла жовтогаряча кров.
               Ми вибрали для нього Україну.
               Але – як Бульба убиває сина,
               так він убив і віру і любов.
Мюнхгаузен – умів поговорити,
як можна покататись на ядрі.
Та як же можна Господу служити,
а присягати на дереворити
мамоні, чорту й ангелу зорі?
               Отак і докотився до ізгоя.
               Її злякався, зека «посадив».
               Народне зберігаючи, присвоїв.
Привів до влади зграю ворогів,
і може тільки й доброго накоїв,
що Юлію зі зла не отруїв.

               III
Наступний має бути пелехатий.
Але, як говорили ще діди,
лакеїв у законі не дістати,
якщо у ямі вирили ходи.
               А цього не дістати із підвалу.
               Недоторканне і липке.
                              Воно
               таке,
                     що все до нього прилипало.
               Та плюй у очі – цьому все одно.
Ще тявкає зі свого підземелля,
неначе й справді благородний звір.
І як воно стрибало вище стелі,
коли тепер ховається, як тхір?
               Чого боятись?
                              Все, що не руїна,
               надійно потонуло у анклав
               на боці Раші – що не Україна.
               І ти диви, як щиро написав.
На шару має зятьового друга,
і бартери ще вигідні обом.
Яка катюга, то така й заслуга, –
тобі Донбас, а от мені – «Кольчуга»
і «Сагайдачний» на металолом.

               І іноді вигулькує з екранів.
               І пробує неоцінимий наш
               серед почесних зоо-ветеранів
               розповідати, як візьме реванш.
Як шарики катаючи у лузу,
то натякає, що чекає нас,
а то – кому і жити, може, зась...
               Як спонсорує лірику і Музу,
               і як реанімація Союзу
               як не старався, а не удалась.

               IV
Я діючий. І щиро до народу
плету гучні чергові «хармани».
Я за закон, і волю, і свободу,
але мені постійно мутять воду
оці опозиційні пацани.
               Як Цісар, я пахан у Гондурасі.
               Мов Коба, не попав на Колиму.
               І не судимий двічі на Донбасі,
               я геній у Одесі і Криму.
Я автор двох останніх революцій.
Я об’єднав і ультра, і народ,
що все терпів, як той Сцевола Муцій*,
і все чекає зміни конституцій,
а я йому, козлу, новий оплот.
               Я переплюну Мао за валюту
               і видам на гора потоки слів.
               А те, що надиктовує Анюта,
               то наше з нею хобі для лохів.
Не крав шапок, не бив мадам по фейсу
і сам не получав по мордасам,
не пакував зелених повні кейси,
бо кас не брав, як мовиться, не сам.
               Я вже давно не «ботаю по фєні»,
               на побігеньках в мене візаві,
               в якого тата, – каже пані Енні,
               не бив грузовиком по голові.
Не треба людям забивати баки,
що я керую владою без Рад,
де й досі екзальтовані панянки
вважають що я сущий Робін Гад.
               Нехай не бреше недобита преса,
               що я нечисту совість плямував.
               Не як гарант, а просто, як професор,
               не я козлами націю назвав.
І не мені готують депутати
труну, якої може не займе
та, що не я посадовив за ґрати,
щоб не підняти власне реноме.

PіSі.
Ось я. Мене шукає вся Європа.
А я у Гімалаях шаманю́.
І знаю, що мене врятує Допа,
коли Донбас підсуне до вогню.
               Тоді і я із Криму підоспію
               армадою по суші і воді.
За мене голосує вся Росія.
Я діючий,
               я діючий,
                              я ді-і-і-і-і!?


               Епілог
Втрачають всі. Той – чин, той – річ,
хтось – честь і совість.
               Є витрати
на крісло й трон…
               І без non grata
втрачають рамки для облич.
               Втрачають розум супостати,
               бо можна й – голову із пліч
               або в Бастилію за ґрати.
Та що не grata, то взірець
на кримінал у темній справі.
Той жер народ, той їв державу.
Тяжіють лаври і вінець.
І в кожного – один кінець:
ганьба й дурна посмертна слава.

               2013

З невеличкими праками після останніх лютневих подій 2014 р.
*– Сцевола Муцій, Римський громадянин, відомий тим, що терпів муки, узявши собі за пазуху голодну лисицю.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-02-27 22:48:25
Переглядів сторінки твору 1638
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.302 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.648 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.866
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Наші президенти
Автор востаннє на сайті 2024.11.21 20:27
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2014-02-28 14:29:14 ]
Потужно!
"проФФесор" нмсд було б точніше :)