ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.02 22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,

Сергій СергійКо
2025.10.02 20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.

Тетяна Левицька
2025.10.02 19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.

Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,

Світлана Майя Залізняк
2025.10.02 17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а

Євген Федчук
2025.10.02 16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П

Іван Потьомкін
2025.10.02 13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж

Ярослав Чорногуз
2025.10.02 12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,

Віктор Кучерук
2025.10.02 11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...

Юрій Гундарєв
2025.10.02 11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном

Юрій Гундарєв
2025.10.02 09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада. Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок: «І серце б‘ється, ніби птах…» Скільки вже цих птахів билося біля серця?! Н. закреслив «ніб

Борис Костиря
2025.10.01 22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,

Олег Герман
2025.10.01 18:51
Ось ми й підібралися до однієї з найскладніших тем. Ні, мова не про щасливі шлюби, а про те, що їх вбиває. Особисто для мене, серед усіх "паразитів" нашої свідомості — провини, сорому, образи, заздрості — ревнощі займають почесне перше місце. Це такий с

Юрій Гундарєв
2025.10.01 10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.

Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують

Віктор Кучерук
2025.10.01 08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.

Борис Костиря
2025.09.30 22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені

С М
2025.09.30 21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще

Олег Герман
2025.09.30 20:21
Про неї нечасто згадують у психологічних пабліках і на тренінгах. Психологи та коучі оминають цю тему, а інші представники «псевдопсихологічної» спільноти висловлюються вкрай стримано. Та що там, самі пацієнти бояться зізнатися в цьому почутті не тільки т

Володимир Мацуцький
2025.09.30 19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.

Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,

Віктор Кучерук
2025.09.30 09:11
Позбивав до крові ноги,
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.

М Менянин
2025.09.30 00:24
На часі характер козачий
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.

Борис Костиря
2025.09.29 22:17
Телефон, викинутий у плесо озера,
ніби потонула під водою
Атлантида. Скільки болю і відчаю
пішло під воду! Що змушує
різко кинути телефон
невідомо куди, у прірву?
Це невмотивований імпульс,
який пробігає тілом.

Іван Потьомкін
2025.09.29 20:23
Скаржились ангели на Господа Бога, що Він потурає Ізраїлю. «Якже Мені не потурати тому,- одповів Всевишній,- кому Я наказав: «Їж і будеш ситий і наситишся, і поблагословиш Господа, Бога твого, у тім добрім Краї, що дав Він тобі» («Повторення Закону», 8:1

Олег Герман
2025.09.29 19:44
Перш ніж вдаватися до чергових навколопсихологічних роздумів, слід навести кілька уточнень. Під образою мається на увазі не вчинок, а почуття. Почуття від емоції в свою чергу теж відрізняється, як до прикладу відрізняються образа та роздратування. Роздрат

Сергій СергійКо
2025.09.29 16:23
Ми отруєні власним авто –
Його швидкістю пересування.
Без авто ми вже майже ніхто –
Це і вирок, і щире зізнання.
Відійшли стародавні часи.
На коняці не їздять по справах.
Ніби Усик зібрав пояси,
Виростаєм у власних уявах,

Іван Потьомкін
2025.09.29 12:42
З літами охочіш розмовлять мені
із немовлятами, аніж з дорослими.
Ну, що почуєш од дорослих?
Скарги на життя:
Податки й ціни скачуть, мов зайці...
Дедалі більше даються взнаки хвороби...
Клімат міняється на гірше...
А з немовлятами якже простіш!

Юрій Гундарєв
2025.09.29 09:32
вересня ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії людства - 84-ту річницю трагедії Бабиного Яру,
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…

Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.

Володимир Бойко
2025.09.28 23:30
Імперське мислення просто так не вивітрюється – воно вибивається із голови разом із мізками. У московитів слова «раб», «рабство», «работа» – немовби з одного кореня. Казки про кощія безсмертного полюбляють пристаркуваті диктатори. Велич великих

Борис Костиря
2025.09.28 22:26
Краса, схована в сірий,
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,

Іван Потьомкін
2025.09.28 19:24
Поцілунок в івриті й зброя
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк

Євген Федчук
2025.09.28 19:18
Син увечері прийшов та й спитав у тата:
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби

Віктор Насипаний
2025.09.28 18:33
Так буває чомусь не раз –
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,

Олег Герман
2025.09.28 17:23
Що робить людину порожньою всередині, змушуючи її почуватися нікчемою? Зовнішні обставини? Вигляд? Відсутність якихось навиків чи вмінь? Допущені помилки? Хочеться відразу погодитися, мовляв, саме так, але в цій формулі бракує одного компоненту. Почуття,

С М
2025.09.28 16:19
чуєш а ну глянь за вікно а що діється
о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй

Сергій СергійКо
2025.09.28 14:11
Відірвати планують руку.
Пропонують протез натомість
І щоб – розпачу ані звуку,
Зараз вимкнемо вам свідомість.
“Поступитися”- кажуть, – “треба”!
І зі скальпелем всі у чергу.
“Он ще друга, дивись, у тебе”–
І вже сіли на шию зверху.

Світлана Пирогова
2025.09.28 13:41
Осіння тиша барви розливає,
І прохолода обіймає ранки.
А вересень готує склянку чаю,
Міркує, творить з листя витинанки.

Аквамарином ваблять небокраї.
Троянди пишні квітнуть біля ґанку.
Осіння тиша барви розливає,

Віктор Кучерук
2025.09.28 12:23
Цілоденно понад нами,
Всюди сіючи далі, -
Поодинці і клинами
Відлітають журавлі.
Летючи у вічний вирій,
Тужно звуки видають
Про бажання жити в мирі,
Про земну коротку путь...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Євген Федчук - [ 2025.10.02 16:29 ]
    Як київський князь з «берладниками» воював в 1159 році
    Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
    Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
    Ото хіба посидіти та поговорити
    У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
    Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
    Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
    Поривається все встати та кудись пройтися.
    А діди його спиняють: - Та угомонися!
    Колись ходив у дружині княжій у походи.
    Та постарів, тепер тільки по Подолу й ходить.
    Хоча в молодості бачив він багато чого,
    Отож діди й чіпляються постійно до нього:
    - Розкажи нам щось, Микито. Ти ж ходив із князем.
    Певно, що всю Русь велику за свій вік облазив?
    От він й згадує потроху про свої походи,
    Які в житті довелося пережить пригоди.
    Нині також причепились. – Що ж вам розказати? –
    Задумавсь на мить Микита, щось хотів згадати,
    Мабуть з того, що ще досі дідам не повідав.
    А потім почав казати із серйозним видом:
    - Як Ростислав з Ізяславом вчергове зчепились
    Та ділити руську землю знову заходились,
    Ізяслав рішив нанести удар тому в спину.
    До Берладника Івана відправив людину
    Із проханням – «берладників» якось натравити,
    Щоби київську торгівлю трохи прищемити.
    Ті «берладники» мостились десь аж під Дунаєм,
    Володіли необжитим та багатим краєм.
    Рибалили, полювали, розбоєм займались,
    Коли якусь гарну здобич мати сподівались.
    Тож підбити на розбої їх не важко було.
    Зібралася їх ватага, як таке почула.
    У лодії свої сіли, яких вдосталь мали
    Та чи то Дністром, чи Прутом до моря помчали.
    Далі морем до лиману, що Дніпро впадає.
    А ми з греками торгівлю саме Дніпром маєм.
    Задля того у Олешші торг побудували.
    Туди купці і з півночі, й з півдня прибували.
    Там можна було продати товар і купити.
    Княжі вої те Олешшя мали сторожити.
    От «берладники» й рішили отам поживитись,
    Несподівано в Олешшя оте нагодитись.
    Хто ж на таке сподівався? Місто мирно спало,
    Як «берладники» зненацька на нього напали.
    Стали місто грабувати, з воями схопились,
    Які місто боронили. Ті, хоч вправно бились,
    Але було їх замало. Полягли у битві.
    Лише кільком удалося у степ відступити.
    А «берладники» взялися товар вигрібати,
    Бо ж купців якраз зібралось у місті багато.
    Купців всіх пограбували, людей пов’язали,
    Бо ж і на торгівлі людом також заробляли.
    Хоч усе розграбували, але не спішили
    Полишати і торгівлю всю перепинили.
    Пливуть купці із півночі на лодіях в греки.
    На Дніпрі одні пороги подолать нелегко.
    А тут ті розбійні люди їх перестрівають
    І добре, коли товар лиш у них відбирають.
    Скоро вістка про тих татів Києва дісталась.
    Купці дуже розлютились, як таке дізнались.
    Пішли жалітись до князя свого Ростислава.
    Той послухав, обіцяє вирішити справу.
    Викликав бігом Якуна на Гору до себе,
    Сказав: - Хутко із Олешшям вирішити треба!
    Не діло, що шлях у греки таті перекрили.
    Візьми собі моїх гридів та берись за діло.
    Бери Юрія з собою, він ті краї знає.
    І рушайте. На новини я гарні чекаю.
    Тож веліли воєводи нам – гридям збиратись.
    Розсілись ми на насади й почали спускатись
    Униз Дніпром. Дісталися скоро до порогів.
    Понад берегом човнами вибита дорога.
    Бо ж нікому не охота тут судно розбити,
    Отож берегом доводиться його волочити.
    Обійшли ми ті пороги, крізь плавні проплили.
    А там втікачів з Олешшя, нарешті зустріли.
    Вої, що живі зостались у бійні кривавій,
    Розказали, як в Олешші складаються справи.
    Щось «берладники», напевно, про нас уже знали,
    Бо лодії у дорогу швидко готували.
    Тож не стали ми чекати, налягли на весла,
    І вода нас до Олешшя швиденько понесла.
    Біля берега в Олешші лодій було мало.
    Більшість татей уже, видно, звідси повтікала.
    Найбільш жадібні зостались – не все іще взяли.
    Тож ми берега пристали і на них напали.
    Вони стали розбігатись, а ми їх ловили.
    За годину усіх татей уже й перебили.
    Полонених позвільняли, від них і дізнались,
    Що «берладники» з товаром на Дунай подались.
    Що ж, Олешшя ми звільнили, шлях купцям відкрили.
    Деякі назад вертати уже говорили.
    Нестерович їх підтримав та Якун уперся:
    - Не для того я у далеч отаку приперся,
    Щоб тих татів відпустити і не покарати.
    Треба в лодії сідати і тих доганяти.
    Сперечалися не довго, затим порішили:
    Нестеровича і трохи воїв залишили,
    Щоб Олешшя сторожили, на насади сіли
    І з Якуном вниз рікою далі полетіли.
    Не так часу і багато поки проминуло,
    Як «берладники» ті кляті з Олешшя гайнули.
    Свої лодії товаром й полоном напхали,
    Що ті лодії бортами аж воду черпали.
    Тож і рухались повільно. А ми ішли легко.
    Уже лиман проминули, Дунай недалеко.
    Ми на весла налягаєм, вже на видноколі
    Бачимо, як флот тих татів рухається кволо.
    Нас помітили, у гирло стали повертати,
    Намагалися у плавнях лодії сховати.
    Та ми йшли за ними слідом, того не давали.
    Врешті, коли міста Дциня таки наздогнали.
    Їм там нікуди діватись і не заховатись.
    Тоді узялись до бою вони розвертатись.
    Та лодії в них повільні, товаром забиті.
    Ми насадами устигли на них налетіти.
    Й почалась різня кривава. Вони боронились,
    Але, видно, утікали та дуже втомились.
    Жадібність їх погубила – стільки б не хапали,
    Тоді ми би їх, напевно і не наздогнали.
    А тепер їм довелося за те заплатити.
    І ми ж, звісно, не збирались нікого жаліти.
    Ті з «берладників», що встигли берега пристати,
    По кущах та очеретах кинулись тікати.
    А всіх інших перебили і полон звільнили.
    На лодіях, що зостались, на весла всадили.
    Усі лодії забрали, що не потонули
    І тоді уже всі разом назад повернули.
    До Олешшя, потім в Київ воєвода правив.
    Отак гарно закінчилась та наша виправа.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Євген Федчук - [ 2025.09.28 19:09 ]
    Про Куликовську битву 1380 року
    Син увечері прийшов та й спитав у тата:
    - Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
    Там історії про те, як колись жилося,
    Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
    Згадувалась там також Куликовська битва,
    Де московським князем був хан Мамай розбитий.
    Правда, коротко про те там розповідалось,
    Як під Дмитра прапори всі полки зібрались.
    Вийшли в поле зустрічать мамаєві орди.
    Зібралось на полі тім тисячі народу.
    Чи одна, чи дві, чи й три сотні тисяч люду.
    Стали битися вони тоді груди в груди.
    Билися аж цілий день, орда піддалася.
    Втік Мамай і вся орда слідом подалася.
    Жоден хан від руських військ досі так не бігав.
    Тож звільнилась тоді Русь з монгольського іга.
    Що тут правда, а що ні, хотілось би знати.
    Тату, розкажи мені. Ти ж знаєш багато?!
    - Знаєш, синку, книжка ця ще тоді писалась,
    Коли кляті москалі всіх дурить старались.
    Навигадували так казочок багато,
    Що де правда, а де ні – важко розібрати.
    З тою битвою якраз не усе так гладко.
    Чи була? Чи й не була? Але по-порядку.
    Перше, спогадів про ту битва в нас немає.
    Хоч «Задонщина» про те нам розповідає.
    Та написана вона пізніш після того,
    Вже й з учасників живих не було нікого.
    Хто писав, той там не був. Звідки міг узнати,
    Може, дідусь розповів, то й взявся писати?!
    Далі, місце, де була битва, нам відоме.
    Копались багато літ вже на полі тому,
    Щоби сліди віднайти великої битви.
    Така битва не могла слідів не лишити.
    Але слідів не знайшли, все перекопали.
    Де ж загиблих сотні тисяч тоді поховали?
    Та і поле там таке – розвернутись ніде.
    Може, з тридцять тисяч ще якось туди ввійде,
    То й то добре. Та ж іще, люди не стояли.
    Там же цілі кінні орди весь час наступали.
    Де ж там розвернутись їм? Як їм наступати,
    Як нема на полі тім де й ногою стати?
    Отож, бач, як не крути – важко зрозуміти:
    Чи була, чи, може й ні та «велика» битва.
    Та, допустимо, була. Хто із ким там бився?
    Ти у книжечці отій, мабуть, надивився,
    Що московський князь Дмитро пішов на Мамая,
    Щоб відвадити монголів від рідного краю.
    Бився він за рідну Русь проти іга злого.
    І весь православний люд молився за нього.
    То москальська все брехня. Бо, як факти знати,
    То по іншому те все можна прочитати.
    А було усе то так. Ще з часів Батия,
    Що начепив москалям те ярмо на шию,
    Московітські всі князі монголам служили,
    На улус заліський край весь перетворили.
    Звичаї перейняли, завели порядки,
    Як в Орді. Добро в Сарай тягли без оглядки.
    Кажуть, що часом орда якась налітала
    І нещадно отой край вона грабувала.
    В тому дивного нема. Вся Орда так жила.
    І по здобич до сусідів частенько ходили.
    Такі ж самі москалі, теж не відставали
    І ординськії міста також грабували.
    Особливо, як в Орді порядку не стало,
    Коли ледве не щороку ханів там міняли.
    Та московськії князі з усіх сил старались,
    Вислужитись перед ханом весь час сподівались.
    Тож і данину везли у Сарай щороку.
    І отак воно було до тих пір, аж поки
    Колотнеча почалась у Орді велика.
    Хоч порядки там були, скажу, досить дикі.
    Коли темник силу мав, міг поставить хана,
    Який у усій Орді царювати стане.
    Але ханом стати міг Чингізид і тільки.
    Слава Богу, в Чингізхана синів було кілька.
    Тож потомків розвелось: різали, вбивали,
    Але хана на престол де узяти мали.
    Отож, той, хто силу мав, ставив свого хана,
    Правив іменем його. Наче ж, без обману.
    Був там темник в них Мамай. Мав орду велику.
    Із ордою кочував він у полі Дикім.
    Щоб ясніш тобі було, поясню, що нині
    Кочувала б та орда півднем України.
    Із сусідами Мамай легко уживався:
    Із литовцями дружив, із Рязанню знався,
    З генуезцями в Криму знайшов спільну мову.
    Навіть, жаль, що він не був Чингізид по крові.
    З москалями не дружив, знав їх підлу вдачу.
    І московської орди небезпеку бачив.
    Особливо, як з‘явивсь конкурент у нього –
    Тохтамиш, який припхавсь із Сибіру свого.
    Тамерлан його схотів на трон посадити,
    Щоб ділами і Орді Золотій вершити.
    А в Сараї на той час Арабшах при владі.
    Мамай його посадив на трон – той і радий.
    Думав довго усидіть тихенько, як миша.
    Але тут шайтан прислав йому Тохтамиша.
    Сам Арабшах сил не мав з Тохтамишем битись,
    Тож у поміч сам Мамай поспішив явитись.
    За спиною Тамерлан був у Тохтамиша.
    В Азії він на той час і був найсильнішим.
    Проти Азії тії слід силу збирати.
    Отож Мамай попросив йому помагати
    Ягайла, що мав привести ще полки литовські.
    А Олег також полки рязанські і пронські.
    Генуезці обіцяли теж поміч надати.
    Тож Мамай збирав теж сили аби воювати.
    Мали у борні зійтись Азія й Європа.
    От цікаво, а за кого ж Московія «топить»?
    Москалі ж тоді були злі на Арабшаха,
    Бо ж на П‘яні, на ріці вони дали маху.
    Рік минув, як Арабшах побив їх добряче.
    Сорому такого світ досі ще не бачив.
    Тож, як тільки Тохтамиш велів полки брати
    І полками йти у степ йому помагати,
    Дмитро миттю підхопивсь, кинув клич і скоро
    Зібралися москалі коло його двору.
    Воювати москалям – не в полі робити.
    Тут багато слів для них нащо говорити.
    Повелося так давно – коли хан гукає,
    То одразу із Москви військо виступає:
    На Литву, чи на Кавказ, чи аж до Сибіру.
    Тож відкликнулись усі москалі допіру.
    Вирушили у похід, щоб в степу пристати
    До ординців Тохтамиша, Арапшу прогнати
    Із Сараю. Тоді, можна грабувати вволю.
    І от військо московітське вже у чистім полі.
    Не дрімав й Мамай тим часом, за усім дивився.
    Тільки хан Дмитро московський в похід спорядився,
    Рушив йому навперейми, щоб тому не дати
    З Тохтамишем своє військо у степу з’єднати.
    Йшов поспішно, вів з собою орду невелику.
    Уся орда залишилась стоять в полі Дикім.
    Думав Дмитра погромити, з‘єднатись не дати,
    А тоді уже з ордою в похід виступати.
    Стрілися вони на полі отім Куликовім.
    Чи багато пролилося на тім полі крові?
    Думаю, що не багато. Москалі торочать:
    Цілий день тривала битва. Ціну набить хочуть.
    Хоч раніше говорили – лише три години.
    Отак вони із роками набивають ціну.
    Як в комедії відомій, де герой жалівся
    І один костюм у нього в три перетворився.
    Історію, люди кажуть, переможці пишуть.
    Тож від москалів ми знаєм про битву лише.
    І не факт, що у тій битві вони гору взяли.
    Просто, саме в розпал битви, уже так співпало,
    До Мамая прилетіла вістка, що з ордою
    Тохтамиш летить на нього скорою ходою.
    А він військо в степу лишив, тож мусив кидати
    Москалів тих недобитих та у степ рушати.
    Москалі його на полі тому не побили,
    Хоч самих тоді ординці добре покришили.
    Не до того було, щоби їм у степ ходити.
    Та і сам Дмитро добряче був в бою побитий.
    Тож москалі і вернулись. Мамай же домчався
    До орди та з Тохтамишем битися зібрався.
    Та даремна була його по степу гонитва.
    Тохтамиш встиг його військо вже переманити
    І те військо відмовилось до бою ставати
    З Чингізидом. Довелося Мамаю втікати.
    Втік у Крим, де генуезці його і убили.
    Тож москалі перемогу і проголосили.
    Мовляв, то вони побили Мамая у полі.
    Правду буде хто шукати, не знайде ніколи.
    А що ж Тохтамиш? В Сараї він ханом усівся.
    На орду московську косим поглядом дивився.
    Бо ж не виконали волі, військо не прислали.
    Та й про свою перемогу на весь степ кричали.
    Тож не Тохтамиш виходить, здобув перемогу?
    Відбирають московіти оту честь у нього.
    Укріпившись у Сараї, Тохтамиш зібрався
    І васалу московському «дякувати» взявся.
    Прийшов туди із ордою, щоб Москву узяти.
    А Дмитро, лиш те почувши, кинувся тікати.
    У лісах десь заховався, поки люта сила,
    Стольний град його узяла і ущент спалила.
    Отака була «подяка» за те кляте поле,
    Де і, власне, перемоги не було ніколи.
    Самі себе нахвалили, носяться і досі.
    А почують лише правду, аж крутить у носі.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати: