Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
На українській річці Геракліта
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На українській річці Геракліта
Частина ІІІ
ІX. ВИХІД
(З Єгипетського іга)
Нам – у безвихідь? За Дунай, або –
в н е і с х о д и м і предками простори.
Але по дну нам, бачите, слабо́
попід рядняне, аж червоне, море.
На жаль, ми все ще хворі від крові
і від такої немічної долі.
Діагноз: перемкнуло в голові
від щастя жити
з урками на волі.
Нам страшно від примар еНКаВеДе.
Ще діє ним запущена програма,
хоч видно всім, куди кого веде
дивізіон хазар і чингізхама.
Розтягнуті і банки, і спілки́.
Ще є повітря!
Втрачена свідомість,
що є земля, вода і нерухомість,
яку додирибанять їх синки
та й кануть у офшорну невідомість.
А ви тут розбирайтесь з «язиком»
та розпинайте «винних» на гілляці,
у кого все ще кігті, а не пальці…
А «кровосісі»І щезнуть «за бугром»
десь за замком
у замку чи в палаці.
Ой, не одному айкнеться тоді…
…Поетам признаватися не стидно,
що п и ш у т ь н и м и
вила по воді.
Поети відкривають очевидне.
А от пророки – те, чого не видно,
коли кермують іроди-вожді.
Пророк не йде прислугою до Музи,
коли на ближніх точаться ножі,
коли сліпі та люті боягузи
на шиях слабодухих «любих друзів»
привласнюють досягнення чужі,
коли жирує тля гоноровита,
коли не в моді співчуття сердець,
коли Жінки готові хоч на герць,
а сильна стать – Femen заборонити,
коли на крові зводиться мечеть,
коли в чаду – культура і освіта,
а цвіт науки шашелем побитий,
коли хамлом знедолені ущерть,
мігрують в рабство діти посполитих…
…Пророки починають говорити,
коли самі приречені на смерть.
Міняються століття і епохи,
аж поки грім не вдарить із висот.
Ведуть людей поети і пророки,
та тільки цього буде мало, поки
їх не очолить воїн-патріот.
X. ВІД ЛІРИКИ ДО МЕТАФІЗИКИ
(в бухті забуття)
Ми все про казна-що по той бік річки,
а хочеться,
під шелести дощів,
про змоклий день, про марення берізки
у хуртовинній зелені лісів.
Про золоте руно пшениці в полі,
про буйний цокіт щастя з-під копит
в козацьких сідлах на сторожі волі,
звитяги й слави, що в душі кипить.
І кращої не відшукати долі.
Це – про дочасне.
Можна і про нас.
Ой, не для всіх під шелестіння гривни
«танцюють осінь з вітром білий вальс»…
Для більшості лишень вітри трутизни
метуть під ноги різнобарв’я тризни.
Різьбить екслібрис невблаганний час
про іншу долю на тернах Вітчизни…
…Не Геродот штовхнув нас під укіс.
Нам би одна історія – з історій,
що водять досі кожного за ніс
у світ метафізичних алегорій.
Безпам’ятством страждає весь народ.
Усе проходить, та не все минає.
В печерах духу ще живе циклоп
і від крові́ не зменшився потоп.
Армагедон, крім того, теж триває.
Спасе не корумпований майдан.
Корида з бидлом – теж не Панацея.
Нам світить сонцем лиш свята ідея.
За нас – Кобзар. І Крути. І Богдан.
І Каменяр. І дочка Прометея.
Хто нашу долю вирішить за нас?
Хіба в народу власних сил забракло?
Комусь дістались золото і газ,
а нам конюшні Авгія в той час,
коли потрібні подвиги Геракла…
…У світі віроломства та інтриг
не вразить гідру слово Златоуста.
Не кожне ложе – для меча Прокруста.
Виходять в бій на політичний ринг
прямі нащадки Кастора й Полукса.
Хай спрут орди відчує кожен м’яз
козацького гартованого роду.
Щоб змити струпи більшовицьких язв,
йде Гіппократ з рецептами свободи.
Державний три́зуб.
Добрі козаки.
І поки в ложах «прінімають мєри»,
до наших лав ідуть Кармалюки
під прапором Петлюри і БандериІІ.
От не забути б тільки про урок:
за крок до зради –
лиш півкроку влади.
Та ми ще переступимо цей крок
і плутанина нитки Аріадни
колись таки змотається в клубок.
XІ.У ФАРВАТЕРІ АРТБУХТИ
(чи у морі крові)
От і море.
Слава бозна чому.
Хоч і не хотіли – допливли.
І якраз на фініші прямому, –
руки вгору!
Знову – де були.
Ще у Сочі не закрили ігри,
а уже у Таврії, –
ура!
Раша підняла триколора.
Захищати суржикове іго
кинулась налякана сестра.
Неорекетня гоноровита
знову тягне руку із Москви.
Їй потрібні наші острови,
де осіли долари бандита.
Де поділись голови ясні?
Де взялося військо безпритульних?
Та включіть остатки заґоґулин,
а не телеящики брехні.
Спокою в історії немає.
Навіть розігнутись не дає.
Ще не встигли скинути своє,
а свиню сусіда підсуває.
І немає лінії осі,
щоб своє від брата захистити.
....................................................
На нашій спині виїжджають всі,
кому не лінь історію творити.
Орел і беркут, ляхи і орда
чекають аби трупами укрили
солдати миру дідівські могили
і аж тоді дістане їх біда
малого брата, втопленого в крові,
оточеного з моря і згори
у щупальцях смертельної любові
до булави…
За те, що ми готові
оберігати наші прапори.
Ой не діждете посіпаки ката
іти у рай на нашому горбі.
Тримайте у руках свої лопати,
якими яму риєте собі.
Ще є ліси, і криївки, і доти,
і буде кара Божа із небес.
Ще сила є і порох ще не щез.
Зламаємо іудині «оплоти»,
бо не зламати волю патріота,
якщо у ньому Божий дух воскрес.
....................................................
Тече Дніпро.
Стоїть Тарас.
Месія
вдивляється за обрії з горба
туди, де грає море, чайка мріє.
Гойдається на хвилі флот Росії –
радянська слава й світова ганьба.
Тече у море річка Геракліта
у руслі історичних дежавю,
виплескуючи іго московіта
і пайзлики розбитого корита,
як несусвітню місію свою:
лякати, катувати, убивати,
присвоювати жито не своє,
а то і тупо тероризувати –
ось щире братолюбіє твоє.
Диктатори єднаються у зграю
скажених, ненажерливих вовків.
У людожера нації немає.
Великорос надіється й чекає
повзучої агресії «совків».
Течуть у Лету істини струмочки.
І не дають бентежному перу
роздмухувати іскри у рядочки...
Та ґнотом у порохової бочки
була і все ще є КаПееРУІІІ.
А Богові достатньо сокоруху
весняного,
що видимий Йому,
коли у гартуванні сили духу
невидима і вразлива для слуху
яріє революція в Криму.
XІІ. ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
(з водопаду на мілину)
« Коли за правду б’ється безталання,
таланти, мені соромно за вас»
Є. Євтушенко
Зважаючи на гостроту сюжетів
при висвітленні липових проблем,
випрошую пробачення в поетів,
що замість них, не маючи патентів,
пройшовся краєм ліцензійних тем.
Я розумію, краще про лелеку,
про журавлів, що з вирію летять.
Якщо до зайця куцому далеко,
то хто тоді, коли мені так легко?
Це й так всі знають?
То чому мовчать?
Мовчать, бо гомонять неандертальці,
що мова – це державний інструмент,
який руйнує націю ущент,
доводячи до стану індіанців
або маорі – між новозеландців.
Історія – не вивчений предмет.
І тут не допоможуть епіграми
на кровососів
гусячим пером.
І гнус, і комарі летять роями.
Ще рано малювати нам словами,
коли писати треба батогом.
Хіба не бачать пастирі свободи,
що «наш гарант» від витоків не наш?
То де ж нон-ґрата зрадникам народу?
Та поки ми товчемо в ступі воду,
пірати все беруть на абордаж…
…На відстані ми бачимо гостріше,
що буде, що було і все ще є.
Як жаль,
що місця подвигам – все більше,
а місця жити –
зовсім не стає.
Не нарікай на вибрики Пегаса,
що не зривав з достойників корон,
і праведних отців – з іконостаса.
Майдан ще є.
Не все пройде як сон.
Громовідвід підключений на масу!!!
…Буває тяжко
змовчати
до часу,
коли набат прорветься в мегафон.
P. S.
Кому це нині треба?
Для розрядки.
Та й автор теж безмежно був би рад,
якби за «дифірамби комунякам»
йому також прикоськали конякуІV,
як і Тичині вдячний Ленінград.
2012-2014
(З Єгипетського іга)
Нам – у безвихідь? За Дунай, або –
в н е і с х о д и м і предками простори.
Але по дну нам, бачите, слабо́
попід рядняне, аж червоне, море.
На жаль, ми все ще хворі від крові
і від такої немічної долі.
Діагноз: перемкнуло в голові
від щастя жити
з урками на волі.
Нам страшно від примар еНКаВеДе.
Ще діє ним запущена програма,
хоч видно всім, куди кого веде
дивізіон хазар і чингізхама.
Розтягнуті і банки, і спілки́.
Ще є повітря!
Втрачена свідомість,
що є земля, вода і нерухомість,
яку додирибанять їх синки
та й кануть у офшорну невідомість.
А ви тут розбирайтесь з «язиком»
та розпинайте «винних» на гілляці,
у кого все ще кігті, а не пальці…
А «кровосісі»І щезнуть «за бугром»
десь за замком
у замку чи в палаці.
Ой, не одному айкнеться тоді…
…Поетам признаватися не стидно,
що п и ш у т ь н и м и
вила по воді.
Поети відкривають очевидне.
А от пророки – те, чого не видно,
коли кермують іроди-вожді.
Пророк не йде прислугою до Музи,
коли на ближніх точаться ножі,
коли сліпі та люті боягузи
на шиях слабодухих «любих друзів»
привласнюють досягнення чужі,
коли жирує тля гоноровита,
коли не в моді співчуття сердець,
коли Жінки готові хоч на герць,
а сильна стать – Femen заборонити,
коли на крові зводиться мечеть,
коли в чаду – культура і освіта,
а цвіт науки шашелем побитий,
коли хамлом знедолені ущерть,
мігрують в рабство діти посполитих…
…Пророки починають говорити,
коли самі приречені на смерть.
Міняються століття і епохи,
аж поки грім не вдарить із висот.
Ведуть людей поети і пророки,
та тільки цього буде мало, поки
їх не очолить воїн-патріот.
(в бухті забуття)
Ми все про казна-що по той бік річки,
а хочеться,
під шелести дощів,
про змоклий день, про марення берізки
у хуртовинній зелені лісів.
Про золоте руно пшениці в полі,
про буйний цокіт щастя з-під копит
в козацьких сідлах на сторожі волі,
звитяги й слави, що в душі кипить.
І кращої не відшукати долі.
Це – про дочасне.
Можна і про нас.
Ой, не для всіх під шелестіння гривни
«танцюють осінь з вітром білий вальс»…
Для більшості лишень вітри трутизни
метуть під ноги різнобарв’я тризни.
Різьбить екслібрис невблаганний час
про іншу долю на тернах Вітчизни…
…Не Геродот штовхнув нас під укіс.
Нам би одна історія – з історій,
що водять досі кожного за ніс
у світ метафізичних алегорій.
Безпам’ятством страждає весь народ.
Усе проходить, та не все минає.
В печерах духу ще живе циклоп
і від крові́ не зменшився потоп.
Армагедон, крім того, теж триває.
Спасе не корумпований майдан.
Корида з бидлом – теж не Панацея.
Нам світить сонцем лиш свята ідея.
За нас – Кобзар. І Крути. І Богдан.
І Каменяр. І дочка Прометея.
Хто нашу долю вирішить за нас?
Хіба в народу власних сил забракло?
Комусь дістались золото і газ,
а нам конюшні Авгія в той час,
коли потрібні подвиги Геракла…
…У світі віроломства та інтриг
не вразить гідру слово Златоуста.
Не кожне ложе – для меча Прокруста.
Виходять в бій на політичний ринг
прямі нащадки Кастора й Полукса.
Хай спрут орди відчує кожен м’яз
козацького гартованого роду.
Щоб змити струпи більшовицьких язв,
йде Гіппократ з рецептами свободи.
Державний три́зуб.
Добрі козаки.
І поки в ложах «прінімають мєри»,
до наших лав ідуть Кармалюки
під прапором Петлюри і БандериІІ.
От не забути б тільки про урок:
за крок до зради –
лиш півкроку влади.
Та ми ще переступимо цей крок
і плутанина нитки Аріадни
колись таки змотається в клубок.
(чи у морі крові)
От і море.
Слава бозна чому.
Хоч і не хотіли – допливли.
І якраз на фініші прямому, –
руки вгору!
Знову – де були.
Ще у Сочі не закрили ігри,
а уже у Таврії, –
ура!
Раша підняла триколора.
Захищати суржикове іго
кинулась налякана сестра.
Неорекетня гоноровита
знову тягне руку із Москви.
Їй потрібні наші острови,
де осіли долари бандита.
Де поділись голови ясні?
Де взялося військо безпритульних?
Та включіть остатки заґоґулин,
а не телеящики брехні.
Спокою в історії немає.
Навіть розігнутись не дає.
Ще не встигли скинути своє,
а свиню сусіда підсуває.
І немає лінії осі,
щоб своє від брата захистити.
....................................................
На нашій спині виїжджають всі,
кому не лінь історію творити.
Орел і беркут, ляхи і орда
чекають аби трупами укрили
солдати миру дідівські могили
і аж тоді дістане їх біда
малого брата, втопленого в крові,
оточеного з моря і згори
у щупальцях смертельної любові
до булави…
За те, що ми готові
оберігати наші прапори.
Ой не діждете посіпаки ката
іти у рай на нашому горбі.
Тримайте у руках свої лопати,
якими яму риєте собі.
Ще є ліси, і криївки, і доти,
і буде кара Божа із небес.
Ще сила є і порох ще не щез.
Зламаємо іудині «оплоти»,
бо не зламати волю патріота,
якщо у ньому Божий дух воскрес.
....................................................
Тече Дніпро.
Стоїть Тарас.
Месія
вдивляється за обрії з горба
туди, де грає море, чайка мріє.
Гойдається на хвилі флот Росії –
радянська слава й світова ганьба.
Тече у море річка Геракліта
у руслі історичних дежавю,
виплескуючи іго московіта
і пайзлики розбитого корита,
як несусвітню місію свою:
лякати, катувати, убивати,
присвоювати жито не своє,
а то і тупо тероризувати –
ось щире братолюбіє твоє.
Диктатори єднаються у зграю
скажених, ненажерливих вовків.
У людожера нації немає.
Великорос надіється й чекає
повзучої агресії «совків».
Течуть у Лету істини струмочки.
І не дають бентежному перу
роздмухувати іскри у рядочки...
Та ґнотом у порохової бочки
була і все ще є КаПееРУІІІ.
А Богові достатньо сокоруху
весняного,
що видимий Йому,
коли у гартуванні сили духу
невидима і вразлива для слуху
яріє революція в Криму.
(з водопаду на мілину)
« Коли за правду б’ється безталання,
таланти, мені соромно за вас»
Є. Євтушенко
Зважаючи на гостроту сюжетів
при висвітленні липових проблем,
випрошую пробачення в поетів,
що замість них, не маючи патентів,
пройшовся краєм ліцензійних тем.
Я розумію, краще про лелеку,
про журавлів, що з вирію летять.
Якщо до зайця куцому далеко,
то хто тоді, коли мені так легко?
Це й так всі знають?
То чому мовчать?
Мовчать, бо гомонять неандертальці,
що мова – це державний інструмент,
який руйнує націю ущент,
доводячи до стану індіанців
або маорі – між новозеландців.
Історія – не вивчений предмет.
І тут не допоможуть епіграми
на кровососів
гусячим пером.
І гнус, і комарі летять роями.
Ще рано малювати нам словами,
коли писати треба батогом.
Хіба не бачать пастирі свободи,
що «наш гарант» від витоків не наш?
То де ж нон-ґрата зрадникам народу?
Та поки ми товчемо в ступі воду,
пірати все беруть на абордаж…
…На відстані ми бачимо гостріше,
що буде, що було і все ще є.
Як жаль,
що місця подвигам – все більше,
а місця жити –
зовсім не стає.
Не нарікай на вибрики Пегаса,
що не зривав з достойників корон,
і праведних отців – з іконостаса.
Майдан ще є.
Не все пройде як сон.
Громовідвід підключений на масу!!!
…Буває тяжко
змовчати
до часу,
коли набат прорветься в мегафон.
P. S.
Кому це нині треба?
Для розрядки.
Та й автор теж безмежно був би рад,
якби за «дифірамби комунякам»
йому також прикоськали конякуІV,
як і Тичині вдячний Ленінград.
2012-2014
І – лексичне новоутворення на Банковій від слова кровососи;
ІІ – нагадування про ідеали, яким присягають обранці під жовто-синім державним прапором;
ІІІ – комуністична партія регіонів;
ІV– на ювілей П. Тичини ленінградці подарували йому величезну копію мідного вершника, на що Павло Григорович відреагував: «…і за коняку теж дякую!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
