ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Олександр Буй
2025.10.09 20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.

Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить

Євген Федчук
2025.10.09 20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач

Сергій Губерначук
2025.10.09 15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:

С М
2025.10.09 13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Віктор Кучерук
2025.10.09 12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.

Сергій СергійКо
2025.10.09 12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм

Юрій Гундарєв
2025.10.09 09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.

Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл

Борис Костиря
2025.10.08 22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Леся Горова
2025.10.08 15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.

І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком

Володимир Мацуцький
2025.10.08 13:20
грудня 2025 року Норвезький Нобелівський комітет винесе рішення: «нікому з глав держав не присуджувати премію миру». До такого рішення потенційні члени комітету прийшли заздалегідь, ознайомившись з дослідженнями міжнародної групи науковц

Володимир Бойко
2025.10.08 11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло. У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів. Право сильного сильне, але не праве. Малодушним завжди мало загублених душ.

Віктор Кучерук
2025.10.08 06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Поеми

 На українській річці Геракліта
               Частина ІІІ
ІX. ВИХІД
(З Єгипетського іга)

Нам – у безвихідь? За Дунай, або –
в     н е і с х о д и м і     предками простори.
Але по дну нам, бачите, слабо́
попід рядняне, аж червоне, море.
               На жаль, ми все ще хворі від крові
               і від такої немічної долі.
Діагноз: перемкнуло в голові
від щастя жити
з урками на волі.
               Нам страшно від примар еНКаВеДе.
               Ще діє ним запущена програма,
               хоч видно всім, куди кого веде
               дивізіон хазар і чингізхама.
Розтягнуті і банки, і спілки́.
Ще є повітря!
Втрачена свідомість,
що є земля, вода і нерухомість,
яку додирибанять їх синки
та й кануть у офшорну невідомість.
               А ви тут розбирайтесь з «язиком»
               та розпинайте «винних» на гілляці,
               у кого все ще кігті, а не пальці…
               А «кровосісі»І щезнуть «за бугром»
               десь за замком
               у замку чи в палаці.
Ой, не одному айкнеться тоді…
               …Поетам признаватися не стидно,
               що       п и ш у т ь       н и м и
                               вила по воді.

     Поети відкривають очевидне.
     А от пророки – те, чого не видно,
     коли кермують іроди-вожді.
Пророк не йде прислугою до Музи,
коли на ближніх точаться ножі,
коли сліпі та люті боягузи
на шиях слабодухих «любих друзів»
привласнюють досягнення чужі,
коли жирує тля гоноровита,
коли не в моді співчуття сердець,
коли Жінки готові хоч на герць,
а сильна стать – Femen заборонити,
коли на крові зводиться мечеть,
коли в чаду – культура і освіта,
а цвіт науки шашелем побитий,
коли хамлом знедолені ущерть,
мігрують в рабство діти посполитих…
           …Пророки починають говорити,
           коли самі приречені на смерть.
Міняються століття і епохи,
аж поки грім не вдарить із висот.
           Ведуть людей поети і пророки,
           та тільки цього буде мало, поки
           їх не очолить воїн-патріот.

X. ВІД ЛІРИКИ ДО МЕТАФІЗИКИ
(в бухті забуття)

Ми все про казна-що по той бік річки,
а хочеться,
           під шелести дощів,
про змоклий день, про марення берізки
у хуртовинній зелені лісів.
           Про золоте руно пшениці в полі,
           про буйний цокіт щастя з-під копит
           в козацьких сідлах на сторожі волі,
           звитяги й слави, що в душі кипить.
           І кращої не відшукати долі.
Це – про дочасне.
           Можна і про нас.
           Ой, не для всіх під шелестіння гривни
            «танцюють осінь з вітром білий вальс»…
           Для більшості лишень вітри трутизни
           метуть під ноги різнобарв’я тризни.
           Різьбить екслібрис невблаганний час
           про іншу долю на тернах Вітчизни…
…Не Геродот штовхнув нас під укіс.
Нам би одна історія – з історій,
що водять досі кожного за ніс
у світ метафізичних алегорій.
           Безпам’ятством страждає весь народ.
Усе проходить, та не все минає.
В печерах духу ще живе циклоп
і від крові́ не зменшився потоп.
Армагедон, крім того, теж триває.
           Спасе не корумпований майдан.
           Корида з бидлом – теж не Панацея.
           Нам світить сонцем лиш свята ідея.
           За нас – Кобзар. І Крути. І Богдан.
           І Каменяр. І дочка Прометея.
Хто нашу долю вирішить за нас?
Хіба в народу власних сил забракло?
Комусь дістались золото і газ,
а нам конюшні Авгія в той час,
коли потрібні подвиги Геракла…
           …У світі віроломства та інтриг
           не вразить гідру слово Златоуста.
           Не кожне ложе – для меча Прокруста.
Виходять в бій на політичний ринг
прямі нащадки Кастора й Полукса.
           Хай спрут орди відчує кожен м’яз
           козацького гартованого роду.
           Щоб змити струпи більшовицьких язв,
           йде Гіппократ з рецептами свободи.
Державний три́зуб.
           Добрі козаки.
І поки в ложах «прінімають мєри»,
до наших лав ідуть Кармалюки
під прапором Петлюри і БандериІІ.
           От не забути б тільки про урок:
           за крок до зради –
                       лиш півкроку влади.
           Та ми ще переступимо цей крок
           і плутанина нитки Аріадни
           колись таки змотається в клубок.

XІ.У ФАРВАТЕРІ АРТБУХТИ
(чи у морі крові)

От і море.
           Слава бозна чому.
Хоч і не хотіли – допливли.
І якраз на фініші прямому, –
руки вгору!
           Знову – де були.
Ще у Сочі не закрили ігри,
а уже у Таврії, –
           ура!
Раша підняла триколора.
Захищати суржикове іго
кинулась налякана сестра.
           Неорекетня гоноровита
           знову тягне руку із Москви.
           Їй потрібні наші острови,
           де осіли долари бандита.
Де поділись голови ясні?
Де взялося військо безпритульних?
Та включіть остатки заґоґулин,
а не телеящики брехні.
           Спокою в історії немає.
           Навіть розігнутись не дає.
           Ще не встигли скинути своє,
           а свиню сусіда підсуває.
І немає лінії осі,
щоб своє від брата захистити.
....................................................
           На нашій спині виїжджають всі,
           кому не лінь історію творити.
Орел і беркут, ляхи і орда
чекають аби трупами укрили
солдати миру дідівські могили
і аж тоді дістане їх біда
малого брата, втопленого в крові,
оточеного з моря і згори
у щупальцях смертельної любові
до булави…
           За те, що ми готові
оберігати наші прапори.
           Ой не діждете посіпаки ката
           іти у рай на нашому горбі.
           Тримайте у руках свої лопати,
           якими яму риєте собі.
Ще є ліси, і криївки, і доти,
і буде кара Божа із небес.
Ще сила є і порох ще не щез.
Зламаємо іудині «оплоти»,
бо не зламати волю патріота,
якщо у ньому Божий дух воскрес.
....................................................
Тече Дніпро.
           Стоїть Тарас.
                       Месія
вдивляється за обрії з горба
туди, де грає море, чайка мріє.
           Гойдається на хвилі флот Росії –
           радянська слава й світова ганьба.
Тече у море річка Геракліта
у руслі історичних дежавю,
виплескуючи іго московіта
і пайзлики розбитого корита,
як несусвітню місію свою:
лякати, катувати, убивати,
присвоювати жито не своє,
а то і тупо тероризувати –
ось щире братолюбіє твоє.
           Диктатори єднаються у зграю
           скажених, ненажерливих вовків.
           У людожера нації немає.
           Великорос надіється й чекає
           повзучої агресії «совків».
Течуть у Лету істини струмочки.
І не дають бентежному перу
роздмухувати іскри у рядочки...
Та ґнотом у порохової бочки
була і все ще є КаПееРУІІІ.
           А Богові достатньо сокоруху
           весняного,
                       що видимий Йому,
           коли у гартуванні сили духу
           невидима і вразлива для слуху
           яріє революція в Криму.

XІІ. ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
(з водопаду на мілину)

                       « Коли за правду б’ється безталання,
                       таланти, мені соромно за вас»

                                   Є. Євтушенко
Зважаючи на гостроту сюжетів
при висвітленні липових проблем,
випрошую пробачення в поетів,
що замість них, не маючи патентів,
пройшовся краєм ліцензійних тем.
           Я розумію, краще про лелеку,
           про журавлів, що з вирію летять.
Якщо до зайця куцому далеко,
то хто тоді, коли мені так легко?
Це й так всі знають?
То чому мовчать?
           Мовчать, бо гомонять неандертальці,
           що мова – це державний інструмент,
           який руйнує націю ущент,
           доводячи до стану індіанців
           або маорі – між новозеландців.
Історія – не вивчений предмет.
           І тут не допоможуть епіграми
           на кровососів
                       гусячим пером.
І гнус, і комарі летять роями.
           Ще рано малювати нам словами,
           коли писати треба батогом.
Хіба не бачать пастирі свободи,
що «наш гарант» від витоків не наш?
То де ж нон-ґрата зрадникам народу?
Та поки ми товчемо в ступі воду,
пірати все беруть на абордаж…
           …На відстані ми бачимо гостріше,
           що буде, що було і все ще є.
Як жаль,
           що місця подвигам – все більше,
а місця жити –
           зовсім не стає.
           Не нарікай на вибрики Пегаса,
           що не зривав з достойників корон,
           і праведних отців – з іконостаса.
Майдан ще є.
           Не все пройде як сон.
Громовідвід підключений на масу!!!

…Буває тяжко
           змовчати
                       до часу,
коли набат прорветься в мегафон.

P. S.
Кому це нині треба?
                Для розрядки.
Та й автор теж безмежно був би рад,
якби за «дифірамби комунякам»
йому також прикоськали конякуІV,
як і Тичині вдячний Ленінград.

                 2012-2014

І – лексичне новоутворення на Банковій від слова кровососи;
ІІ – нагадування про ідеали, яким присягають обранці під жовто-синім державним прапором;
ІІІ – комуністична партія регіонів;
ІV– на ювілей П. Тичини ленінградці подарували йому величезну копію мідного вершника, на що Павло Григорович відреагував: «…і за коняку теж дякую!»





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-03-04 12:53:19
Переглядів сторінки твору 2214
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.296 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.642 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2025.09.16 14:39
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-03-04 15:12:49 ]
Мабуть доречно видати поему окремою книжкою чи уже є?