Стільки народ мій мудрості втілив у приказки й прислів’я, що в дурнях залишатись якось уже й незручно.
Ну, от хоча б: «Дозволь собаці лапу покласти на стіл,то він увесь захоче видертись». Або ж: «Зашморгом цей дивиться», «Добре говорить, а зле робить».
Знаємо про кого сьогодні мова, та замість одцуратись од хамелеона цього, вручили йому за безцінь Чорне море, а вояків своїх, що мали б стерегти підступність зі Сходу, на Захід ставили супроти тих, хто готовий прийти на поміч....
Чи, може, ми й справді мудрі потім, як лиху зарадити не в змозі?
Народе мій, досить вже бути по-дитинному наївним – шукати мудрість у потилиці, за шмат обіцяної кишки бігти сім верст пішки, вовком дивитись на сусіда, а вовкулака зайшлого сприймать ягням невинним…
Народе мій, знайди нарешті керманичів таких, що знають, як вести тебе крізь будь-які незгоди! Не навмання, як доти, а як підказує країн успішних досвід.