Перелісок-лісок, листоноша осінній.
Листопадовий дощ золотавих долонь...
Долетіло до лісу досвітнє проміння,
Досягнуло землі, долі ниць простягло.

До нестями, до болю, додолу роями
Зароїлося листя, розлите вітрами.
За рояльними клавішами листопади
Десь на грані гармонії граються садом.

Мерехтять золотим листозвучні акорди.
Срібло струн, мідь дзвіночків, латунь тихих слів -
Контрудар для нестерпної тиші природи,
Що запекло воює зі співом вітрів.

2001р

Тихо всі! Потрібен спокій!
Мишенятко вчить уроки.
Вже розклало на столі
Всі підручники свої,
Зошити повитягало,
Але раптом пригадало:
– А на кухні від сирочка
Залишилось пів шматочка.
Треба з’їсти терміново!
А тоді – писати мову...
Мишеня, вже раде й сите,
Сіло знов уроки вчити.
Почало писати вправу,
Але раптом пригадало:
– На городі грядку з сиром
Я сьогодні не полило.
Так і сир мій не зійде.
Ну а мова? Підожде!..
Ось і грядочка в порядку –
Пише вправу Мишенятко.
Пів рядочка написало,
Але раптом пригадало...

Тихо всі! Ану тихіше!
Мишеня уроки пише.
Задали неначе й мало –
Досі ще не написало.

(От цікаво, друзі-миші,
Коли врешті їх допише?)
2010

І що то за ніч була! Матінко рідна. Досі
Від подиху млосно, від шурхоту підошов.
Пахучої ковдри мереживо розплелося,
Торочиться срібна сповідь як штучний шовк.
Які-то солодкі, медові нічні сонати
У кетяги ранку вплітав словоблуд-чарівник.

Розчулена Осінь за ніч поскидала шати
І вигином гілки ворон спокушає на крик.

– Лягайте, малі, і послухайте казку. –
Вовчиця казала стара. –
Живуть на землі вівчарі й свинопаси,
та мало між ними добра.

Вони, як і мú всі, гуртуються в зграї,
обравши собі ватажка.
Та лáду в спільноті частенько немає:
така у них доля тяжка!

Належних законів істоти не мають,
слугуємо прикладом – ми!
І звичаї вовчі вони переймають,
хіба тільки звуться – «людьми».

І п’ють для відваги палаючу воду –
так мудрий мій батько казав.
І, певно, що людство «царями природи»
хтось, добре хильнувши, назвав!

Хоробрій вовчиці це смішно казати,
та кожен з них... сало хова!
І вдень, і вночі замикаються хати
від власних сусідів, бувa...

А ще у них є – папірці й залізяки.
Здається, «грошима» їх звуть.
А щоб не забрали вночі вовкулаки,
то їх під подушки кладуть.

Кмітливі давно вже до міст повтікали
від праці тяжкої й вовків,
оселі одвічні свої полишали
на вірних братів-пацюків.

...І чути, як тужить земля, бо у місті
пригрілися в норах квартир
недужі тіла у «татý» і намисті...
Це, діти, – природний відбір!

І хай себе кличуть «царями природи»
оті, що бояться зими,
і хай з ковбасою їдять бутерброди,
бо м’ясо – повúїли ми!

Зустрінете в лісі – залиште живими:
вони ж нам годують овець!
......................................
Вовчата поснули і матінка з ними.
І казці – чи байці? – кінець.


2008

Мишенятку на кросівках
Розв’язалися шнурівки.
От халепа! От морока!
Не ступити ані кроку!
Мишенятко хмурить брівки
І давай в’язать шнурівки.
Спроба п’ята, спроба шоста...
Ох, не так усе і просто!
Ці шнурочки неслухняні
Підкоряються лиш мамі.
Мишенятко ж не здається –
Знов за вузлики береться:
– Не таке я вже й мале!
Будуть слухати й мене!
2010

Мишенятко у неділю
Побувало в цирку
І тепер плекає мрію,
Гарну та велику.

Наміру ніхто не змінить,
Навіть мама й тато,
Бо жонглером неодмінно
Вирішило стати.

Справа ця важлива надто:
Вдома без вагання
Узялося Мишенятко
Вже й до тренування.

М’ячиками жонглювати?
Зовсім нецікаво.
От яєчка взяти варто.
Це вже інша справа!

Розпочати із одного?
Легше не буває!
А учитися недовго! –
Два вже підлітає.

Шліфувалося б уміння
Й далі дуже вміло,
Якби яйко при падінні
Хоч одне вціліло.

Мишеня не розгубилось:
– Буду тарілками!
Лиш одна із них розбилась –
На порозі мама.

– На жонглера, бачу, вчишся?
Зовсім я не проти.
Але зараз ти берися
Трохи до роботи.

Маєш тільки три хвилини
Щоб усе прибрати.
А для цього треба, сину,
Фокусником стати!

2010

Мишеняточко зраненька
Тихо будить Миша-ненька:
– Вже вставай...
– Пора до школи?!
Ой! Мене у боці коле...
Щось гуде у лівім вусі...
Очі липнуть... Ой, боюся!...
В животі буркоче дивно
І затерпла трохи спина.
Ще й дверима, мов навмисно,
Вчора хвостика притисло.
Небезпечні це симптоми!
Може, залишуся вдома?
Хворому – яка робота?
Хоч до школи теж охота...

Засміялась мама Миша.
– Ну й хвороба! Дивовижа!
Та вона, мені здається,
Просто хитрощами зветься!

(Не змогли б ви підказати:
Як малого лікувати?)
2010

В минулому житті ти був котом,
Я ж – кицькою твою вивчала душу.
Писалося життя в черговий том,
І ніч за ніччю падала, мов груші.

Вдивлялись прудколапі кішечки
В твоїх очей зелені заметілі.
Ти ж був моїм. Ти був один такий.
І я одна тебе так розуміла.

Ховались миші марно в свій нічліг,
Коли ми йшли на полювання разом.
В лабетах лап, надійних і міцних,
Моє життя земним ставало раєм.

І бились в траєкторії кривій
Ті самі груші. Падав сніг на карту.
І наші кошенята у траві
Вистрибували з радісним азартом.

Смугасті спинки. Темно-синій став.
Стікав сік сонця на липневі квіти.
І кожне ти по черзі підкидав
Тепер пухкими лапами без кігтів.

Черговий том написано давно.
Підходив сон до нашого покою.
Під місяця напівсухе вино
Ти муркотів котячу колискову.

Коли ж ви засинали, в тиші мить
Чудні думки до мене йшли нізвідки:
Якби з тобою стали ми людьми,
Яким би ти був гарним чоловіком…

14 – 15 серпня 2010 року

Жовтоокою чорною кішкою
Загублюся у літі пекучому
Десь господарка плаче у ліжкові
І гукає мене тихо-гучно так...
І розклеює десь оголошення,
Заглядає під кожну травиночку
Кожну схованку за огорожею
З ліхтарем у руці...:"де твариночка?
Десь вмирає від сказу, від голоду,
Від зневоднення... ікла собачого,
Під авто?... чи мурчить задоволено,
У чужої бабусі на дачі десь?
Виживає, женеться за мишею,
Вдень невидима, в ніч - полювальниця,
І примарою - чорною, хижою
На півзігнутих - прудко ховається...
Чи повернеться? Схудлою, дикою,
Неблискучою, хворою, бідною?
І брутальною чорною пикою -
до обличчя господарки рідного?"

Зникає Сонце. Вже не видно круга,
Лиш сяйво біле з жовтими крилами.
Між ним і лісом – хмари темна смуга
За мить вогненними береться кольорами.

Вершечки сосон різьбляться на небі
І ледь хитаються – єдиний рух навколо.
І птах великий по своїй потребі
Летить кудись, крильми махає кволо.

Ведмедиця в ранню днину
Дала синові корзину:
– Принеси-но, любий сину,
На обід сім’ї малини.
Тільки ж ти дивись, Михасю,
Щоб малина донеслася!

Назбирав малий Михасьо
Повний кошичок малини.
Дуже-дуже постарався –
І доніс аж половину!
2010

Забігла Моська в темний ліс
Із дому по дорозі,
А там у затінку приліг
Вовк ситий у знемозі.

Дурненькій швидше б утекти
Від хижака чим далі -
Та, мов наївшись блекоти,
Тут Моська загарчала:

- Гей, сіроманцю, не лежи,
Анумо, швидше звідси!
Хіба не знаєш, чий це ліс?
Моє тут завше місце!

Який ти вовк?.. Старезний пес -
Облізлий, шолудивий...
Ач, посиві́в і схуд увесь,
І зовсім запаршивів!

Тут вовк прокинувся.. Лежить,
На Моську глипа люто,
Зненацька кинувся – й умить
Роздер нахабу кляту.
…
Щоб не пропасти ні за гріш,
Зустрівши сіроманця,
Якщо ти Моська – чим скоріш
Втікай аж за край сонця.

І без потреби не гарчи
Із вовком на побачках:
Бо вовк - це вовк, хоч і старий.
А ти - дурна собачка.


11.06.2010

– Бу-бу-бу! Бу-бу-бу! –
дує Зайчик у трубу.
– Бам-бам-бам! Бам-бам-бам! –
б’є Зайчиха в барабан.
Тарілками: Дзень-дзень-дзень! –
Заєць-тато цілий день.
Візьме дідо Зай кларнет –
Буде заячий квартет!
2010







Не знаю, що то за музика вийде, але цей віршик дуже піднімає настрій і моїм діткам, і мені :)

- Ну й кумедний кіт у нас, -
каже Галя Каті, -
якось бачила я раз,
як хотів літати.
Виліз на високий пліт,
стрепенувсь як півень.
І направив свій політ
просто у кропиву.
Ото сміху вже було,
коли кіт як куля
гнав до річки за селом
так, що всі почули.
Довго не було кота
видно нам на плоті.
Ото бідний політав
наш кумедний котик.

У котячої родини
величезне свято нині,
бо у Мурка і Ренати
народились котенята:
сіре, біле й кольорове,
всі веселі і здорові.
Тато кіт муркоче гордо –
буде вчити дітей спорту.
Тож святкує вся родина
нині тричі уродини.

Хто це там горлає: “Го-о-о-о-ол!”?
Грають миші у футбол!
– Бий! Пасуй! Біжи! Ура! –
В розпалі весела гра.
Дві команди – “сірі” й “білі”
За м’ячем ганяють вміло.
– Ти куди?.. Лови!.. Мазило!..
– Хто так б’є?.. Суддю на мило!..
Миші бігають щодуху,
Аж червоні щоки й вуха...

Чи програв, чи переміг, –
Нині свято для усіх!
Хто сильніший –
неважливо,
Приз для всіх –
смачнюще диво:
Величезний сирний торт.
Це велика сила - спорт!
2010

У лісочку на пеньочку
Білочка сидить –
Розкладає у рядочки
Зібрані гриби.

Раз грибочок, два грибочок –
У рядку їх шість.
А рядочків – так багато!
Білка все не з’їсть...

Цей рядочок – буде борщик.
Два рядки – кумі.
Ну а решту всі грибочки...
Знаєте самі?!

Їх посушить на шнурочках
Білка на сосні:
Будуть взимку ці грибочки
Ой, які смачні!
2010

В Мишенятка у кишені
Дивовиж повніська жменя.
Тут – і кнопка для плаката,
І старий годинник тата,
Камінці біленькі з річки
Та шматок липкої стрічки.
Ще – блискучий мідний цвяшок
І коробка для мурашок,
Дві солодкі барбариски
Та обгортка від іриски…

Дивовиж іще багато
Залишилося сховати...
Та скажу я вам відверто:
Ця кишеня вже подерта!
Тож завдання в Мишеняти –
Кращий сховок їм шукати!
2010

Сіренькі мишенятка
Вже полягали спатки:
У кутику, у нірці,
І кожне – в чудо-дірці!
Велику брилу сиру
Матуся прикотила,
Аби її малятам
Смачніше було спати.
У дірочках кругленьких
Вже носики чорненькі
Вмостилися зручніше, –
А мама їх колише...


Щоб вам не було дивно,
Чом казочку цю сирну
Не закінчили швидше
Обідом сірі миші, –
Скажу я по секрету,
Що Миша за монету
Купила тую брилу
Із ґуми, а не з сиру!..

Та вже навколо тиша.
Дрімає мама-Миша.
Заснули мишенята...
І ви вже спіть, малята...
Спіть... Спіть... Спіть...

Спокійно. Тихо.
У шию дихав.
Світанок скоро.

Шалено. Ніжно.
Цілунок свіжий.
Ти щось говориш.

Нестримно. Марно.
Буває гарно
Зривати квіти.

Мене зриваєш,
Кудись кидаєш,
І знов летіти.

Стебло зігнеться,
В моєму серці
Безмежно пусто.

Листок зів"яне,
В мені не стане
Живого глузду.

Яскраві зорі
У цій love story
Чомусь відсутні.

Бувай здоровий,
Привіт, минуле!
Прощай, майбутнє...


23.04.2010р.

Він відкриє себе між мільйонами пальт,
І спіткнеться з Весною навпомацки Осінь,
А від їхнього танцю розчавить асфальт
Блідий Зим,що тремтів від кохання наосліп.
Він лютує,як цісар у лоні думок,
Відштовхнула його жовто-віддана осінь,
Захворіти хотів він, і влітку номок,
І кохає лиш осінь наосліп і досі.

Усі зіщулились дерева -
Зникає сонячне тепло.
Замерзло небо березневе
І хмарну свиту зодягло.

Чом, гаю, став, як битви поле? -
Печаль кладе свою печать.
Гілки поламані довкола,
Як мертві воїни лежать.

- Усим прямим зламало шиї -
Скривився змієм в дуба рот -
Тут більше покручів лишилось,
Їй-бо, як нині - наш народ.

28.03. 7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Мишенята на ріці
Вправно ловлять окунців.
Довгі вудочки – лозини:
– Ти, ловись, ловись, рибино!
– Ой, клює, тягни, держись!
Рибка бочком тільки “блись” –
У відерку вже вона.
Ось – одна, і ще – одна...
Буде юшечка смачна!
2010

При кориті рохкають
підсвинки і свині.
Кабанці торохкають
рилом по цебрині.

А вже сита братія
стогне після праці…
Наша демократія –
помінялись паці.

Маленькая рыбка ў банцы сядзіць,
Праз тоўстае шкло яна сумна глядзіць,
Маргае вачыма і просіць вады,
А што як засунуць кіпяцільнік туды?
Уключыць у разетку, устроіць “Ташкент”?
Праз гадзіну-другую мне будзе абед…

А што будзе з рыбкай, калі я вазьму
І ў банку цэменту трошкі налью?
Цэмент усё цвярдзее, а рыбка маўчыць,
Больш ніколі не будзе яна гаварыць…

А што стане з рыбкай, калі я вазьму
І котку сягоння ў дом прынясу?
Залезе на банку і лапкай кранецца –
Заўтра рыбка ўжо не прачнецца…

Пакіну я котку, пайду ў магазін.
Для рыбкі набуду найлепшы бензін,
Запраўлю бензінам і плаваць пушчу,
А скончыцца раптам – яшчэ ёй залью…

Потым я банку запхну ў маразільнік,
Лёгка крану маленькі рубільнік,
Дзьверцы закрыю – ударыць мароз
Што будзе з рыбкай? Сумна да сьлёз….
___________________________________________________
NZ

риторичне


Народи – сумні отари,
коли при стерні, в пастухах
злодії або нездари,
в гріхах, аки пес в реп’яхах.

Бо вождь, від слова водити,
відає голос води,
де луки життя соковиті,
уміє читати сліди...

Зі злодієм – злидні в скрині,
з нездарою – шлях в нікуди.
Вгадайте, назвУ країни
в подвійних обіймах біди.

Мишка сіла у куточок
І силяє на шнурочок:
Раз – перлинка, два – перлинка,
три - червона намистинка.
Ось уже і перша разка –
Не закінчується казка,
А нанизується далі...

Гарні в Мишечки коралі!

2010

Мишеня мале щоранку
Крутить носом від сніданку:
Те не буде, те не хоче –
Тільки голову морочить.
– Мамо, що це? Це яйце?
Ой, не можу! Лиш не це!
– Ну а це? Невже вівсянка?
Ну яка вівсянка зранку?!
– Я картопельку просило,
Але зовсім без підливи!
– А тепер навіщо, мамо,
Ти в пюре дала сметани?
– Ні, не хліба, не ковбаски,
Краще сиру – ну, будь ласка.
– А сьогодні що – омлет?
Краще парочку котлет.
– Не люблю таких приправ,
Апетит кудись пропав...

Врешті-решт втомилась мама
І несе синку сніданок
(Щоб охоту мав до праці) –
Два сухарики на таці...

2010

Принесла зима святки!
Вбрали миші кожушки,
Взяли зіроньки у лапи
Та й пішли колядувати.
Не забули і сопілку,
Щоб лунала пісня дзвінко:
“Нова радість... Добрий вечір
Всім господарям статечним!”
Найдрібніше мишенятко
Має крильця – янголятко
Повіншує файних ґаздів:
Щастя, злагоди, гараздів!

За гостями сніг лапатий
Зазирає в кожну хату,
І вітрець у шпарку дмуха,
Щоб збадьоритися духом.
Ще й морозко назирці
Носить квіти у руці
І букети крижані
Залишає на вікні.

Кожну хату, кожну нірку
Промінцем торкає зірка.
Так о світлій цій порі
Ходить радість по землі.

2010

Усім - найщиріші вітання з Різдвяними Святами!!!

(плач зеленої праматері)

піснями бродять водою сходять
зеленокосі
куйовдять броди ще спить господар
у верболозі

горами піну скляні коліна
у чорний простір
вінки полинуть у крутанину
та й понад мостом

виходять білі на дівич-зілля
на зойки й жахи
ах як це тіло осточортіле
водою пахне

Посварились мишенята
І по двох кутках сидять.
Мають іграшок багато,
Але гратись не хотять.

Щó вони не поділили?
Не згадають – не проси.
Тільки вуха зчервоніли
І похнюпились носи.

Поглядаючи спідлоба,
Не чекають більше див.
Так було б, напевне, довго.
Але хтось їх помирив.

Не матуся, і не тато,
Бабця теж тут ні при чім.
Зазирнуло сонце в хату –
Підморгнуло хитро їм.

– Це ж бо сонечко нас кличе,
В сніжки гратися пора!
Засвітились радо личка:
– Знову друзі ми?
– УРА!

У Мишанії-країні
Метушня зчинилась нині.
Кожна мишача родина
Чуха вуха, чуха спини
І цілісінькую днину
Обговорює новини:
Треба мишу обирати,
Аби вміла керувати,
Захищати всіх мишей
Від котів і від людей,
Щоби мишачий нарід
Прославляла на весь світ.
Різних є мишей багато,
А Старійшину обрати
Треба мишачому роду.
Отака тобі пригода!
На майдані товариство
Все зібралось урочисто,
Мов на Великоднє свято.
Стали думати-гадати.
Не єдині в думці миші,
Тут і розбратом вже дише:
–Треба мишу найтовстішу!
– Або краще найхитрішу!
– Краще таки найбагатшу!
– Ну а може, бідна – краще?
– А давайте найспритнішу!
Тут хтось пискнув: – Наймудрішу!
Вмить затихли голоси,
Повернули всі носи
Отуди, де у куточку
Дядько Миш тулився мовчки.
І почулося з народу:
– Правда! Правда, миші добрі!
Тут і думати не треба!
В кого є така потреба:
Всі ідуть до дядька Миша
За порадою скоріше.
Навіть спритні мишенятка
Вчаться розуму у дядька.
Вже у мишачім народі
Спокій, злагода і згода.
Вже Старійшину обрали!
Слава мишам! Дядьку слава!

2009


*Спроба реалізувати ідею шановної Редакції Майстерень :-)

Щойно випав перший сніг,
Пан Мишинський спати ліг.
Добре ковдру підгорнув,
Носа у подушку ткнув
Із надією, що в сні
Множаться скарби самі.
Спершу так воно й було,
Щастя в лапи попливло:
Сир, картопля і буряк –
Не натішитись ніяк.
Ну а потім, мов чаклун
Десь наніс поганих дум,
Сон кошмаром обернувсь,
Аж здригнувся в пана вус:
В борошні ґаздує міль,
Вкрила сир зелена цвіль,
Найсмачніший сала шмат
Кіт украв, поганський брат,
Кріт у панову нору
Прокопав вузьку діру
І потиху (совість мав!)
Всю картопельку забрав.
Ну а моркву й бурячок
Згриз мале-е-енький слимачок.
Пан прокинувся блідий:
–Боже, грім мене побий!
Щоб іще я ті скарби
Так леліяв от біди,
А вона тоді прийшла
І поїла все сама.
Ні! Не буде цьому ладу!
Як закличу всю громаду –
Розгощу усім на втіху,
Хай мене минає лихо.
Так і друзів заведу,
А тому – не пропаду!

2009

Сіра Миша невеличка
Взула модні черевички,
Вбрала сукню дуже гарну –
Чимчикує у книгарню.
Хоче книжечки купити,
Щоби діточок учити:
Багатенько варто знати
Навіть сірим мишенятам.
Магазин уже близенько.
Наша Миша чепурненька
Зупинилась на порозі
І отямитись не в змозі.
По цілісінькій крамниці
Диво-книги на полицях:
І розумні, і цікаві
Ще й малюночки яскраві.
Скоромовки і пригоди,
Цікавинки про природу,
Казочки, байки і вірші –
Очі бігають у Миші.
– Ця. Оця. Ще – ця і ця! –
Просить Миша в продавця
Та зітхає тихо-гірко:
– Треба ж донести до нірки.
Хочу книжечки усі...
Тут згадала про таксі!
Вийшла Мишка з магазину,
Сіла в жовту лімузину
І Васько, шофер-котяра,
Як задав машині жару –
Вмить довіз додому Мишку.
Ну а сам...
Пішов по книжку!

2009

Пан Мишинський у норі
Від зорі і до зорі
Уклада свої скарби
Геть подалі од біди.
Має п’ять мішків зерна –
Рису, гречки і пшона,
Зранку-зранечку щоднини
Перелічує зернини.
Борошенця в лантухах
Розкладає по кутках
І хвилюється, чи вдало
Сховане під ліжком сало.
І сюди ж коренеплоди
Із селянського городу:
Моркву, бульбу*, буряки
Він тягає залюбки,
Аби тішитися ними:
От запасоньки на зиму!

Друзів пан оцей не має,
Від порогу проганяє
І проводить цілі дні
У норі в самотині.

Але трапилося лихо:
Десь поділася утіха,
Наче скарб і береже,
Та не тішиться уже.
День за днем стає сумніша
Одинока бідна миша.

Де ж знайти тепер розраду?
Може, ви дасте пораду?

*бульба – картопля

2009

(вірш дарую шановній Редакції Майстерень, яка виявила нору пана Мишинського )

На майдані рано-вранці
Влаштували миші танці.
Музикантів запросили –
Ті ушкварили щосили,
Не вагалися ні хвильки,
Та й заграли коломийки.
Мишки носиками – в коло,
Не стрибали так ніколи.
Коломийка – бистра, жвава!
Файна мишача забава!

Ти в куточку не тулися,
А до танцю теж берися!

2009

Жив у лісі пан Їжак,
Все було йому не так,
Кожне слово – навпаки,
Аж стовбурчаться голки.
Всі стараються дарма,
Каже він: Ладу нема!
Це безладдя, а не ліс!
І все хнюпить чорний ніс.
Але що це? Диво з див:
Їжака хтось підмінив,
І усміхнений, і радий
Став потіхою громади.
Здивувався кожен звір,
Повилазили із нір
Обсудити новину:
Що ж це сталось Їжаку?
Хто завжди у курсі справ?
Хист сорочин не пропав.
Все розвіда, всіх знайде,
Хто? Кому? Коли і де?
Скоро ліс увесь почув:
То Їжак самотнім був!
А тепер минулось лихо –
Є у нього... Їжачиха!

2009

Вечір пізній... Сіра миша
В дім приносить лантух тиші.
Чорним носиком унюха:
Хто ще казочку не слухав?
Війки вусиком лоскоче
Тим, хто спатоньки не хоче.
Хто вовтузиться багато,
Мишка їм хвостом – вже спати!
А якщо ж ви сниву раді –
Ніжно лапкою погладить.
А коли вже сонна Миша
Всіх ласкаво заколише,
То й сама в норі лягає
І тихенько засинає.

2009

– Мишко, Мишко, де була?
– У пекарні край села.
– Що робила, моя люба?
– Пиріжки пекла у грубі.
– Ну а з чим, скажи мені?
– Із сирочком. Ой, смачні.
– А даси один на пробу?
Мишка в кошичок: Ой, пробі!
Каже з виглядом сумним:
– Ет, зостався лиш один...
Але я тебе вгощу,
А собі іще спечу.

2009

Мишка грошей назбирала
І купила кусень сала.
Кусень сала чималенький,
Але й друзів багатенько.
Як почули цю новину –
Вмить зійшлися на гостину.
Мишка зразу без вагання
Всім роздала частування.
Залишився їй шматочок
Тільки на один зубочок.

2009

Сіли мишки у машину.
Дир! Дир!
І вперед – до магазину!
Пир! Пир!
Продавцем там – сірий котик:
Гир! Гир!
Мишенята всі навтьоки.
Фир! Фир!
Усміхнувся Мурчик тихо:
Мир! Мир!
Ось дарунок вам на втіху –
Сир! Сир!

2009

Для донечки – мишки
Полущив горішки
Усміхнений тато.
Смачні ті горішки,
Цікаво ще й трішки
Всіх їх рахувати.

Ось перший і другий
В долоньці уже.
А третій , четвертий
Вона збереже.
Це п’ятий і шостий –
Чекають бабусю,
От сьомий і восьмий -
Вгостити котуся.
Дев’ятий – для мами,
Десятий – для тата.
Приємно горішки
комусь дарувати.

Чудово, що стало
Усім розділити.
Це Мишка навчилася
Вправно лічити!

2009

Мишка в білім фартушку
Бігла швидко по лужку,
По стежині навпростець –
На великий путівець.
Бо сказала їй мала
Сіра мишка польова:

“Нині зранку по дорозі
Везли два мішки на возі.
А в мішках тих, як годиться,
Золота була пшениця.
Я була там недалечко –
Дірку вгледіла в мішечку,
З неї сипались зернята
На потіху нам, звірятам.
Повний кошик я набрала,
А оце тобі сказала,
Тож, подружко, не чекай,
А біжи по урожай!”

Добре вірних друзів мати –
Не дадуть голодувати.

2009

Хтивий зір милувати, ніби линьку пройти
у промінні строкатім, де зіниця – сільце.
Де стає світ пернатим, та Ірису цвісти –
синь і зелень – за матір. Дораховую цей

оворонений сумнів, більше неба в очах –
у потроєних лунках, де здригає мотив...
Аби чути "привіти" тих прадавніх "прощай" –
треба небо зуміти від ворон вберегти

і тулитися вухом до задишок землі.
А народження звуків не спинити, як вдих.
Ті роз`їдені тіні – хоч і повні, та в тлі.
Божий вираз обличчя, що хмаринно застиг...

29 Жовтня 2009

В дарунок Мишенятко
Дістало шоколадку.
Тепер страшенно раде,
Бо в нього в шоколаді
Не тільки вуса й носик,
А лапки, вушка й хвостик.
Сміється з нього мати:
– Буде в нас шоко-хата,
Тож, синку, не барися,
Іди швиденько вмийся!
Синочок притулився:
– А можна, щоб не митись,
Любесенька матусю,
Я гарно оближуся?

2009

Або Повість Про Вічну Любов

За кримсько-татарською легендою, Ведмідь палко покохав полонянку ведмежого сімейства. Та дівчина втекла з юнаком у море. Коли Ведмідь став наздоганяти їх по мілководдю, юнка у розпачі заспівала свої прекрасні пісні. І Ведмідь пожалів дівчину, відпустив її, а сам застиг каменем од печалі.


Сумний бескид, аж сивий, свою печаль повість нам,
Давно закам"яніла сльоза Ведмідь-аги.
А море б"є у груди живим відлунням пісні,
тієї, що у небо зривала береги.

Який жагучий голос! Невпинно спомин блудить
У розсипах мелодій - гірського кришталю...
Щодень старіє тіло... Бо гори теж, як люди...
- Чи ж В І Н її так любить,
ЯК Я ЇЇ ЛЮБЛЮ?

Ведмідь ступає в хвилю, даремно відгук ловить
(Усе ж на світі знають, але мовчать моря...)
Ведмідь вікам шепоче напівзабуте слово
І слухає, як чайка те слово повторя...

(80-ті роки. Збірка "Із тернами в серці", 2003)

Ну, ось! Почалося… Дощить!
Змива павутиння і пил,
Забруднює осінь блакить,
що нею хваливсь небосхил.

Ну, ось! Почалося… Летить!
Без жалю і права на втечу,
Кружля та спадає щомить,
Веселкове листя надвечір.

Ну, ось! Дочекались... Прийшла!
І йде напівголою містом,
Тендітна й до щему сумна,
Спокусниця-осінь барвиста.

Я смотрела как дерево, сменяя сезоны,
Жёлтый цвет переводит в голый, а голый – в зелёный
И словно ребёнку в имитации взрослых,
Мне становилось то грустно, то весело после
Правду дерева летом я искала во влаге
Но листья иссохли, листья не лгали
И когда я решилась любить их любыми
Я увидела, что они мёртвыми были

Холод, слякоть и монохром
День идеальный для похорон
Но вместе с листвой положите меня
Я знаю, что дерева суть у корня

Мигдальний вечір захмелів,
як наречений на весіллі,
улаштувався до снопів
На свіжо-скошеному зіллі.

Розм'якнув тістом, позіхнув,
Ледачкувато потягнувся,
Якось полегшено зітхнув,
Розчулився, у сні забувся.

Сутужно дихаючи, зблід,
Стуливши каламутні очі,
І захропів, неначе дід,
Не дочекавшись відьми-ночі.

Учора Мишенятко
Бідненьке захворіло.
У нього носик хлюпав
І горлечко боліло.
Хворобі цій знайшлася
Лише одна причина –
Морозиво смачнюще
І... порція потрійна!
Але матуся хутко
Малого лікувала –
Дала тепленьку хустку
І віршик прочитала.
А ще чайочок з медом -
Смачні цілющі ліки.
І від тепла такого
Стулилися повіки...

На ранок Мишенятко
Стрибає та регоче.
Чи вірите, малята?
Морозива знов хоче!

2009